4.1. Сутність соціального партнерства

В умовах переходу до ринкової економіки дедалі більшої актуальності набувають соціально-трудові відносини. Людство чимраз гостріше відчуває необхідність розв'язання таких проблем, як забезпечення повної зайнятості, підвищення продуктивності суспільної праці, розв'язання протиріччя між працею та капіталом, піднесення матеріального добробуту населення. Вирішення окреслених проблем багато в чому залежать від типу соціально-трудових відносин країни.

В залежності від методів і способів вирішення трудових протиріч основними типами соціально-трудових відносин є: патерналізм та соціальне партнерство.

Патерналізм — це жорстке державне регулювання соціально- трудових процесів.

Соціальне партнерство — це соціальний діалог, пошук компромісу у задоволенні господарсько-трудових відносин усіх сторін соціально-трудових відносин.

Основними сторонами соціального партнерства в сучасному суспільстві виступають:

держава;

наймані працівники в особі профспілок;

роботодавці або власники.

Держава виконує такі функції:

виступає гарантом громадських прав;

впроваджує соціальну політику;

організує та координує соціально-трудові відносини;

виступає власником (роботодавцем);

розробляє правові та нормативні документи, які регламентують соціально-трудові відносини;

є незалежним регулятором системи соціально-трудових відносин;

виступає стороною на переговорах, консультаціях з метою розробки і впровадження в життя соціальної, економічної політики в країні.

Профспілки в системі соціально-трудових відносин виконують такі функції:

збереження й підвищення заробітної плати;

захисту умов праці (техніка безпеки, охорона праці);

забезпечення продуктивності зайнятості;

представництва у веденні колективних переговорів.

Роботодавці в особі їхніх представницьких органів захищають господарсько-трудові інтереси власників, а саме:

захищають ринкові відносини;

здійснюють представництво під час проведення консультацій та переговорів;

здійснюють сервісне обслуговування в наданні підприємцям консультаційних послуг.

В умовах ринкової економіки здійснюється кардинальна зміна соціально-трудових відносин. Соціальне партнерство являє собою систему відносин між роботодавцями і працівниками, за якою в межах соціального миру забезпечується узгодження їхніх соціально-трудових відносин. Функціонування системи соціального партнерства здійснюється на тристоронній співпраці спілки підприємців (роботодавців), профспілок та органів державної влади.

Вітчизняна і світова практика показують, що є два способи формування соціально-трудових відносин і розв'язання трудових конфліктів — насильницький і мирний. Соціальне партнерство являє собою сукупність соціально-економічних відносин між представниками працівників, роботодавців і держави, спрямоване на співробітництво, пошук компромісів, підготовку пропозицій щодо прийняття ними узгоджених рішень із питань соціально-трудових відносин, що виражає принцип соціальної політики держави.

Словосполучення «соціальне партнерство» означає: «соціальне» — значить суспільне, стосовно до життя людей і їхніх відносин у суспільстві. «Партнер» (від французького слова партія) — учасник спільної діяльності. Отже, значеннєва суть словосполучення «соціальне партнерство» стосовно до сфери регулювання соціально-трудових відносин у загальному плані — це спільна діяльність уряду, підприємців і профспілок, спрямована на узгодження інтересів і вирішення проблем, насамперед, у соціальній і виробничій діяльності людей.

Дослівний переклад слова «партнери» як «товариші по загальним цілям», не зовсім точно характеризує стиль та відносини між усіма членами трудового «гуртожитку», тому що їхні інтереси не завжди однакові. Але в даному випадку їхні інтереси сходяться на вирішенні соціально-трудових проблем. Суть цих проблем у тім, що існує ринок праці. На цьому ринку є і продавець, і покупець. Вони самі повинні домовлятися про ціну й умови купівлі-продажу робочої сили, точніше, здібностей до праці і можливостей індивідуума. Але проводитися цей торг повинен у визначених рамках, цивілізовано, за правилами і нормами, що захищає інтереси обох сторін, тобто на основі партнерських взаємин.

Роботодавець хоче дешевше купити повноцінну робочу силу і підтримувати її діяльність на рівні й в інтересах свого виробництва, а працівник хоче одержати за свою працю стільки, скільки потрібно для нормальної життєдіяльності і праці йому самому і його родині. Загалом, мова йде про «розподіл» економічного пирога, що має проходити максимально справедливо, мирним, цивілізованим способом. Тому соціальним партнерам необхідно навчитися співробітничати в мінливих умовах: роботодавці (адміністрація державних підприємств, керівники акціонерних об'єднань, підприємці і власники приватних виробництв і компаній та ін.) повинні добровільно «допустити» до монопольного володіння управлінськими функціями і їх здійсненням другого партнера від трудового колективу — профспілку.

Згідно із принципами, розробленими Міжнародною організацією праці (МОП), соціальне партнерство має ґрунтуватись на демократичних засадах: свободі, справедливості, плюралізму, бажанні сторін досягти взаєморозуміння та наданні можливостей брати участь у прийнятті спільних рішень.