Стабілізаційна політика держави — це

сукупність державних заходів, спрямова­них на пом'якшення економічних коли­вань у короткостроковому періоді з метою підтримання повної зайнятості та оптимального рівня інфляції.

Стабілізаційна політика, що поєднує заходи фіскальної та моне­тарної політики, називається змішаною (комбінованою).

На ефективність стабілізаційної політики впливають такі основні чинники:

- стан національної економіки;

- лаг стабілізаційної політики;

- очікування суб'єктів національної економіки (виробників і споживачів).

Сутність першого чинника полягає в тому, що в країнах зі слабо розвиненою ринковою інфраструктурою, банківською системою, не­стійкою національною валютою та переважанням адміністративних методів впливу над економічними засоби стабілізаційної політики переважно нестійкі та малоефективні. Так, зокрема, дослідники ма- кроекономічного стану національної економіки та чинників його оптимізації вважають, що класична стимулювальна політика (моне­тарна та фіскальна експансія) є ефективною лише в країнах з розви­нутою ринковою економікою.

Сутність другого чинника полягає в тому, що стабілізаційні за­ходи впливають на економіку не відразу, а з певною затримкою в часі (часовий лаг). Вони можуть бути внутрішніми і зовнішніми.

Внутрішній лаг вимірюється від моменту виникнення збурень в економіці до моменту прийняття відповідних стабілізаційних захо­дів. Зовнішній лаг вимірюється часом, який необхідний для того, щоб з'явилися результати від упровадження стабілізаційних заходів.

Стабілізаційна політика держави

У фіскальній політиці внутрішній лаг значно триваліший, ніж у монетарній. Це пояснюється тим, що прийняття рішення про коригу­вання фіскальної політики проходить довготривалу адміністративну процедуру. А заходи монетарної політики можуть схвалюватися цен­тральним банком за досить короткий час. Разом з тим монетарна по­літика має триваліші зовнішні лаги порівняно з фіскальною, оскільки в її основі лежить складніший причинно-наслідковий зв'язок між полі­тичним рішенням щодо зміни пропозиції грошей і змінами в економіці.

Часовий характер стабілізаційної політики свідчить про те, що її заходи — це політико-економічні інвестиції (ризики).

Ризики стабілізаційної політики пов'язані з екзогенними та ендо­генними величинами. Тобто існує ряд подій, на які стабілізаційна по­літика не може впливати, та такі, на які вона здатна впливати, проте реакцію на які чітко неможливо передбачити.

Третім важливим чинником є очікування суб'єктів економіки. Вони відіграють значну роль у процесі прийняття рішень економіч­ними суб'єктами. Так, домогосподарства, визначаючи обсяг спожи­вання та заощаджень, виходять із очікувань щодо своїх майбутніх до­ходів, можливого рівня інфляції та загальної економічної і політичної ситуації в державі; інвестори спираються на свої очікування майбут­ньої прибутковості інвестиційних проектів. На ці очікування впливає багато чинників, у тому числі й заплановані заходи стабілізаційної політики.

Традиційні методи обґрунтування стабілізаційної політики та її ефективності, до яких належать економетричні моделі, недостатньо враховують вплив очікувань на поведінку людей, що зменшує її ефек­тивність.

Ефективність стабілізаційної політики, її конкретний вид (ак­тивна чи пасивна політика) залежать від стану національної еконо­міки та тих методів ДРЕ, що в ній переважають.

В економіці України існує ряд протиріч у проведенні фіскальної політики держави та її взаємозв'язку з монетарною політикою. Од­нією з головних проблем інституціональних реформ у національній економіці є формування фіскальної та монетарної політики на заса­дах адекватності вимогам сучасного ринкового господарювання.

Фіскальна та монетарна політика України формувалася в умовах надзвичайно жорсткої економічної кризи, що не могло не позначити­ся на характері змін. З одного боку, постійною залишалася проблема мобілізації коштів до бюджету для виконання державою своїх функ­цій і зобов'язань через безперервний процес втрати одних джерел фінансових надходжень до бюджету і у зв'язку з цим пошуку інших, неефективна політика стабілізації національної грошової одиниці та залежність політики Національного банку від урядових колізій, а з ін­шого — мали місце низька фінансова й управлінська дисципліна, тіні- зація економіки, неефективність здійснення окремих видів видатків, марнотратство, факти розкрадання державних коштів, маніпулюван­ня у сфері грошово-кредитних відносин політичними групами.

На жаль, ані бюджет, ані фіскальна політика, ані її оптимальне поєднання з інструментами монетарної політики до сьогоднішнього часу недостатньо використовуються для економічного зростання та досить негативно впливають на розвиток національної економіки. Бюджет продовжує розглядатися лише як фіскальний план доходів і витрат, виконанню якого підпорядковані інші засоби економічної по­літики. А фіскальна й монетарна політика не стали механізмом, який би допомагав уряду проводити в повному обсязі структурні реформи. Значна частина рішень у сфері фіскальної та монетарної політики підпорядковується не стратегічним економічним міркуванням, а є предметом політичного торгу. Відсутність, суперечливість чи неви­значеність стратегічних пріоритетів перешкоджає, відповідно, й ви­робленню збалансованої стабілізаційної політики держави. А окреме застосування важелів і інструментів фіскальної та монетарної полі­тики, як було визначено вище, гальмують її ефективне застосування.

Відповідно з метою виправлення наявних в економіці України деформацій державним органам необхідно усвідомити, що основною (кінцевою) метою застосування важелів стабілізаційної політики є подолання інфляції, забезпечення стійкого економічного зростання та раціоналізація економічної структури, які в подальшому визнача­тимуть її загальний стан та шляхи подальшого розвитку.