Тобто система часткового банківського резервування — це : Гроші та кредит : B-ko.com : Книги для студентів

Тобто система часткового банківського резервування — це

система, за якої банки тримають у резервах тільки частину загаль­ної суми внесків. Це означає, що всі комерційні банки повинні мати обов'язкові резерви R пропорційно до суми відкритих депозитів D.

Норма обов'язкового резервування (резервні вимоги) — вста­новлюється законом і визначається як відношення суми обов'язкових резервів до суми залучених депозитів:

r-D, (1)

де r — норма обов'язкового резерву; 154

R — обов'язкові резерви;

D — сума депозитів.

Обов'язкові резерви скорочуються пропорційно скороченню де­позитів. Величина, на яку фактичні резерви банку перевищують його обов'язкові резерви, називається надлишковими резервами (Е).

Е = ТR — R, (2)

де Е — надлишкові резерви;

ТR — загальні резерви;

R — обов'язкові резерви.

За системи часткового резервування комерційні банки в умовах дворівневої банківської системи, яка існує в Україні, створюють гро­ші, коли надають позики в обсязі своїх кредитних ресурсів.

Спроможність окремого комерційного банку створювати гроші визначається розміром його надлишкових резервів. Система комер­ційних банків у цілому може надати позики в обсязі, який у декілька разів перевищує її початкові надлишкові резерви.

Можливість створення грошей всією банківською системою ви­значається депозитним мультиплікатором, обернено пропорційним нормі мінімальних банківських резервів:

1

m = —, (3)

r

де m — депозитний мультиплікатор;

r — норма мінімальних банківських резервів.

Депозитний мультиплікатор визначає максимальну кількість но­вих депозитних грошей, що створюється однією грошовою одиницею надлишкових резервів при заданому рівні норми обов'язкового резер­вування. Тобто депозитний мультиплікатор показує, у скільки разів комерційні банки збільшують розмір грошової маси в обігу.

Загальна модель пропозиції грошей враховує роль центрального банку, поведінку комерційних банків і можливий відплив частини грошових коштів з депозитів банківської системи в готівку. Вона міс­тить ряд нових змінних.

Грошова база — складається з банківських резервів та з готівко­вих грошей, які є в обігу поза банками.

Грошова пропозиція MS пов'язана з грошовою базою (Б) таким співвідношенням:

AMS = m АБ,

де AMS — приріст пропозиції грошей;

m — депозитний мультиплікатор;

АБ — приріст грошової бази.

Тому в економіці розрізняють таке поняття, як грошовий мульти­плікатор.

Грошовий мультиплікатор — це ускладнений варіант депозит­ного мультиплікатора, в якому враховується поведінка як банків, так і населення:

(5)

де m* — грошовий мультиплікатор;

d — відношення готівкових грошей до депозитів у населення; r — норма обов'язкових банківських резервів (відношення резер­вів до депозитів).

Грошовий мультиплікатор m* визначається як відношення гро­шової маси MS до грошової бази Б (гроші на балансі центрального банку).

Грошовий мультиплікатор m* показує, у скільки разів зміниться обсяг маси MS в разі зміни грошової бази Б.

(6)

Таким чином, грошову масу можна представити як добуток гро­шової бази і мультиплікатора:

MS = Б m*.

Грошовий мультиплікатор використовується державними інсти­тутами грошової системи для макроекономічного прогнозування про­позиції грошей і регулювання грошової маси. Важливу роль у цьому процесі відіграє центральний банк, який контролює грошову базу.

Співвідношення грошової маси і маси товарів та послуг є осно­вним питанням стабільної грошової системи і визначає купівельну спроможність грошей.

(4)

Купівельна спроможність визначає кількість товарів і послуг, які можна купити на грошову одиницю.

Очевидно, що з підвищенням рівня цін купівельна спроможність грошей знижується, і навпаки.

Грошовий агрегат М1 залежить як від маси грошей високої ефек­тивності Mh, так і від співвідношення резервів (r) і депозитів комер­ційних банків та співвідношення готівкових коштів та депозитів на­селення d:

Mi = m Mh . (7)

Небанківські фінансово-кредитні установи здійснюють акуму­ляцію заощаджень і розміщення їх у доходні активи: цінні папери та кредити.

Небанківські установи (страхові компанії, пенсійні фонди), на відміну від банків, можуть акумулювати грошові заощадження на довготривалі строки, а значить, здійснювати довгострокові інвестиції.

Страхові компанії здійснюють страхування життя або майна. У нашій країні існує майнове і особисте страхування. Воно здійснюєть­ся у двох формах: обов'язковій і добровільній.

Пенсійні фонди створюються фірмами для виплати пенсій пра­цівникам і службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів.

Каса взаємної допомоги — громадська кредитна установа, яка об'єднує на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових орга­нізаціях для робітників та службовців — членів профспілки. Кошти каси взаємної допомоги формуються зі вступних і членських внесків, пені за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотації проф­спілкових органів та інших грошових надходжень.

Ломбарди — це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. У нашій країні вони виникли на початку 20-х років. Ломбарди створені з метою надання можливості населен­ню зберігати предмети особистого користування і домашнього вжит­ку, а також брати позику під заставу цих речей.

Інвестиційні компанії здійснюють кредитування малих та серед­ніх фірм. Їхні інвестиційні програми розраховані, як правило, на не­довготривалий період і здійснюються в невеликих масштабах.

Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їхніх боргових зобов'язань.

Особливо численою групою є ощадні установи.

Ощадні каси — це державні установи, які належать місцевим ор­ганам влади або створені при державних поштових установах. Вони залучають вклади дрібних вкладників, купуючи на них облігації дер­жавних позик.

Ощадно-збережні асоціації продають сертифікати своїм клієн­там. Вони приймають на свої рахунки ощадні вклади та інші чекові депозити і видають позики під заставу нерухомості.

Кредитні спілки є різновидом кооперативів, створюваних окре­мими групами населення з метою об'єднання коштів для вирішення практичних проблем. Кредитні спілки утворюються на паях для ко­роткострокового кредитування їх учасників (для будівництва або ре­монту будинку, купівлі автомобіля тощо).

В Україні кредитна система перебуває в стадії перебудови від­повідно до потреб ринкової економіки і складається з Національно­го банку України, комерційних банків та небанківських кредитно- фінансових установ (інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди). Найактивніше в системі кредитно-фінансових інститутів України виступають комерційні банки.