5.1. Ринок праці: поняття, функції та підходи до його диференціації

магниевый скраб beletage

У сучасній економічній літературі неможливо знайти однозначне трактування поняття ринку праці, як і ринку взагалі. Зауважимо, що існують близькі за значенням поняття «ринок праці», «ринок робочої сили», «ринок трудових ресурсів», «ринок зайнятості».

Існує думка, що поняття «ринок праці» та «ринок робочої сили» відрізняються одне від одного тому, що робоча сила являє собою потенційну здатність до праці, а праця — функціонуючу здатність. Відповідно до цієї думки поняття «ринок робочої сили» дещо ширше, тому що воно охоплює відносини не тільки щодо зайнятих, а й щодо незайнятих членів суспільства, які активно шукають роботу, тобто охоплює зайнятих і безробітних. Поняття «ринок трудових ресурсів» уявляється ще більш широким, тому що характеризує трудові ресурси суспільства. Отже, згідно з цією думкою, ринок робочої сили розширює горизонти соціально-трудових відносин до масштабів економічно активного населення і в вузькому розумінні поняття «ринок робочої сили» можна використовувати для характеристики відносин стосовно безробітних.

http://ice-droid.ru - бери лучшее на свой телефончик

За іншою думкою, економічно прийнятним і рівнозначним слід вважати використання двох термінів — ринок робочої сили та ринок праці, оскільки вони тісно поєднані, взаємно доповнюються, переходячи в процесі ринкових відносин з одного в інший.

Цікавою є думка про те, що в сучасній ринковій економіці вже замало говорити про ринок праці лише як про ринок живої праці. Згідно з цією тезою, існують вагомі докази включення до ринку праці також і ринку робочих місць, тому що реально і постійно існують попит на них та їхня пропозиція. Такий висновок можна зробити на підставі міркування про те, що господарство підприємця, який водночас є і роботодавцем, об'єднує працю багатьох працівників так, що кожен з них закріплюється за певним робочим місцем, а всі робочі місця пов'язані між собою технологією та внутрішньофірмовою кооперацією. Тому підприємець, купуючи робочу силу, водночас пропонує працівникові трудитися на певному робочому місці. У свою чергу, і працівник, продаючи свою робочу силу, створює попит на певне робоче місце. Отже, угода купівлі-продажу робочої сили відбудеться лише тоді, коли робоче місце відповідає вимогам працівника, i навпаки. Усе це означає, що найманий працівник і роботодавець-підприємець однаковою мірою виступають на ринку праці як власники: працівник як власник товару «робоча сила», а роботодавець-підприємець як власник свого господарства і всіх робочих місць в цьому господарстві, а також тих грошей, які він сплачує працівникові. Отже, згідно з цією думкою, ринок праці охоплює ринок робочої сили та ринок робочих місць.

На наш погляд, можна погодитись, що ринок робочих місць існує. Труднощі тут виникають лише в тому, що можна легко визначити попит і пропозицію на робочі місця, їхнього конкретного власника, однак не можна визначити ринкову ціну робочих місць — їх, начебто, ніхто не купує. Складається враження, що на практиці робочі місця безкоштовно надаються працівникам. Робочі місця — засоби виробництва — виступають як товари на ринку засобів виробництва, але на ринку праці вони видимих ознак товару не мають. Отже, на наш погляд, є підстави вважати, що ринок робочих місць є відносно уособленим типом ринку, частиною ринкового господарства країни, тісно пов'язаною з іншими типами ринків, зокрема і з ринком праці. Однак на сучасному етапі він може викликати лише теоретичний інтерес.

Деякі автори також використовують термін «ринок робочої сили», розглядаючи його як сферу обігу специфічного товару «робоча сила»; як особливий, властивий товарно-грошовим відносинам, спосіб її включення до економічної системи; як систему відносин, які формуються на вартісній основі між роботодавцями — власниками засобів виробництва та найманими працівниками — власниками робочої сили — стосовно задоволення попиту перших на робочу силу як підприємців і потреб інших у роботі за наймом як джерела засобів до існування; як інститут взаємодії споживачів робочої сили, тобто роботодавців (юридичних і фізичних осіб), з одного боку, та конкретних фізичних осіб, які мають певні фізичні й розумові здібності, певні професійні знання, навички та вміння, — з іншого.

Найчастіше неправильно стверджують, що в прикладному значенні ринок праці охоплює незайняте працездатне населення і ту частину зайнятих, яка з різних причин хоче змінити роботу або одержати додатковий заробіток, звужуючи таким чином поняття ринку праці. Короткий аналіз визначень ринку праці або ринку робочої сили показав, що в різних формулюваннях виокремлюються такі його аспекти:

охоплення стадій процесу відтворення робочої сили;

узгодження попиту і пропозиції робочої сили;

характер відносин і механізм взаємодії між роботодавцями та найманими працівниками;

державний характер регулювання ринку праці;

охоплення категорій населення (трудові ресурси, робоча сила, наймана робоча сила);

охоплення механізмів ринку праці;

ступінь і ланка суспільного виробництва.

Здебільшого ринок праці визначається як інститут або механізм, у якому покупці та продавці здійснюють процеси купівлі-продажу товару «робоча сила», вступаючи у відносини товарного обміну. Очевидно, що при визначенні поняття «ринок праці» багато уваги приділяється обміну через те, що ця сфера відіграє значну роль у системі суспільного виробництва і саме в ній відбуваються процеси купівлі-продажу товару. Крім того, на міркування вітчизняних дослідників суттєво впливає марксистська теорія. Адже, досліджуючи механізм функціонування ринкової економіки при капіталізмі, К.Маркс виходив з того, що робоча сила як «сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм, жива особа людини» є товаром, а виробничі відносини базуються на вільній купівлі-продажу робочої сили, де її оцінка коливається навколо вартості, приведеною формою якої є заробітна плата. «Споживання робочої сили, як і всякого іншого товару, — писав він, — здійснюється за межами ринку або сфери обігу». Отже, він відносив поняття «ринок робочої сили» до сфери обміну. Це пояснювалось тим, що в період домонополістичного капіталізму задоволення попиту на робочу силу з боку підприємців і попиту на умови праці з боку працівників — «купівля- продаж робочої сили» — відбувались стихійно через одномоментні умови обміну, основою якого була матеріальна винагорода працівникові за працю певної кількості та якості.

Проте сучасні дослідники, які, слідом за К.Марксом, багато уваги приділяють фазі обміну робочої сили на засоби існування, не зважають на те, що ринок робочої сили змінився завдяки розвитку капіталістичних суспільних відносин, переходу капіталізму в монополістичну стадію та через ускладнення економічних зв'язків і економічних відносин. Під впливом робітничого руху розширилось поняття умов найму, які тепер включають не лише заробітну плату та робочий час, а й гарантії зайнятості, оплачений, але не відпрацьований час, соціальні виплати і т. ін.

Зараз змінилось ставлення до робочої сили і в підприємців, зокрема стосовно якості робочої сили: кваліфікації, професійної та загальноосвітньої підготовки, творчого ставлення до праці, високої якості роботи, а також стосовно соціальних гарантій тощо. Це змусило підприємців активно включитись у профпідготовку кадрів через авансування матеріальних витрат працівників на навчання та матеріальну підтримку тих, хто навчається, а також брати участь у формуванні фондів соціального страхування і т. п. Тож механізм ринку праці вийшов за межі процесу обміну робочої сили, пронизуючи й інші фази відтворення цього специфічного товару.

Отже, зосередження тільки на фазі обміну, на наш погляд, слід вважати хибним. Таке звуження поняття ринку робочої сили призвело до того, що на етапі ринкової трансформації економіки України питання регулювання ринку праці здебільшого обмежуються державними заходами сприяння працевлаштуванню у вузькому розумінні. До вузького розуміння призводить також розгляд ринку праці як механізму узгодження попиту та пропозиції робочої сили та механізму забезпечення зайнятості незайнятого населення. Крім того, розгляд сучасного механізму функціонування ринку праці лише з погляду його державного регулювання також змушує розглядати насамперед проблеми зайнятості незайнятого населення на рівні суспільного виробництва, ігноруючи проблеми, які складаються в низовій ланці виробництва. Але, на наш погляд, однією з особливостей ринку праці є те, що в сучасних умовах він пронизує не лише фазу обміну товару «робоча сила», а й фази виробництва, розподілу та використання робочої сили. До цього варто додати, що відносини купівлі-продажу робочої сили безперервні від моменту найму працівників аж до їхнього звільнення. Тобто ринок праці існує не тільки за межами підприємства, фірми, а й у самому господарстві підприємця. Тому не мають рації ті, хто вважає, що працівники, зайняті на робочих місцях фірми, вже не знаходяться на ринку праці, тобто не перебувають у відносинах купівлі-продажу своєї робочої сили з підприємцем і в стані пропозиції свого товару. Це не так, адже підприємець пред'являє попит не лише на робочу силу тих, хто не зайнятий на підприємстві та шукає роботу. Він приглядається також і до найманих працівників, з якими вже укладено трудовий договір (контракт), пропонуючи їм вигідніші умови найму, коли шукає потрібних йому працівників на нові або на вакантні робочі місця. Водночас серед зайнятих багато таких, хто шукає роботу на своєму або інших підприємствах з більш вигідними умовами найму. Знайшовши таку роботу, вони звільняються і переходять на інші підприємства або переходять на інші робочі місця на тому самому підприємстві.

У наведених тут визначеннях ринку праці або ринку робочої сили помітне також прагнення різних авторів дати коротке, але вичерпне формулювання цього поняття. При цьому, якщо за основу береться ринок праці вільної конкуренції, головним у визначенні є фаза обміну робочої сили на фонд життєвих благ; якщо ж за основу береться сучасний регульований ринок праці, то автори неминуче відхиляються в бік державного регулювання зайнятості.

Крім того, у наведених формулюваннях чітко простежуються два методологічних підходи до аналізу сутності ринку праці — діалектичний метод соціально-економічного аналізу явищ та функціональний метод.

З погляду діалектичного методу ринок праці розглядається як сукупність відносин між людьми стосовно відтворення робочої сили, що відповідає теорії К Маркса про взаємозв'язок між виробничими відносинами та рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Цей метод базується на приматі виробництва в процесі відтворення і на теорії трудової вартості.

Функціональний підхід, який характерний для західної економічної теорії, при аналізі сутності ринку праці виходить із функціонально- економічних взаємозв'язків і «технології» руху робочої сили в умовах ринку. За такого підходу ринок праці розглядається як засіб відтворення трудового потенціалу, як форма функціонування особистого фактора виробництва і як форма розвитку людського капіталу.

Органічно доповнюючи один одного, обидва підходи дають змогу різнобічно аналізувати сутність ринку праці як економічну форму функціонування робочої сили в ринковій економіці. Соціально-економічні дослідження, з одного боку, допомагають глибше зрозуміти функціональну залежність між економічними явищами і процесами, вивчити і пізнати глибинні економічні інтереси, потреби і відносини. Функціональний аналіз, з іншого боку, доповнює отриману інформацію знаннями конкретних механізмів на ринку праці, дає кількісну оцінку ситуації, що є основою для проведення економічної політики.

Узагальнюючи наведені погляди, можна зробити концептуальний висновок про те, що, визначаючи поняття «ринку праці», потрібно виходити з вимог комплексного та системного підходу. Комплексний підхід до визначення цього поняття полягає в урахуванні організаційно-економічних, соціально-психологічних, правових, технічних, педагогічних та інших аспектів у їхній сукупності та взаємозв'язку при домінуючій ролі соціально-економічних аспектів. Системний підхід відбиває врахування взаємозв'язків між окремими аспектами, механізмами ринку праці та їхніми елементами і полягає в розробці кінцевих цілей, визначенні шляхів їхнього досягнення.

Отже, визначаючи поняття «сучасний регульований ринок праці» (бо ринку вільної конкуренції зараз не існує) як частину ринкового господарства країни, треба зазначити, що це, по-перше, категорія, яка характеризує систему соціально-економічних відносин, що мають товарний характер, пронизують фази відтворення індивідуальної робочої сили (виробництво, розподіл, обмін і використання), всі ланки та ступені суспільного виробництва, і регулюються ринковою кон'юнктурою, системою соціального партнерства, юридичними, правовими, морально-етичними нормами та національними традиціями, а по-друге — система механізмів:

а)         купівлі — продажу робочої сили: визначення вартості та ціни робочої сили; організації оплати праці та соціального страхування; забезпечення умов праці та техніки безпеки;

б)         забезпечення зайнятості найманою працею як частини механізму забезпечення зайнятості всього населення;

в)         соціального захисту найманих працівників як частини механізму соціального захисту всього населення;

г)         формування та розвитку робочої сили;

д)         узгодження попиту та пропозиції робочої сили тощо.

Механізм функціонування ринку праці може забезпечити виконання таких функцій, притаманних моделі соціально орієнтованої економіки, як:

суспільного поділу праці: ринок праці розмежовує найманого працівника та роботодавця, розподіляє найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва й регіонами;

інформаційну: в умовах ринку ціни на продукцію, попит і пропозиція, відсоткові ставки на кредит постійно змінюються, що позначається на стані ринку праці. Ринок дає учасникам процесу купівлі- продажу товару «робоча сила» інформацію про умови найму, рівні заробітної плати, пропозицію робочих місць і робочої сили, якість робочої сили тощо. Сучасний ринок праці, хоч і з деяким запізненням, реагує на будь-які зміни в ході конкурентної боротьби, виявляє середньостатистичні витрати на робочу силу, дисбаланс між попитом і пропозицією робочої сили і інформує зацікавлених суб'єктів ринку;

посередницьку: ринок праці встановлює зв'язок між роботодавцями та найманими працівниками, які виходять на ринок для задоволення взаємних інтересів і потреб щодо вигідних умов купівлі- продажу товару «робоча сила». У нормально розвиненій економіці найманий працівник має змогу вибрати оптимальне для нього робоче місце (залежно від умов праці, професійної спрямованості, форми та розмірів оплати, рівня кваліфікації). Він виконує важливу соціальну функцію — сприяє добору складнішої, вищеоплачуваної, престижної роботи залежно від розвитку особистих здібностей і ділових якостей, професійної майстерності найманих працівників. Водночас роботодавцеві надається можливість вибору найбільш підходящої робочої сили;

відтворювальну: це основна функція ринку праці, який встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили. При цьому задоволення попиту досягається за рахунок розширення пропозиції, підвищення якості та ціни робочої сили, які перебувають в постійному русі й урівноважують одне одного. Лише на ринку діє закон вартості і відбувається загальне визнання затрат праці на відтворення товару «робоча сила» та його суспільної корисності. Тут виявляються суспільно необхідні умови відтворення цього товару і визначається його вартість. Основне, на чому базується механізм ціноутворення на ринку праці, — це трудова теорія вартості та співвідношення і взаємозв'язок попиту та пропозиції;

стимулюючу: ця функція полягає в тому, що ринок розвертає економіку лицем до потреб людей, робить усіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими в задоволенні цих потреб. З одного боку, завдяки механізму конкуренції ринок праці стимулює краще використання трудових ресурсів з метою забезпечення розвитку і прибутковості виробництва. З іншого боку, він висуває вимоги до робочої сили, стимулюючи найманих працівників поліпшувати її якісні характеристики з метою ефективної реалізації цього товару на ринку, що значною мірою залежить від конкурентоспроможності робочої сили;

оздоровлюючу: завдяки конкуренції суспільне виробництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок — це найоб'єктивніший суддя, найдемократичніший механізм економічного добору ефективно діючих господарств і банкрутства слабких. Процес добору жорсткий та безжалісний, проте скаржитись можна лише на свою некомпетентність. Реалізуючи цю функцію, ринок товарів підтримує рентабельність всієї економіки. Аналогічно діє також ринок праці, який дає змогу діставати перевагу в конкурентній боротьбі працівникам з вищими якісними показниками робочої сили. Низькі якісні характеристики робочої сили здатні забезпечити найманому працівникові лише низькооплачувану некваліфіковану роботу або статус безробітного. Досвід зарубіжних країн свідчить, що результативність дії ринкового механізму як стимулятора значно вища, ніж функції відповідних органів управління. Адже саме ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, змушує працівників утримувати робочі місця, а отже, і доход в умовах гострої конкуренції, а з іншого — матеріально зацікавлює, стимулює їхню ініціативність, компетентність, кваліфікованість;

регулюючу: ринок узагалі впливає на всі сфери економіки і передусім на виробництво. Він дає відповіді на питання ЩО, ДЛЯ КОГО, ЯК виробляти. Певною мірою ринок впливає і на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переливанню робочої сили з одних регіонів, господарств в інші, які пріоритетно розвиваються і є високорентабельними. Тобто він регулює надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне розміщення, а також ефективне використання. Ринок праці, зокрема, регулює рух трудових ресурсів у народному господарстві, спонукаючи підприємців утримувати саме ту кількість працівників і такої кваліфікації, які забезпечують його прибутковість.

Нам ще раз доведеться стикнутися з вузьким підходом до розуміння ринку праці, тому що один з небагатьох підходів до диференціації цього типу ринку, який зустрічається у вітчизняній літературі, — поділ його на зовнішній та внутрішній — випливає саме з цього. Позитивним є, на наш погляд, те, що автори визнають наявність ринку праці й у самому підприємстві, а не лише поза ним. Але водночас спостерігається спрощене уявлення про ринок праці та його диференціацію. На наш погляд, неможливо вичленити певну частину ринку праці окремої країни, назвавши його внутрішнім, і відокремити його від іншої частини — зовнішнього ринку праці. Пояснюється це тим, що попит на робочу силу формується в межах підприємств, організацій і установ. Без попиту на робочу силу ринку праці не існує. Отже, не існує і зовнішнього ринку праці окремо від внутрішнього, як уявляють це деякі автори.

Деякі автори, бажаючи відокремити внутрішньофірмові трудові процеси від процесів за межами підприємств, організацій та установ, виділяють внутрішньофірмовий, циркулюючий та потенційний ринки праці.

Внутрішньофірмовий ринок праці охоплює процеси та відносини між найманим працівником та роботодавцем з моменту найму його на роботу аж до звільнення. На внутрішньофірмовому ринку праці з'являються вакансії за рахунок звільнених з різних причин, розширення виробництва, модернізації та технічного переоснащення, будівництва, підвищення коефіцієнта змінності, переміщення найманих працівників з одного робочого місця на інше.

Варто зауважити, що в такому досить традиційному підході найбільше уваги приділяється циркулюючому (частіше він називається фіксованим) ринку праці. При цьому зазначається, що в кожний момент часу якась частина найманих працівників перебуває в стані між виключенням з одних і включенням в інші частини ринку праці. Цей стан саме і є станом, коли працівники пропонують свою робочу силу, продають її в пошуках покупця, безперервно переміщуючись, циркулюючи між підприємствами, де товар перебуває в сфері обігу, аж до моменту найму роботодавцем. Отже, між ринками праці циркулюють безробітні, звільнені військовослужбовці, пенсіонери, що шукають роботу, та ін.

Аналіз поняття потенційного ринку праці у вітчизняній економічній літературі, як правило, починається, по-перше, з розгляду питання про те, яка частина населення з його загальної зайнятості потрапляє на ринок праці. При цьому виокремлюються дві групи населення: здатні працювати за наймом (працюючі за наймом; зайняті не за наймом — дім, армія; проміжна група осіб, які вільно пересуваються в пошуках роботи); нездатні працювати за наймом (діти віком до 16 років; основна частина пенсіонерів за віком, інвалідністю та ті, хто втратив годувальника). По-друге, зазначається, що шукати роботу можуть ті, хто вже працює за наймом, і ті, хто вперше пропонує свою робочу силу на ринку праці як товар. По-третє, стверджується, що якщо підприємство не насичується за рахунок тих, хто раніше працював за наймом і в даний момент шукає роботу, то його попит адресується також тим, хто вперше пропонує свою робочу силу. Отже, та сфера, де формується наймана робоча сила, призначена для продажу, є фактично складовою ринку праці, до якого входять не всі зайняті в домашньому та іншому господарстві, армії, навчальних закладах тощо, а та частина зайнятого в цій сфері населення, що формується як призначена потенційно для подальшого його вступу як продавця своєї праці.

Очевидні, на наш погляд, складнощі з визначенням понять «потенційний, циркулюючий та внутрішньофірмовий ринок праці», які виникають при такому підході до класифікації, пов'язані з тим, що тут ототожнюються види потоків пропозиції робочої сили з типами ринків праці.

Систематизуючи уявлення різних авторів про диференціацію ринків праці, зауважимо, що, крім класифікації, доцільно визначити типи моделей та сегментів ринку праці. Відмінність у цих поняттях полягає в тому, що моделі дають змогу диференціювати ринки праці відповідно до політики держави стосовно процесів відтворення робочої сили. Класифікація дає змогу диференціювати одну й ту саму сукупність за різними ознаками, базується на виявленні дії певного фактора чи групи факторів і є методом вивчення та аналізу ринку праці; сегментація базується на виявленні комплексного впливу багатьох різнорідних факторів на ринок праці, зосереджується на способах включення до процесу виробництва, координації та оцінки робочої сили, а також, крім теоретико-методологічного підходу, є складовою стратегії регулювання ринку праці.

На наш погляд, увага до моделювання, класифікації та сегментації у різних авторів зумовлена об'єктивною потребою поглибленої диференціації ринку праці взагалі та його елементів зокрема. Поглиблення диференціації можливе за рахунок появи нових ознак диференціації (по горизонталі) і внаслідок ускладнення відмінностей в межах кожної специфічної групи (по вертикалі); воно потрібно для визначення політики на ринку праці. Особливо це важливо для ринків праці країн, економіка яких перебуває на етапі трансформації. При цьому слід звернути увагу на комплексність дії факторів диференціації, які зумовлюють, по-перше, схожі видозміни в межах різних груп ринків праці, а по-друге, виникнення нових якостей учасників ринку праці під впливом не одного, а багатьох факторів одночасно.

Що стосується класифікації ринків праці, то узагальнення наведених в цьому параграфі підходів дало змогу розробити, на наш погляд, більш повну та систематизовану класифікацію. Типи ринків праці можна розглядати з різних позицій. Це пов'язано зі складністю ринкової системи господарювання та притаманних їй відносин, які стосуються всього комплексу економічних, політичних, соціальних, правових, моральних, психологічних та інших аспектів життєдіяльності людини і суспільства.

Структурними ознаками класифікації ринків праці можуть бути територіальний, соціальний, професійний підходи; ланки суспільного виробництва; кількісне співвідношення покупців і продавців товару «робоча сила»; умови конкуренції; співвідношення попиту та пропозиції робочої сили (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Ознака класифікації

Види ринків

Територіальний підхід

місцевий,

регіональний,

національний,

міжнародний (транснаціональний та світовий).

Соціальний підхід

робочих кадрів (працівників переважно фізичної праці);

спеціалістів і менеджерів (працівників переважно нефізичної праці).

Професія

Наприклад ринок верстатників, і зокрема: — токарів,

шліфувальників і т.п., Або ринок економістів тощо.

Ланка

суспільного виробництва

внутрішньофірмовий, тобто ринок праці підприємства, фірми, установи, організації і т. п.;

галузевий (включає внутрішньофірмові ринки праці);

народногосподарський (включає галузеві ринки праці). Даний тип ринку праці збігається з національним за територіальною ознакою.

Умови конкуренції

необмеженої конкуренції (повної конкуренції, вільний ринок);

обмеженої конкуренції (неповної конкуренції).

Співвідношення попиту та пропозиції робочої сили

трудодефіцитні;

трудонадлишкові.

Залежно від кількісного співвідношення покупців і продавців товару «робоча сила» ринок праці, подібно до товарного, може бути таких типів, як показано в табл. 5.2.

КЛАСИФІКАЦІЯ РИНКІВ ПРАЦІ

Таблиця 5.2

ОСНОВНІ ТИПИ РИНКІВ ПРАЦІ ЗА КІЛЬКІСНИМ СПІВВІДНОШЕННЯМ СУБ'ЄКТІВ

Кількість продавців

Типи ринків праці

Кількість покупців

Один

Кілька

Багато

Один

Обопільна монополія

Обмежена монополія

Монополія

Кілька

Обмежена монополія

Обопільна олігополія

Олігополія

Багато

Монопсонія

Олігополія

Обопільна поліполія

Як відомо, кожній з класифікацій ринків притаманний свій механізм ціноутворення залежно від співвідношення попиту та пропозиції, а також у певний період часу відповідають своя шкала та графіки попиту й пропозиції робочої сили. Не є винятком також класифікація ринків праці з точки зору ланки суспільного виробництва, бо національний ринок праці також має механізм ціноутворення, тому що внутрішньофірмовий ринок праці є частиною галузевого, а сукупність останніх є частиною національного. Водночас усі типи ринків можна розглядати умовно ізольовано (наприклад, ринки праці токарів або інженерів, які мають власні механізми ціноутворення та узгодження співвідношення попиту та пропозиції робочої сили). Таке твердження базується на міркуваннях про умови виникнення ринку взагалі та ринку праці зокрема.

Отже, на наш погляд, будь-який тип ринку праці можна виокремити за наявності попиту, пропозиції та ціни на певний товар — «робочу силу».

Коментуючи наведену класифікацію ринків праці, звернемо увагу на деякі моменти. По-перше, як зазначалося, відносини купівлі-продажу робочої сили безперервні від моменту найму працівників аж до їхнього звільнення. Тобто ринок праці існує не лише за межами підприємства, фірми, а й у самому господарстві підприємця. Отже, неправильним є твердження, що зайняті на робочих місцях фірми вже не перебувають на ринку праці, тобто не перебувають у відносинах купівлі-продажу своєї робочої сили з підприємцем і не перебувають у стані пропозиції свого товару. Адже підприємець, як зазначалося, пропонує попит не лише на робочу силу тих, хто не зайнятий на підприємстві та шукає роботу. Він приглядається також і до найманих працівників, з якими вже укладено трудовий договір (контракт), пропонуючи їм більш вигідні умови найму, коли шукає потрібних йому працівників на нові або вакантні робочі місця. Водночас з-поміж зайнятих багато таких, хто шукає роботу на своєму або інших підприємствах з більш вигідними умовами найму. Знайшовши таку роботу, вони звільняються і переходять на інші підприємства або на інші робочі місця на тому самому підприємстві. По-друге, розглядаючи класифікацію ринків праці залежно від кількісного співвідношення суб'єктів, треба мати на увазі, що під продавцями робочої сили розуміють як індивідуальних найманих працівників, так і їхні спілки. Донедавна в умовах адміністративно-командної економіки в Україні ринок праці виступав у формі монопсонії, при якій безлічі продавців робочої сили протистояв по суті один покупець — держава, що була єдиним власником засобів виробництва. У рамках державних підприємств держава диктувала умови найму, зокрема: жорсткі рівні заробітної плати, трудозатрат, режим праці, відпочинку, виробничі функції, трудові відносини, структуру виробництва, обсяги закупок продукції, ціни тощо. Формально виразником господарсько-трудових інтересів працівників мали виступати профспілки, але вони цих функцій здебільшого не виконували. Тому тільки формально можна сказати, що в зазначених умовах існував ринок праці обопільної монополії. Сучасна ситуація виглядає дещо інакше. Здійснюються приватизація, роздержавлення підприємств, в результаті чого відбуваються деякі економічні, політичні, соціальні та моральні зміни щодо зайнятості, соціальної захищеності, соціального статусу населення, розподілу прибутків тощо. З'явились нові форми власності та господарювання: малі підприємства, спільні підприємства, кооперативи, селянські (фермерські) господарства, різні форми господарських товариств. Формуються нові категорії роботодавців. Тому вже можна говорити про частковий перехід до такої форми ринку праці, як олігопсонія, при якій обмеженій кількості роботодавців (близько 5 — 7) протистоїть велика кількість претендентів на робочі місця. Ця форма ще близька до абсолютної монополії, без ліквідації якої неможливо сформувати дійовий, повноцінний, високоефективний ринок праці. Його бажано в перспективі розвивати в напрямку поступового переходу від олігополії до обопільної поліполії. По-третє, наведена класифікація обмежена дією певної кількості факторів, але на практиці існує значно більше ознак, за якими можна диференціювати ринки праці. До того ж кожна класифікаційна група має певні обмеження, тому що збудована з урахуванням однієї-двох ознак. Проте в сучасних умовах спостерігається сукупна, комплексна дія факторів, які поглиблюють диференціацію ринку праці на сегменти.

Аналізуючи сегментацію споживчого ринку, помічаємо, що це є процес суб'єктивного вибору, під час якого відбувається поділ споживачів на чіткі групи покупців, кожна з яких може потребувати окремих товарів або комплексів маркетингу. Фірма виявляє різні способи сег- ментування ринку, розробляє профілі одержаних сегментів, оцінює ступінь привабливості кожного з них, оцінює і відбирає один або кілька сегментів ринку для виходу на них зі своїм товаром, забезпечує товару конкурентне становище на ринку і розробляє детальний комплекс маркетингу. Суб'єктивність виявляється в тому, що ці дії здійснює виробник з метою визначення типу товару, який задовольнить певного споживача, рівня ціни, методів розповсюдження товару і методів стимулювання збуту. Споживач же в свою чергу також може здійснювати сегментацію ринку з метою придбання товару, який найкраще задовольнить його потреби за прийнятною ціною. Отже, виробник сегментує попит, а споживач — пропозицію на споживчому ринку.

Дещо складніша ситуація на ринку праці, яка зумовлена особливостями цього типу ринку. Але, як і в попередньому випадку, підходи до сегментації залежать від суб'єкта та його мети. Так, підприємець, маючи на меті започаткувати виробництво складної продукції, мусить проаналізувати сегментацію сукупної пропозиції робочої сили в даному регіоні з метою визначення можливості забезпечення виробництва наявними в регіоні кадрами або необхідності організації профнавчання чи залучення необхідної робочої сили з інших регіонів. У свою чергу виробники освітніх послуг, визначаючи свою нішу на ринку освітніх послуг, і молоді люди, які обирають профіль своєї майбутньої професії, мають проаналізувати стан ринку праці з погляду сегментації наявної та перспективної пропозиції робочої сили і робочих місць у даному регіоні. Певний інтерес до сегментації робочої сили і робочих місць мають також держава, профспілки та інші громадські організації, які ставлять собі за мету забезпечити зайнятість населення, достойний рівень життя кожному громадянинові, підвищуючи конкурен- тоздатність робочої сили на ринку праці за рахунок якості загальної та професійної підготовки та подаючи матеріальну допомогу безробітним і підтримку неконкурентоспроможним верствам населення.

Детальніше підходи до моделювання та сегментації ринку праці ми розглянемо в наступних розділах.

Отже, ринок праці як соціально-економічна категорія — це сфера відтворення специфічного виду товару «робоча сила», особливий, властивий розвиненим товарно-грошовим відносинам спосіб її включення в економічну систему. Це складне і динамічне явище, пов'язане як з макроекономічним, так і з мікроекономічним розвитком економіки. Це поняття виходить за межі традиційних уявлень і не обмежується поняттями «зайнятість» або «безробіття», які мають самостійне значення і лише частково характеризують ринок праці на даний період. Вивчення механізмів, інститутів, моделей, типів і сегментів ринку праці в українській економіці дасть змогу виявити ті змінні величини, які можуть перебувати під свідомим контролем або управлінням з боку центральної влади в тій реальній системі, в якій ми живемо.