6.1. Форми і види зайнятості

У будь-якому суспільстві існують об'єктивний зв'язок і взаємозалежність між наявним працездатним населенням і характером, ступенем його участі в суспільному виробництві. Сукупність економічних відносин, пов'язаних із забезпеченням робітників місцями й участю в господарській діяльності, можна розглядати як зайнятість.

Зайнятість розкриває один з найважливіших аспектів соціального розвитку людини, пов'язана із задоволенням її потреб у сфері праці. Як соціально-економічна категорія зайнятість характеризує діяльність громадян, пов'язану із задоволенням особистих потреб, які не суперечать законодавству і які приносять їм заробіток (трудовий доход). У Законі України «Про зайнятість населення» (з подальшими доповненнями і змінами) сформульовані основні принципи зайнятості.

Перший принцип — забезпечення свободи в праці і зайнятості, заміщення примусової, обов'язкової праці. Людині належить пріоритетне право вибору: брати чи не брати участь у суспільній праці.

Другий принцип — створення державою умов для забезпечення права на працю, захист від безробіття, допомога в працевлаштуванні і матеріальній підтримці при безробітті відповідно до Конституції України.

Виділяють такі принципи державної політики в сфері сприяння зайнятості:

забезпечення рівних можливостей усім громадянам України незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних переконань і ставлення до релігії в реалізації права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості;

розвиток трудових ресурсів;

попередження масового скорочення і тривалого (більше року) безробіття;

підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвитку їхніх здібностей до продуктивної, творчої праці;

забезпечення соціального захисту в сфері зайнятості, створення спеціальних заходів у цьому для громадян, які зазнають труднощів у пошуку роботи, тобто допомога особливо зацікавленим у працевлаштуванні;

поєднання місцевих заходів з централізованими в сфері зайнятості;

7) заохочення роботодавців, які створюють нові робочі місця, і таке інше.

Усе працездатне населення у залежності від того, зайняте воно суспільно корисною працею чи ні, можна поділити на дві категорії: зайнятих і незайнятих.

Відповідно до статті 2-ї згаданого вище Закону, зайнятими вважаються особи які:

працюють за трудовим договором, а також ті, які мають іншу оплачувану роботу (службу), включаючи тимчасові, сезонні роботи;

самостійно забезпечують себе роботою, включаючи індивідуально-трудову діяльність (фермери, письменники й ін.), підприємці, а також члени виробничих кооперативів;

обрані, затверджені чи призначені на оплачувану посаду;

ті, хто проходить дійсну військову службу, а також ті, що служать в органах внутрішніх справ;

учні та студенти денних форм навчання, включаючи навчання за напрямком служби зайнятості;

виконуючі роботи з громадсько-правовими договорами (договорами підряду);

тимчасово відсутні на роботі (через відпустку, хворобу, перепідготовку тощо).

Працездатне населення, як уже відзначалося, складається з двох груп економічно активного й економічно неактивного населення. На їхні співвідношення впливають соціальні, економічні, демографічні і політичні умови. Кількість економічно активного населення залежить від частки населення в працездатному віці, а також від ступеня зайнятості окремих вікових груп.

Статуси зайнятості. Для економічно активного населення, включаючи безробітних, істотним є статус зайнятості. На практиці розрізняють п'ять статусів:

Наймані робітники — особи, які працюють за укладеними письмовими контрактами (договорами) або за усною згодою з керівництвом підприємства про умови трудової діяльності, за яку вони одержують обумовлену при найманні плату.

Працюючі за індивідуальним принципом — особи, які самостійно здійснюють діяльність, що приносить їм доход. Вони не використовують або використовують найманих робітників тільки на короткий термін.

Роботодавці — особи, які управляють власним (або уповноважені державою управляти), акціонерним чи господарським товариством і т. п. Роботодавець може повністю чи частково делегувати свої функції найма йому керуючому, залишаючи за собою відповідальність за благополуччя підприємства.

Неоплачувані працівники — особи, що працюють без оплати на сімейному підприємстві, власником якого є їхній родич.

5) Особи, які не піддаються класифікації за статусом зайнятості. Це безробітні, які не займалися раніше трудовою діяльністю. Сюди належать, також ті особи, кого важко віднести до того чи іншого статусу зайнятості.

Варто розрізняти зайнятість глобальну (загальну) і економічну.

Під економічною зайнятістю слід розуміти участь працездатного населення в суспільному виробництві (включаючи сферу послуг).

Крім економічної, глобальна зайнятість включає навчання в загальноосвітніх, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах, ведення домашнього господарства і виховання дітей, догляд за людьми похилого віку й інвалідами, участь в органах державної влади, громадських організаціях, службу в Збройних Силах.

Основне значення має економічна зайнятість, її співвідношення з Іншими видами діяльності, особливо навчанням. Від неї залежать економічний потенціал суспільства, рівень і якість життя, соціально- економічний і духовний прогрес країни.

Економічна зайнятість характеризується:

Суспільне корисною діяльністю людей з виробництва матеріальних благ і послуг. Причому під останніми мають на увазі не тільки матеріальні, а й духовні, культурні, соціальні послуги. Тобто зайнятість служить задоволенню особистих і суспільних потреб;

Забезпечення діяльності конкретним робочим місцем, що дозволяє трудящим реалізувати свої фізичні і духовні здібності до праці. Звідси важливе значення для зайнятості має збалансованість трудових ресурсів з кількістю робочих місць у кількісному і якісному аспектах;

Зайнятість — джерело доходу у вигляді заробітної плати, прибутку тощо. Доход може виражатися в грошовій і натуральній формах.

Таким чином, економічна зайнятість — суспільне корисна діяльність з виробництва суспільного продукту, підкріплена конкретними робочими місцями і служить джерелом доходу.

Можливе значення має розходження зайнятості законної і незаконної (злодійство, підпільна діяльність з виробництва, транспортування, зберігання і реалізації наркотиків, зброї і т. д.). Критерій тут один: чи відповідає вид діяльності чинному законодавству.

За класифікацією МОП, громадян, які старші визначеного мінімального віку, встановленого для обліку економічно активного населення, поділяють три взаємовиключні категорії: зайняті, безробітні і поза робочою силою. Перші дві категорії — зайняті і безробітні — складають робочу силу, чи активне населення, що утворює пропозицію робочої сили в даний момент. Третя категорія — особи поза робочою силою — включає залишкові групи осіб, які не мають роботи, не шукають її і не готові працювати, у тому числі особи молодші за працездатний вік, тобто ця категорія представляє населення, яке в даний момент економічно не активне.