8.1. Ефективність праці: зміст та критерії оцінки

магниевый скраб beletage

Ефективність праці — це її результативність або успішність. Вона показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці (співвідношення отриманого виробничого результату і сукупності екстенсивних та інтенсивних затрат живої і уречевленої праці).

Зростання ефективності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без підвищення трудовитрат. Це постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або і менших затратах праці.

Зростання ефективності праці забезпечує підвищення реального продукту і доходу, а тому воно є дуже важливим показником економічного зростання країни, оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже і рівня життя.

Якщо розглядати працю з позиції її суспільного значення та соціально-економічної характеристики, то її ефективність і результати можуть бути виражені соціально-економічними критеріями, що відображають виробничі відносини у суспільстві. Для оцінки результативності суспільної праці, тобто її ефективності, насамперед необхідно враховувати сукупну живу та уречевлену працю в масштабі підприємства, регіону або суспільства.

В свою чергу, ефективність конкретної, живої праці та її витрати у виробництві можуть бути виражені критеріями, за якими оцінюється виробничий результат на окремому робочому місці.

Визначення показників є першим етапом в оцінці ефективності праці. Завершальна оцінка здійснюється на основі критерію (мірила оцінки). Якщо показники характеризують рівень і динаміку ефективності роботи, то критерій показує, наскільки досягнутий рівень ефективності відповідає потребам суспільства. Важливо визначати ступінь цієї відповідності.

Вимір ефективності сукупної праці суспільства в багатьох країнах світу здійснюється за показником валового національного продукту, що являє собою ринкову вартість всіх товарів і послуг, вироблених підприємствами.

У вітчизняній економічній літературі наводяться методи оцінки ефективності суспільної праці за показниками національного доходу або валового продукту та чисельності працівників, зайнятих суспільною працею. Виходячи з цього, ефективність суспільної праці можна розрахувати такими чином:

jj4n _ цМВ

Ес.п. = М        = П™-а ,         (8.1)

де НД — національний доход, тис. грн.;

Ч з — чисельність працівників, зайнята суспільною працею, чол.;

П чп с п. — продуктивність суспільної праці, обчислена по чистій продукції, тис. грн/чол.;

Ч ^3 — чисельність працівників матеріального виробництва, чол.;

а — питома вага працівників матеріального виробництва в загальній чисельності працівників, зайнятих суспільною працею.

Проте, дана формула враховує тільки екстенсивну величину праці, тобто, визначає не ефективність, а продуктивність суспільної праці. Тут не враховуються витрати уречевленої праці та не враховується інтенсивність живої праці.

Ефективність виражається не тільки масою прибутку, а отже, рентабельністю суспільної праці у виробничій і інтелектуальній сфері, але й тим, у чиїх інтересах створюється прибуток та як він розподіляється, привласнюється і використовується. І це, в свою чергу, визначає соціально-економічну спрямованість методології кількісної оцінки ефективності суспільної праці, перетворює її в економічну категорію.

При аналізі ефективності конкретної праці (на рівні підприємства та галузей промисловості) під її ефективністю конкретної праці в слід розуміти співвідношення результатів виробничого і соціально-економічного характеру та затрат праці, які вимірюються робочим часом при суспільно визначеній (нормальній) напруженості праці і її умовах. При цьому на ефективність праці впливають такі фактори, як: рівень і тривалість високої працездатності, якість і привабливість праці, умови відтворення робочої сили, соціально-економічні розходження між містом і селом та ін.

Якщо в розрахунку ефективності результати характеризуються обсягом продукції, то такі показники називаються продуктивністю, а якщо результати характеризуються розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю).

Продуктивність характеризує відношення обсягу продукції до відповідних витрат праці, матеріалів, устаткування, енергії, а також стосовно сумарних витрат ресурсів. Оскільки йдеться про співвідношення між обсягом продукції і витратами ресурсів, доцільно використовувати термін «продуктивність ресурсів» (праці, землі й ін.).

Продуктивність ресурсів загалом визначається за формулою:

П рес =            (8.2)

Врес

де Опрод. — обсяг продукції (послуг) за визначений період часу в натуральному, вартісному чи іншому вимірах;

Врес. — витрати ресурсів, що відповідають даному обсягу продукції.

Продуктивність праці може розраховуватися на одиницю робочого часу чи на одного працюючого. Обсяг продукції і витрати праці можуть бути виражені в абсолютних і відносних показниках.

Рентабельність характеризується відношенням прибутку від даного виду діяльності до відповідних витрат праці, матеріалів і інших ресурсів.

Точніше цей показник називається рентабельність праці (рентабельність сумарних витрат на персонал) і в загальному випадку визначається за формулами:

p. = JLzJL. = El ,          (8.3)

Д- V

де Д! — створена цією працею вартість;

В; — витрати на організацію цієї праці;

П — прибуток від цієї праці.

Індекс і означає, що всі ці показники повинні стосуватися одного і того ж виду праці.

Отже, поняття «ефективність праці» відноситься до всіх сфер трудової діяльності людини, а продуктивність праці — лише до сфери матеріального виробництва. Тому продуктивність праці — це більш вузьке поняття, ніж ефективність праці. Проте продуктивність пов'язана з ефективністю праці та певною мірою її відображає.