2. Банківська система як основна частина сучасної кредитної системи : Гроші та кредит : B-ko.com : Книги для студентів

2. Банківська система як основна частина сучасної кредитної системи

Характерною рисою банківської системи є її дворівнева побудо­ва, гнучке поєднання поглибленого, централізованого регулювання діяльності кожного окремого банку і сукупності всіх банків у цілому зі збереженням повної економічної самостійності, незалежності і від­повідальності за результати своєї діяльності кожного банку.

Вищий рівень сучасної банківської системи України становить центральний (національний) банк — НБУ. На ньому зосереджується відповідальність за вирішення макроекономічних завдань грошово- кредитної сфери і підтримання сталості національних грошей. Базо­вий нижчий рівень сучасної банківської системи України складають ділові комерційні банки зі своєю організаційною структурою (філі­ями, відділеннями). Вони забезпечують кредитне обслуговування економічних суб'єктів, діють на засадах комерційного розрахунку і конкуренції, маючи на меті отримання прибутку.

Центральний банк України — Національ­ний банк України — виступає як головний банк, що виконує функції емісійного цен­тру, грошово-кредитного регулювання, на­гляду за функціонуванням усієї кредитної системи, використовується як найважливіший інструмент кредитно-грошової політики держави.

Національний банк України було створено в 1991 р. згідно з За­коном України «Про банки і банківську діяльність». Цей закон заклав основи класичної дворівневої банківської системи. Правовий статус НБУ як центрального банку країни визначено Конституцією України.

Подальший розвиток банківської системи, необхідність посилен­ня відповідальності НБУ за забезпечення монетарної стабільності зумовили потребу в прийнятті в 1999 р. Закону «Про Національний банк України». Відповідно до цього закону НБУ виступає особливим центральним органом державного управління, основним завданням якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні. Тим самим визначено, що НБУ відіграє провідну роль на грошовому ринку, регулюючи пропозицію грошей та впливаючи на рівень відсоткових ставок.

Національний банк України

Правовий статус НБУ обумовлений тим, що він поєднує в собі риси банківської установи і державного органу управління з по­кладенням на нього особливих завдань у сфері грошово-кредитних відносин і функціонування банківської системи, сприяючи забезпе­ченню її стабільності. НБУ є самостійною юридичною особою, його майно відокремлене від майна держави. Він не є комерційною органі­зацією. Метою здійснення діяльності НБУ не є отримання прибутку, у своїх діях він керується лише державними інтересами та чинним законодавством.

Згідно із Законом «Про Національний банк України», НБУ регулює діяльність банків та забезпечує професійний нагляд над усією кре­дитною системою, є провідним інструментом реалізації кредитно- грошової політики держави.

НБУ забезпечує комерційні банки на їхні замовлення готівкою, здійснює розрахункове і кредитне обслуговування кредитних банків. Необхідність у кредитному обслуговуванні комерційних банків ство­рюється в разі виникнення в них потреби у збільшенні грошових ко­штів, зокрема для надання кредитів.

Як кредитор комерційних банків НБУ протягом 1991-1993 рр. за завданням уряду розподіляв свої кредити головним чином серед ко­лишніх державних банків. Ці кредити спрямовувалися на підтримку переважно державного сектора економіки. Таке адресне кредитуван­ня було селективним кредитним регулюванням комерційних банків.

Щоб забезпечити однаковий доступ для всіх банків до кредитів центрального банку, НБУ починаючи з 1994 р. запровадив проведен­ня кредитних аукціонів.

Подальший розвиток кредитування комерційних банків з боку НБУ спирався на використання ринку державних цінних паперів. У 1996 р. було запроваджене ломбардне кредитування комерційних банків під заставу облігацій внутрішньої державної позики. Ломбард­ні кредити надаються комерційним банкам переважно для коротко­строкової підтримки їхньої ліквідності — до 10 днів.

З 1997 р. НБУ використовує ще один спосіб рефінансування (кре­дитування) комерційних банків — операції з цінними паперами на умовах угоди прямого РЕПО. Така операція полягає в тому, що комер­ційний банк для збільшення свого кредитного потенціалу продає цінні папери НБУ і приймає на себе зобов'язання викупити їх у вказанний термін або на вимогу другої сторони. Угоди прямого РЕПО стали до­датковим джерелом підтримки ліквідності комерційних банків.

Розвиток кредитування НБУ виявився в появі з 2001 р. коротко­строкового (до 14 днів) та середньострокового (до 6 місяців) рефінан­сування комерційних банків шляхом проведення кредитних тендерів під забезпечення державними цінними паперами або врахованими банками векселями. Відсоткова ставка за цими кредитами визнача­ється залежно від попиту банків на кредит та можливої пропозиції з боку НБУ. Але вона не може бути нижчою, ніж облікова ставка НБУ.

Комерційний банк — головний елемент кредитної системи

Отже, функціонування НБУ в банківській системі спрямоване на створення оптимальних умов для функціонування кредитної системи, ефективного кредитного обслуговування суб'єктів ринкових відносин.

Головною ланкою банківської системи є ко­мерційні банки. Вони безпосередньо обслу­говують підприємства, установи, населен­ня. Комерційний банк являє собою кредитну установу, що здійснює універсальні банківські операції для підпри­ємств, установ і населення за рахунок грошових капіталів та заоща­джень, залучених у вигляді внесків.

Комерційні банки на договірних умовах здійснюють ведення де­позитних рахунків, безготівкове переведення коштів, приймання збе­режень, надання різних видів позичок, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних та фізичних осіб. Великі бан­ківські установи за деякими оцінками здійснюють для своїх клієнтів до 300 видів операцій та послуг[16]. Завдяки цим операціям комерційні банки постійно і нерозривно пов'язані практично з усіма ланками від- творювального процесу.

Завдяки діяльності комерційних банків забезпечується акумуля­ція тимчасово вільних грошових коштів, передавання нагромадже­ного грошового капіталу до сфери його використання, здійснюється розподіл і перерозподіл капіталу за сферами і галузями виробництва.

Тим самим завдяки діяльності комерційних банків мобілізовані великі капітали використовуються для збільшення інвестицій, роз­ширення виробництва, відбувається сприяння раціоналізації процесів обігу товарів та капіталів. Від ефективної діяльності комерційних банків значною мірою залежить стан економіки, рівень благополуччя держави в цілому і кожної людини зокрема.

Діяльність комерційних банків усе більше виходить за межі простого фінансово-кредитного посередництва, банки вже перетво­рились на важливий інструмент проведення державної грошово- кредитної політики та впливу на функціонування економіки.

Згідно із законодавством України, комерційним банкам заборо­няється вести діяльність у сфері матеріального виробництва і торгів­лі матеріальними цінностями, а також усі види страхування. Вони не повинні досягати згоди, спрямованої на монополізацію ринку банків­ських послуг, за допомогою використання союзів та інших об'єднань. Не дозволяється також установлювати монопольні ставки і комісійні винагороди, неправомірно обмежувати конкуренцію в банківській ді­яльності.

Комерційні банки можуть бути класифіковані відповідно до різ­них критеріїв, таких як форма власності (державні, колективні, коо­перативні); організаційна форма (акціонерні товариства відкритого і закритого типу та товариства з обмеженою відповідальністю — пайові банки); розмір капіталу (малі, середні, великі); за філійною мережею (багатофілійні, малофілійні, безфілійні); за діапазоном виконуваних операцій (універсальні та спеціалізовані); за сектором ринку, де вони функціонують, і т.ін.

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються і на­бувають статусу юридичної особи з моменту реєстрації в Національ­ному банку України. Крім реєстрації, організація комерційного банку передбачає ліцензування банківської діяльності, яке полягає в дозволі на здійснення певних банківських операцій. Такий дозвіл теж видає НБУ. Метою ліцензування є допущення на ринок банківських послуг України лише таких комерційних банків, діяльність яких відповідає визначеним НБУ обов'язковим вимогам і не загрожує інтересам їхніх клієнтів.

Функціонування комерційних банків потребує створення обо­в'язкових банківських резервів. Обов'язковий банківський резерв є часткою (нормою у відсотках) банківських депозитів та інших паси­вів, отриманих банком з інших джерел. Згідно з чинним законодав­ством обов'язковий банківський резерв має зберігатись у формі касо­вої готівки комерційних банків та інших депозитів у НБУ.

Установлюючи і регулюючи норму обов'язкового банківського резервування, НБУ забезпечує, з одного боку, захист інтересів клі­єнтів банку (насамперед володарів банківських депозитів), а з друго­го — надійність і стабільність комерційних банків. Водночас викорис­тання цього інструменту дозволяє НБУ здійснювати регулювання загальної кількості грошей в обігу.

Кредитна діяльність комерційних банків

Комерційні банки виступають насамперед як кредитні інститути, які, з одного боку, залучають тимчасово вільні кошти, а з дру­гого — задовольняють за рахунок цих залу­чених коштів кредитні потреби підприємств, установ та населення.

Кредитна діяльність комерційних банків полягає в проведенні комплексу дій, що пов'язані із наданням та погашенням банківських позичок. Ця кредитна діяльність має відповідати певним вимогам і умовам, здійсню­ється відповідно до принципів строковості, цільового характеру, забез­печеності та платності кредиту.

Надання позичок передбачає додержання комерційним банком діючого законодавства, економічних нормативів регулювання банків­ської діяльності та вимог НБУ стосовно формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Комерційний банк надає позички всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності чи від того, що позичальник є юри­дичною, зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, чи фізичною особою, надаються кредити тільки в межах наявних ресурсів, якими володіє банк. У разі надання великого кредиту (такого, що перевищує 10% власного капіталу) комерційний банк у кожному такому випадку повинен сповіщати про це НБУ. Загальний розмір кредитів, наданих банком усім позичальникам, з урахуванням 100% позабалансових зобов'язань банку, не повинен перевищувати восьмикратного розмі­ру власних коштів банку.

Підставою для надання кредиту є укладена між комерційним бан­ком та позичальником угода. Ця угода має спиратися на комерцій­ні засади діяльності банку та враховувати оцінку фінансового стану й кредитоспроможності позичальника, має бути чітко зафіксована мета, сума, строк, форма видачі та погашення кредиту, форма забез­печення зобов'язань позичальника, рівень відсоткової ставки, поря­док і форма сплати основного боргу і відсотків, права та обов'язки, відповідальність сторін стосовно надання та погашення позички тощо. Ще до укладення кредитного договору комерційний банк має ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, визна­читися стосовно ступеня для банку ризику при наданні позички та структури майбутньої позички (сума, строк, відсоткова ставка).

Після укладення кредитного договору, якщо в позичальника ви­никнуть тимчасові фінансові труднощі, що створять неможливість погашення кредиту у визначений кредитною угодою термін, комер­ційний банк може пролонгувати, відстрочити погашення боргу. Про- логація кредиту і зміна умов надання позички оформлюється угодою, додатковою до кредитного договору.

Надавши позичку, комерційний банк здійснює контроль за ви­конанням позичальником умов кредитної угоди, своєчасним і повним погашенням позички і сплатою відсотків по ньому. Передумовою по­вернення позички комерційному банку є отримання позичальником до­ходу, прибутку від використання кредиту.

Кредитна операція для комерційного банку пов'язана з певним ризиком неповернення боргу. Тому надання позички передбачає отримання гарантій комерційним банком для зменшення ризику не­своєчасного повернення отриманої позички позичальником. Такими формами забезпечення повернення позичок можуть бути застава, га­рантія, перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи, іпотека, страхова угода (поліс).

У разі несвоєчасного погашення боргу за позичкою і відсотками комерційний банк може застосувати до позичальника штрафні санк­ції, передбачені кредитною угодою, стягнення боргу в претензійно- позивному порядку, звернутися, відповідно до діючого законодав­ства, з вимогою про порушення справи про банкрутство.

Значну роль у нагромадженні та викорис­танні позичкових капіталів останніми ро­ками відіграють спеціалізовані небанків- ські кредитно-фінансові інститути, що істотно потіснили банки в акумуляціїзбе-

Економічна суть небанківських кредитно-фінансових інститутів

режень населення і стали важливими постачальниками позичкового капіталу, усуваючи монопольне становище комерційних банків на рин­ку позичкових капіталів.

Небанківські кредитно-фінансові інститути являють собою тре­тю, після Центрального та комерційних банків, відособлену складову частину сучасної кредитної системи, що характеризується значним впливом на функціонування кредитних відносин, виробництва та спо­живання.

Зростанню ролі небанківських кредитно-фінансових інститутів у сучасній кредитній системі в період після Другої світової війни сприя­ло декілька причин, зокрема зростання доходів населення в розвинутих