3.1. Сутність соціально-трудових відносин

На ринку робочої сили люди вступають у певні соціальні відносини, тобто починають взаємодіяти один з одним. Соціальна взаємодія в сфері праці являє собою форму соціальних зв'язків, реалізована в обміні діяльністю і взаємною дією.

Соціальні відносини — це відносини між різними соціальними групами та окремими індивідами які складаються з огляду на їхнє суспільне становище, спосіб та уклад життя, умов формування та розвитку особистості, соціальних спільнот. Такі відносини нерозривно пов'язані з трудовими відносинами й обумовлені ними. Наприклад, у трудову організацію працівники вживаються, адаптуються в силу об'єктивної потреби й у такий спосіб вступають у трудові відносини незалежно від того, хто буде працювати поруч, хто керівник, який у нього стиль діяльності. Однак потім кожен працівник по-своєму виявляє себе у взаєминах один з одним, з керівником, у ставленні до праці, до порядку розподілу робіт і т. д. Отже, на основі об'єктивних відносин починають складатися відносини соціально-психологічні, що характеризуються певним емоційним настроєм, характером спілкування людей і взаємин у трудовій організації, атмосферою в ній.

Соціально-трудові відносини — це взаємодія та взаємозалежність суб'єктів цих відносин, яка виникає в процесі праці та спрямована на регулювання умов трудового життя.

Соціально-трудові відносини як система існують у двох формах: як фактичні соціально-трудові відносини і як соціально-трудові правовідносини. Фактичні соціально-трудові відносини діють на об'єктивному і суб'єктивному рівнях, тобто передбачають взаємодію суб'єктів цих відносин щодо вирішення певних проблем, які виникають у соціально-трудовій сфері. Соціально-трудові правовідносини являють собою проекцію фактичних соціально-трудових відносин на законодавчому і нормативному рівні.

Термін «соціально-трудові відносини» ввійшов у науковий обіг і став^широко використовуватися відносно недавно.

Його включення в систему понять і категорій економіки праці пов'язане, із розвитком наукових і прикладних уявлень про роль людей у розвиток економіки.

Етапи в цьому розвитку характеризуються початковим уявленням про людей як спеціальний ресурс («трудові ресурси») і про людину як про суб'єкт суспільного розвитку (що, приміром, знайшло відображення в понятті «людський фактор»).

Наступний ступінь розвитку уявлень про людину як про суб'єкт економічної діяльності, мабуть, припускає використання як головне поняття «індивідуум, особистість». У цьому випадку людина розглядається як багатогранний, багаторольовий суб'єкт соціально-трудових відносин, створення необхідних умов для розвитку якого є задачею найвищої складності. Активне включення в обіг категорії «соціально- трудові відносини» обумовлено і тим, що вирішення найважливіших задач соціально-економічної реформи в Україні: стабілізації соціально-економічної і політичної обстановки в країні, становлення і розвитку виробництва нового технологічного рівня, значного зниження інфляції і підвищення життєвого рівня населення — можливе насамперед на основі співробітництва усіх сил суспільства в проведенні погодженої політики в сфері соціально-трудових відносин і формуванні ефективної системи захисту-інтересів всіх учасників соціально- трудових відносин. Становлення соціально-орієнтованої ринкової економіки в нашій країні, забезпечення її нормального функціонування можливе за умови її повноцінної інтеграції зі світовим господарством, що припускає формування соціально-трудових відносин у країні, вироблення механізму їх ефективного регулювання й убудованість національної системи соціально-трудових відносин у систему соціально- трудових відносин, визнану світовим співтовариством. Тут особливо важливо підкреслити, що наукові теорії, спрямовані на формування істинно гуманних соціально-трудових відносин і конструктивна практична діяльність західних фірм у цій сфері є одним із найбільших досягнень світової цивілізації.

Таким чином, соціально-трудові відносини дозволяють визначити соціальну значимість, роль, місце, суспільне становище індивіда і групи.

Вони є сполучною ланкою між робітником і майстром, керівником і групою підлеглих, певними групами працівників і окремими їх членами. Жодна група працівників, жоден член трудової організації не можуть існувати поза такими відносинами, поза взаємними обов'язками стосовно один одного, поза взаємодіями (рис. 3.1).

На практиці існує різноманіття соціально-трудових відносин, які характеризують економічні, психологічні і правові аспекти взаємозв'язків індивідуумів і соціальних груп у процесах, обумовлених трудовою діяльністю.

У той же час соціально-трудові відносини, безумовно, суб'єктивовані, тому що відбивають суб'єктивно визначені наміри і дії учасників цих відносин, обумовлені усвідомленою ними взаємною залежністю.

Система соціально-трудових відносин має такі взаємопов'язані елементи:

суб'єкти і рівні соціально-трудових відносин;

предмети соціально-трудових відносин;

принципи і типи соціально-трудових відносин.

Основними суб'єктами соціально-трудових відносин у ринковій економіці виступають:

наймані працівники;

підприємці (роботодавці);

держава.

На рис. 3.2 і 3.3 зображено структуру соціально-трудових відносин та їхні суб'єкти.

Таким чином, суб'єктами соціально-трудових відносин можуть бути працівник, група працівників, об'єднаних якою-небудь системоутворюючою ознакою. У цьому зв'язку соціально-трудові відносини можуть бути індивідуальними, коли з окремим роботодавцем взаємодіє окремий працівник, а також груповими чи колективними, коли працівники (роботодавці) взаємодіють між собою. Звідси соціально-трудові відносини можуть підрозділятися на дво-, три- і багаторонні. Як суб'єкт соціально- трудових відносин може виступати організація (підприємство) чи її група, а також територіальне утворення. Як суб'єкт світове співтовариство за певних умов розглядає й окрему державу.

Розглянемо основні характеристики суб'єктів соціально-трудових відносин в умовах ринкової економіки.

Найманий робітник — це громадянин, який уклав трудову угоду з роботодавцем, керівником підприємства або іншим уповноваженим ним органом і безпосередньо виконує трудову функцію відповідно до існуючих регламентів. Договір наймання може бути письмовим чи усним, але в будь-якому випадку він визначає соціально-трудові відносини між його учасниками. Як найманий працівник — суб'єкт соціально-трудових відносин можуть виступати як окремі працівники, а також і групи працівників, що розрізняються за своїм становищем у соціально-професійній структурі, спрямованістю інтересів, мотивацією праці й іншими ознаками.

Основою групових і індивідуальних розходжень виступають вік, стать, стан здоров'я, ступінь освіченості, професійна, посадова, галузева приналежність, що визначають сутнісні сторони у неадекватному поводженні найманого робітника. Досить вагомим для України фактором формування моделі трудового поводження найманих працівників є їхнє територіальне розміщення.

Особливу роль у процесі формування нових соціально-трудових відносин в Україні відіграють вікові розходження: зміна поколінь, що серйозно відрізняються одне від одного за основними соціально- психологічними параметрами, орієнтацією і мотивацією, вимагає відповідного врахування. На соціально-трудових відносинах не може не позначитися і стать, наприклад, фахівці відзначають, що чоловікам притаманний підвищений радикалізм, а жінкам — конформізм.

Найманий робітник повинен мати певні якості, оцінка яких може дати реальне уявлення про сутність і зрілість соціально-трудових відносин. Насамперед, найманий робітник повинен мати готовність і здатність до особистої участі в соціально-трудових відносинах, визначену установку на кращі способи участі в них.