3. Грошово-кредитна політика в Україні : Гроші та кредит : B-ko.com : Книги для студентів

3. Грошово-кредитна політика в Україні

Грошово-кредитна політика в Україні пройшла значний еволю­ційний розвиток. У 1993-1994 рр. вона характеризувалася активним використанням кредитів НБУ для фінансування програм уряду і зменшенням обсягів кредитування комерційних банків. Так, у 1993- 1994 рр. кредити НБУ, надані комерційним банкам, скоротилися з 11,2 до 10,8 трлн крб, а кредити уряду зросли на 129 трлн крб. Вони становили 86% загального обсягу емісійних кредитів проти 6% кре­дитів комерційним банкам на потреби рефінансування.

Якщо емісійне кредитування стало однією з причин розгортання інфляційних процесів, то обмеження кредитування виробництва че­рез банківське посередництво зумовило посилення спаду й скорочен­ня випуску товарів та послуг.

Ще однією відмітною ознакою кредитно-грошової політики в Україні в цей період було незбігання офіційно проголошеної та фак­тичної облікової ставки НБУ. Це зумовлено наданням НБУ пільго­вих кредитів деяким галузям народного господарства.

Як відомо, серед основних інструментів монетарної політики в умовах перехідної економіки є макроекономічна політика щодо зни­ження ставки відсотка. В умовах фінансової нестабільності він до­сить високий, і щоб зменшити кількість грошей в обігу, його також необхідно знижувати, тим самим стримуючи темпи інфляції.

Проте політика «дешевих грошей» проводилася лише щодо окре­мих галузей народного господарства і переважно щодо державних підприємств. Недержавні підприємства могли отримати позику в комерційних банках тільки під високий відсоток. Крім того, «деше­ві гроші» використовувалися не для інвестицій, тобто вони не могли позитивно вплинути на соціально-економічні процеси в країні.

У 1995-1996 рр. проводилася політика жорстких грошово-кре­дитних обмежень. Вона характеризувалася:

1) переходом до фінансування бюджетного дефіциту переважно за рахунок не кредитної емісії, а через випуск і продаж державних об­лігацій внутрішньої позики і зовнішнього боргу;

2) зниженням облікової ставки НБУ у зв'язку з падінням темпів інфляції.

3) проведенням жорсткої політики щодо регулювання ризику і ліквідності комерційних банків. Наслідком такої політики (монетар­них рестрикцій) стало досягнення відносної фінансової стабілізації. Однак ця політика стала однією з причин поглиблення інвестиційної, зокрема економічної, кризи.

Системна фінансова криза також була пов'язана з нерозвинутіс- тю фондового ринку в Україні. І як наслідок — неправильного уяв­лення щодо наявності грошової маси в обігу.

Крім того, в Україні існувало значне монетарне обмеження реаль­ного сектора економіки разом з високим рівнем кредитування еконо­міки з боку населення за рахунок значних невиплат заробітної плати та взаємної заборгованості підприємств. Ці деформації в деяких сек­торах та регіонах і досі зберігають стійку тенденцію.

З 1997 р. і дотепер монетарна політика уряду та національно­го банку є дещо поміркованішою і системнішою. Так, на основі фінансово-економічних показників розвитку національної економі­ки НБУ щороку розробляє засади грошово-кредитної політики на наступний рік, де в ретроспективі аналізують основні показники по­точного року та заплановані заходи щодо їхнього поліпшення на на­ступний (плановий) період.

На грошово-кредитну політику останніми роками впливають такі чинники (ризики):

- внутрішні системні ризики, пов'язані з нестійким економічним зростанням, що зумовлює невизначеність попиту на гроші;

- інфляційний тиск з боку виробництва, необхідність викорис­тання адміністративного регулювання цін;

- ризики зовнішньої невизначеності, які можуть негативно впли­вати на платіжний баланс, рівень золотовалютних резервів та валютну політику;

- накопичений кредитний ризик банківської системи, зумовле­ний кредитною експансією останніх років;

- політичні ризики, які можуть спровокувати незбалансованість бюджету та необґрунтоване зростання бюджетних витрат.

З урахуванням цього, відзначає голова НБУ, грошово-кредитна по­літика повинна ґрунтуватись на таких принципах:

- виключна роль стійкості монетарного середовища в соціально- економічному розвитку країни;

- стабільність основних цілей і завдань, прозорість механізмів реалізації грошово-кредитної політики;

- послідовність та узгодженість у використанні інструментів, включаючи відсоткові ставки, обмінний курс, емісійні і мобі­лізаційні механізми для досягнення цінової стабільності як го­ловного критерію ефективності грошово-кредитної політики;

- ефективна співпраця з іншими органами державної влади в межах їхньої компетенції для забезпечення стабільності націо­нальної грошової одиниці.

Таким чином, грошово-кредитна політика — це система заходів, форм та методів реалізації грошового обігу в національній економі­ці, які історично та законодавчо склалися в країні. Основні її цілі та завдання визначаються урядом країни, а в життя їх впроваджує цен­тральний банк та розгалужена система фінансово-кредитних установ.

Основними регуляторами грошово-кредитної політики виступа­ють: норма обов'язкових резервів, ставка міжбанківського кредиту, операції Національного банку з державними цінними паперами на ринку.

Ефективність реалізації тих чи інших засобів (інструментів) мо­нетарної політики залежить від ряду об'єктивних та суб'єктивних факторів.

До об'єктивних належать: стан кон'юнктури національного рин­ку, особливості реалізації державної політики, стабільність грошової одиниці країни, міжнародне становище країни на міжнародному рин­ку, міра незалежності центрального банку від уряду тощо.

Суб'єктивні факти: довіра до політики уряду та Національного банку, застосування механізму таргетування, принципів та правил господарської поведінки суб'єктів господарювання тощо.

У сукупності вони визначають стан грошово-кредитного ринку національної економіки.

В Україні останніми роками грошово-кредитна політика харак­теризується більшою стабільністю та системністю проведення, ніж на початку 2000 р. Проте політична нестабільність та недовіра до України зі сторони зарубіжних інвесторів та МЕО потребує від уряду та Національного банку вироблення ефективної системи пріоритетів та стратегії грошово-кредитної політики.