3. Податкова ставка. : Гроші та кредит : B-ko.com : Книги для студентів

3. Податкова ставка.

Податкова ставка — це величина податку на одиницю оподат­кування (одиниця виміру об'єкта оподаткування для земельного по­датку — гектар тощо).

Податкова ставка, що визначається як відсоток, поділяється на такі види:

- пропорційна, коли ставка оподаткування однакова і не зале­жить від розмірів доходу;

- прогресивна, коли ставки оподаткування зі збільшенням дохо­ду зростають;

- регресивна, коли податкова ставка зі збільшенням доходу зни­жується.

За законодавством України податки поділяються на загальнодер­жавні та місцеві.

Загальнодержавні податки:

- податок на прибуток підприємств;

- акцизи;

- ПДВ;

- податок на доходи фізичних осіб;

- мито;

- державне мито;

- податок на нерухоме майно;

- рентні платежі;

- податок з власників транспортних засобів;

- податок на промисел;

- збір за спеціальне використання природних ресурсів;

- збір за забруднення навколишнього середовища;

- плата за землю;

- збір на обов'язкове страхування;

- відрахування у пенсійний та соціальні фонди. Місцеві податки:

- податок з реклами;

- готельно-курортний збір;

- комунальний податок;

- за проїзд транзитного транспорту;

- використання символіки;

- ринковий збір;

- збір на припаркування автотранспорту;

- збір за видачу ордера на квартиру;

- збір за участь на бігах на іподромі;

- збір за участь у грі на тоталізаторі;

- збір за проведення місцевого аукціону.

Особливе місце серед інструментів фіскальної (податкової) по­літики є податкові пільги. Найбільш розповсюджені в практиці ДРЕ такі види податкових пільг:

- неподатковий мінімум об'єкта оподаткування;

- вилучення з-під оподаткування частини об'єкта оподаткування (амортизаційні відрахування, витрати на НДДКР тощо);

- звільнення від сплати окремих суб'єктів оподаткування;

- зниження податкової ставки;

- відмінусування від податкової бази;

- податковий кредит;

- повернення податків (повне або часткове).

Основні принципи сучасної податкової політики:

- ефективність, що визначається регулювальною і стимулю- вальною функціями податків;

- справедливість — передбачає недоцільність і неможливість пе­рекладання податкового тягаря на бідні верстви населення і навіть частковий перерозподіл через механізм оподаткування частини національного доходу на користь найбідніших верств;

- корисність — стягнені з працівників через податкову систему кошти мають повернутися до них у формі соціальних витрат;

- оптимальне співвідношення між економічною ефективністю та справедливістю, що передбачає недоцільність надмірного пе­рерозподілу національного доходу через податковий механізм (оскільки це гальмувало б інвестиції) або вилучення із заробіт­ної плати таких податків, які підривали б зацікавленість безпо­середніх працівників у зростанні продуктивності праці;

- ефективність адміністрування — витрати на управління мають бути мінімальними;

- економічна обґрунтованість податків — розміри податків пови­нні встановлюватися на основі показників розвитку економіки країни та її фінансового стану;

- стабільність податкового законодавства — податки не повинні змінюватися протягом бюджетного року;

- рівняння та унеможливлювання дискримінації — забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання;

- рівномірність сплати — податки повинні сплачуватися в пев­ний термін;

- гнучкість — податкове законодавство повинне вчасно реагува­ти на зміни соціально-економічного життя держави без пору­шень стійкості податкового законодавства;

- інфляційна нейтральність;

- недопущення подвійного оподаткування одного й того самого об'єкта оподаткування;

- доступність та однозначність норм податкового законодав­ства;

- гласність — офіційне опублікування відомостей про суми зі­браних податків та їх витрачання. Взаємозв'язок між податковими ставками та обсягом податкових надходжень до бюджету показує крива Лаффера (рис. 1).

А. Лаффер — відомий економіст, прихильник теорії пропозиції, який вважав, що за зростанням ставки податку від 0 до 100% податко­ві надходження зростають від 0 до деякого максимального рівня M, а потім знижуються до 0.

Крива Лаффера відображає зв'язок між податковою ставкою та обсягом податкових надходжень, виявляє податкову ставку (від 0 до 100%), за якої податкові надходження досягають максимуму.

Згідно з кривою Лаффера, до деякого максимального рівня М більше значення податкової ставки забезпечує більшу величину по­даткових надходжень. Однак наступне збільшення податкової ставки призведе до зниження стимулів виробництва і величина національ­ного оподаткованого доходу зменшиться.

Таким чином, нижча ставка податків створить стимули до праці, заощаджень, інвестицій, інновацій, сприяючи суттєвому розширен­ню національного виробництва й доходу.

Тепер розглянемо структуру державних видатків.

Існує багато статей видатків, але їх можна згрупувати за таки­ми напрямами:

- національна оборона і матеріальне забезпечення зовнішньої політики (10-20%);

- утримання державного апарату (5-10%);

- фінансування бюджетного сектора економіки, сільського гос­подарства, капіталовкладень в інфраструктуру (10-20%);

- соціальні видатки (40-50%);

- відсоток за державний борг (7-9%).

Видатки бюджетів усіх рівнів розподіляються на:

- поточні — видатки бюджетів, що йдуть на фінансування мережі підприємств, установ, організацій, що діють на початок фінан­сового року, а також на фінансування заходів соціального за­хисту населення;

- видатки розвитку — видатки бюджетів, що спрямовані на фі­нансування інвестиційної та інноваційної діяльності (капітало­вкладень, структурної перебудови тощо).

Значна частина коштів державного бюджету витрачається на за­гальнодержавні програми соціально-економічного розвитку тощо.

Видатки бюджету на потреби народного господарства здійсню­ються у вигляді державних кредитів, субсидій, контрактів, замовлень, гарантій.

Мультиплікатор державних витрат показує, наскільки змінив­ся сукупний доход (Д Y) при зміні державних витрат (AG) на одиницю.

Мультиплікатор державних витрат дорівнює:

AY 1

Mg =------------------------------------------------- =-------- , (1)

g AG 1 - c'

де c' — частина приросту доходу, яку домогосподарства спрямову­ють на споживання.

Якщо планові витрати враховують вплив податкових надхо­джень, то

Т = t х Y,

а мультиплікатор державних витрат (складний мультиплікатор) ві­дображає залежність автоматичних податкових вилучень від зміни ВВП і має вигляд:

mg =7-7(1 - *) , (2)

8 1 - с

Зменшення податків на ДТ збільшує використання доходів (рис. 2) відповідно: Y' = Y — Т на величину ДТ і споживання — на величину c' х ДТ . Сукупні витрати зростають. Пряма планових ви­трат переміститься вгору на c' х ДТ , рівновага переміститься з точки А в точку В.

Зменшення податків також створює мультиплікативний ефект на дохід. Сукупний ефект для доходу під впливом зміни податків дорів­нює:

ДY = mt хДТ , (3)

де mt — податковий мультиплікатор

ДY С //ч

m, =----------------------------------------------- =------- . (4)

t ДТ 1 - c'

Податковий мультиплікатор показує, що зростання податків на певну величину зменшує обсяг виробництва на більшу величину, і навпаки, при зменшенні ставок оподаткування Т( Y) на певну вели­чину, рівноважний обсяг виробництва (Y) збільшується на більшу величину.

де t — гранична ставка оподаткування.

Аналіз мультиплікаторів державних витрат та податків дає мож­ливість сформулювати такі висновки.

1. Якщо державні витрати і податкові надходження змінюються на одну й ту саму величину, то й рівноважний рівень виробництва змінюється на ту саму величину.

Цей мультиплікатор називають мультиплікатором збалансо­ваного бюджету і дорівнює він одиниці:

Mb = 1, (5)

де mb — мультиплікатор збалансованого бюджету.

J_

m =---------- ; m = —; м > m . (7)

g і „' ' t „' ' g t v /

1 - c' 1 - c'

м + mt = -—---—- = 1.                                                                                                   (6)

2. Ефект мультиплікатора від скорочення податків слабший, ніж при збільшені державних витрат:

1                    c'

----- ; m. = —

1 - c t s'

Державний бюджет за структурою надходжень та видатків може бути дефіцитним або профіцитним.

Дефіцит державного бюджету — це перевищення видатків державного бюджету над доходами. Дефіцит вважається безпечним, якщо він перебуває на рівні 2-3% від ВВП.

До причин дефіциту державного бюджету можна віднести:

- зменшення приросту національного доходу в умовах кризового стану економіки;

- падіння доходів;

- зменшення акцизних податків, які надходять до держбюджету;

- збільшення бюджетних витрат;

- непослідовна фінансово-економічна політика. Для зменшення бюджетного дефіциту потрібно:

- змінити систему оподаткування;

- перейти від фінансування до кредитування;

- зменшити управлінські витрати;

- підвищити роль місцевих бюджетів;

- скасувати необґрунтовані фінансові пільги;

- здійснювати конверсію;

- ліквідувати дотації збитковим підприємствам. Виділяють такі види бюджетного дефіциту:

1. За формою прояву — відкритий і прихований.

- Відкритий дефіцит бюджету — офіційно визнаний рівень бю­джетного дефіциту на відповідний рік.

- Прихований дефіцит бюджету — виникає внаслідок завищення обсягів планових доходів і включення до них джерел покриття дефіциту.

2. За причинами виникнення — вимушений та свідомий.

- Вимушений — це дефіцит, що є наслідком скорочення обсягів ВВП (обмеження фінансових ресурсів держави).

- Свідомий — виникає як відповідь на дискреційну фіскальну політику, що передбачає цілеспрямовані зміни розміру держав­них витрат, податків, сальдо державного бюджету.

3. За напрямами дефіцитного фінансування — пасивний, активний.

- Пасивним є такий дефіцит бюджету, за якого кошти спрямову­ються на покриття поточних витрат.

- Активним є такий бюджетний дефіцит, за якого кошти спрямо­вуються на інвестиції в економіку.

Є три основні засоби збалансування дефіцитного держбюджету:

1) підвищення податків;

2) додаткова емісія грошей;

3) державні позики — випуск державних цінних паперів. Оскільки жоден із засобів збалансування бюджету не абсолютно

ефективний, існує так зване бюджетне обмеження.

Державне бюджетне обмеження — це свідоме обмеження ви­трат держави, зумовлене існуючими фінансовими можливостями:

Bg = ве t + rBg , + T — Tr — (C + Ig ), (8)

n n-1 n-1 n n v n n/7 v 7

де Bgn — чисті фінансові активи держави в n-му році; Bgnl — чисті фінансові активи в (nr — 1)-му році; r — відсоток за чистими фінансовими активами Bgn l попередньо­го року;

Tn — податки в n-му році; Trn — трансферти в n-му році; Cgn — державні споживчі витрати в n-му році; Ign — державні інвестиційні витрати в n-му році. Профіцит державного бюджету — це перевищення доходів державного бюджету над видатками.

Політика уряду спрямована на формування профіцитного бю­джету, оскільки сила та вплив держави на економіку визначаються, насамперед, акумуляцією в її руках фінансових ресурсів, тобто її сти- мулювального і обмежувального впливу на економічні процеси та явища.