3. Державний борг та його вплив на національну економіку

З поняттям бюджетного дефіциту тісно пов'язане поняття державного боргу.

Державний борг — це сума дефіцитів державного бюджету за мінусом бюджетних надлишків; нагромадже­на урядом сума запозичень для фінансування бюджетного дефіциту.

Державний борг виникає через брак у державі коштів, необхідних для виконання її функцій, тому держава змушена мобілізувати додат­кові кошти для покриття своїх видатків. Між бюджетним дефіцитом і державним боргом існує пряма залежність. Державні позики — голо­вне економічно виправдане джерело покриття бюджетних дефіцитів.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин розрізняють:

• Внутрішній державний борг — це боргові зобов'язання уряду у формі кредитів, отриманих урядом, державних займів, здійснюваних за допомогою випуску цінних паперів від імені уряду і за його дору­ченням.

• Зовнішній державний борг — борг фізичним, юридичним особам за кордоном та іноземним державам.

Внутрішній борг — це борг уряду країни своїм громадянам. Це си­туація, коли всі «винні самі собі». Коли борг не дуже великий, він не справляє відчутного негативного впливу на економіку, оскільки не су­проводжується вивезенням за кордон матеріальних цінностей.

Зовнішній борг лягає тягарем на країну, оскільки вона змушена віддавати товари й послуги в рахунок оплати відсотків і погашення боргу. Крім цього, нерідко іноземні країни надають кредити за умови внесення певних корективів у його економічну політику.

Якщо в країни дуже великий зовнішній або внутрішній держав­ний борг, то їй може бути оголошений дефолт.

Державний борг

Дефолт — визнання країни неплатоспроможною.

У разі бюджетного профіциту державний борг може частково по­гашатися. Витрати на погашення боргу збільшуються із зростанням ставок відсотка.

Залежно від структури боргових зобов'язань виділяють:

- монетаризований державний борг — складається з боргів, опосередкованих кредитними стосунками держави з банками.

- немонетаризований державний борг — включає в себе забор­гованість держави за держзамовленнями, надання послуг дер­жавним установам, заборгованості з виплат заробітної плати бюджетному сектору, а також з виплат соціальних трансфертів.

Уряди країн здійснюють політику щодо управління державним боргом, яка загалом має такі стадії:

- залучення фінансування;

- його розміщення (використання);

- погашення боргу.

Відповідно, система управління державною заборгованістю краї­ни означає управління всіма стадіями і охоплює:

- аналіз кредитоспроможності — можливості країни позичати кошти;

- оцінку платоспроможності — здатності обслуговувати борг;

- контроль рівня заборгованості;

- контроль за складом зовнішнього та внутрішнього боргу.

З цією метою використовуються показники заборгованості — ін­декси заборгованості, які вимірюють різні складові державного боргу (насамперед, зовнішнього).

Так, до стандартних показників зовнішньої заборгованості нале­жать:

- відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту та до ВВП;

- відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до експорту та державних доходів;

- коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат по обслуговуванню боргу і величиною експорту товарів та послуг).

Ефективність управління державним боргом значною мірою визна­чається іншими видами економічної політики. Прибуток на інвестова­ний капітал, а отже, й розмір позик безпосередньо залежать від торго­вельної політики, політики валютних курсів, цінової політики, а також від грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. У свою чер­гу, рівень зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішнього бор­гу значною мірою визначають характер економічної політики в країні.

Боргова криза — це криза зовнішньої заборгованості, яка прояв­ляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати зовніш­ню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Неплатоспроможність країн-боржників спричинює падіння платоспроможності фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структу­ри заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення.

Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуриза­ція. При реструктуризації боргу умови його обслуговування перегля­даються. Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках домовленостей «Паризького клубу».

За умовами «Паризького клубу» офіційні кредитори надають такі види допомоги:

- часткове анулювання боргу;

- продовження термінів дії боргових зобов'язань;

- зниження відсотків на обслуговування боргу.

Загальноприйнятним методом скорочення зовнішнього боргу є

конверсія боргу (борговий своп), яка може набирати таких форм:

- викуп боргу — надання країні-боржникові можливості викупи­ти власні боргові зобов'язання на вторинному ринку боргів;

- капіталізація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. При цьому реалізується можливість обмінювати боргові зобов'язання даної країни на акції її корпорацій. Іноземні небанківські організації отриму­ють можливість купувати ці боргові зобов'язання зі знижкою для фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових активів;

- конверсія «борг-борг», тобто заміна існуючих боргових зобо­в'язань новими борговими зобов'язаннями.

Капіталізація боргу і заміна існуючих боргових зобов'язань нови­ми є інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгованості держави. Вибір кожного конкретного методу управління державним боргом залежить від економічної кон'юнктури в країні та офіційно застосовуваної ЕП.