Паперово-кредитна грошова система —

це система грошового обігу, в основу якої закладено використання паперових та кредитних грошей.

Тривалий час монети були повноцінними грошима, оскільки їхня номінальна вартість відповідала реальній. Зараз в усіх країнах світу в обігу перебувають тільки неповноцінні монети. Їх використовують як розмінні гроші, що дає змогу здійснювати будь-які дрібні покупки. Поступово на зміну монетам як повноцінним грошам прийшли банк­ноти.

Банкноти — це вид грошових знаків, які випускає центральний банк. Банкноти виникли в XVII ст. на основі розвитку вексельних відносин. Спочатку банкноти були простою розпискою банку про прийняття від клієнта золота на зберігання. Згодом такі розписки стали видавати під час купівлі приватних комерційних векселів.

Банкнота перетворилась на «вексель на банкіра», набула подвій­ного забезпечення — золотого і вексельного (товарного), вільно роз­мінювалась на золото. Такий підхід гарантував повернення в банки надлишку банкнот з обігу.

З припиненням розміну банкнот на золото вони втратили одну зі своїх класичних ознак — вартість, що наблизило їх до сучасних папе­рових грошей.

Паперові гроші — це номінальні знаки вартості, які випускає держава примусовим курсом замість повноцінних грошей для вико­ристання у функціях засобу обігу і засобу платежу. Ці гроші не мо­жуть виконувати функції міри вартості, оскільки не мають власної вартості.

Паперові гроші певної національної економіки — це грошові оди­ниці.

Грошова одиниця — установлений у законодавчому порядку гро­шовий знак, який є засобами виміру і виразу цін усіх товарів та по­слуг (долар, гривня, марка і т.д.)

Паперово-кредитна грошова система

Казначейські білети — це вид грошових знаків, які випускає державне казначейство або Міністерство фінансів для покриття бю­джетних витрат. Їх випускають переважно в дрібних купюрах. З при­пиненням розміну грошових знаків на золото зникли економічні від­мінності між банківськими і казначейськими білетами.

Готівкові розрахунки здійснюються між підприємствами і насе­ленням, між окремими громадянами, а також на незначні суми між підприємствами, організаціями, установами. До готівкових розра­хунків належать виплати підприємствами грошових доходів населен­ню у вигляді заробітної плати, стипендій, пенсій, грошових допомог тощо. Готівкові розрахунки між окремими громадянами виникають у процесі купівлі-продажу товарів, надання та оплати послуг. Готівка видається з рахунків підприємств за допомогою чеків.

Крім готівкового, в сучасній економіці широко застосовується безготівковий обіг грошей.

При безготівковому грошовому обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум на рахунках у банках чи зарахування взаємних вимог, тобто без готівкових грошових знаків. Його стан за­лежить від рівня розвитку товарно-грошових відносин, насамперед грошового обігу. А його основою, відповідно, виступають розвиток кредиту і банківської справи.

Безготівкові, або кредитні, гроші — це засоби обігу, що є борго­вими зобов'язаннями депозитних інститутів.

Безготівковий грошовий обіг має такі переваги перед готівковим:

- скорочує суспільні витрати обігу;

- створює сприятливі умови для державного регулювання гро­шового обігу (більша достовірність, швидкість отримання ін­формації про його стан та швидше коригування ситуації в рам­ках проведення грошово-кредитної політики);

- поліпшує економічне становище суб'єктів грошового обігу, прискорюючи обіг їхніх грошових коштів, забезпечуючи тісні зв'язки з грошовим ринком національної економіки та міжна­родним ринком.

Система безготівкового обігу включає в себе такі основні еле­менти:

- принципи здійснення безготівкових розрахунків;

- вимоги до їх організації;

- форми і способи розрахунків;

- черговість платежів;

- систему розрахункових документів.

Переважна більшість безготівкових розрахунків здійснюється між суб'єктами господарювання. Незначну їхню частину становлять безготівкові розрахунки населення. За дорученням вкладників банки переказують грошові суми з вкладів громадян на рахунки відповід­них організацій в оплату за товари та послуги тощо.

У розрахунках населення з підприємствами торгівлі та іншими організаціями застосовують розрахункові чеки і банківські чекові книжки.

Чек — це: 1) цінний папір з обмеженою відповідальністю передачі іншій особі. Він втілює в собі письмовий наказ власника чеку про ви­дачу з його банківського рахунка певної суми грошей названій у ньо­му особі; 2) талон з каси, на якому позначена сума, отримана за товар, чи квитанція в касу із зазначенням суми, яку необхідно сплатити.

Існують такі види чеків.

Акцептований — має акцепт банку, який гарантує зарахування коштів на рахунок одержувача зазначеної в ньому суми. Часто засто­совується для проведення однорідних розрахунків бюджетних орга­нізацій за товари чи послуги, повернені фінансовим органам доходів бюджету через підприємства зв'язку.

Бланковий — це чек, у якому не проставлена сума. Власник може заповнювати його самостійно. Досить часто використовується в уго­дах продажу чи пересування товарів, якщо їхня точна кількість ще невідома.

Поворотний — це особливий вид чека, як