11.1. Сутність витрат на робочу силу

Витрати підприємства на робочу силу включають витрати на оплату праці виробничих робітників та суму обов'язкових відрахувань на соціальні заходи.

Згідно з П(С)БО 16 «Витрати» до складу елементу витрат «Витрати на оплату праці» включається заробітна плата за окладами і тарифами, премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

Мета обліку витрат на робочу силу — це визначення витрат робочого часу робітниками за видами діяльності; величини виробітку або ступеню виконання змінного завдання; достовірності нарахування заробітної плати, розрахунків із працівниками з оплати праці; контроль за використанням фондів оплати праці.

Витрати на оплату праці не є однорідними, і тому з метою задоволення вимог управління їх класифікують, в основу цієї класифікації повинні бути покладені принципи, які характеризують однорідні явища. В практиці підприємств застосовується таке групування витрат на робочу силу:

за видами — основна та додаткова;

за елементами — погодинна, відрядна, премії, оплати простоїв, тощо;

за складом працівників — обліковий, обліково-штатний, сумісники, які працюють за договорами підряду;

за категоріями працівників — робітники, службовці, з складу яких виділяють керівників.

Така класифікація передбачена у звітності з праці і нормативних документах. У цілях калькулювання у більшості випадків вона доповнюється розподілом за напрямами витрат та видами продукції, а для контролю і нарахування заробітної плати — за структурними підрозділами бригадами, цехами, виробництвами, процесами, по підприємству в цілому.

Однак прийнята класифікація характеризується занадто загальними ознаками і мало придатна для управління. Наприклад, у ній немає інформації за такими процесами управління, як витрати на набір, відбір та скорочення чисельності; витрати, які пов'язані з процесами планування та нормування чисельності персоналу і праці.

Детальна класифікація витрат потрібна для виявлення причин їх виникнення. Крім того, підприємствам надається право у визначенні розмірів і порядку оплати праці, застосуванні різних виплат компенсаційного й стимулюючого характеру, наданні додаткових трудових і соціальних пільг. За цих умов обмежена диференціація витрат на робочу силу не спроможна задовольнити цілі управління виробництвом.

Керуючись основними цілями управлінського обліку, насамперед необхідно виділити із фонду оплати праці заробітну плату, включену до собівартості продукції. В класифікації витрат на робочу силу, потрібно акцентувати увагу на таких статтях:

Витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих у процесі виробництва продукції. Сюди входить оплата робіт за відрядними нормами і розцінками, а також роботи, що оплачуються погодинно.

Стимулюючі виплати — надбавки за якість роботи та високу майстерність, стаж роботи, винагороду за вислугу років, за підсумками роботи підприємства за рік, різні премії, пов'язані з виробничою діяльністю.

Непродуктивні виплати — оплата простоїв, оплата за невідпра- цьований час, оплата за брак, який виник не з вини робітника, доплати за відхилення від нормальних умов праці, доплати за роботи у нічний час, понадурочні роботи, переведення на іншу роботу, що не відповідає кваліфікації робітника тощо.

Інші види витрат: витрати з найму, відбору робочої сили, витрати з нормування та планування чисельності персоналу і праці, витрати, пов'язані з навчанням і перенавчанням, витрати на оплату праці допоміжних робітників, зайнятих ремонтом обладнання і транспортних засобів, підготовкою та обслуговуванням робочих місць, що включаються до складу загальновиробничих витрат, витрати на оплату праці працівників, зайнятих управлінням виробничих підрозділів, що включаються до складу загальновиробничих витрат, витрати на підготовку керівних кадрів, витрати на оплату праці спеціалістів і керівників, зайнятих управлінням підприємством, що включаються до складу адміністративних витрат.

Запропонована класифікація витрат на робочу силу відповідає цілям обліку собівартості і визначення прибутку, а також частково цілям контролю і регулюванню витрат. Що стосується прийняття рішень, то необхідно мати на увазі проблему виділення в обліку майбутніх витрат на робочу силу.

Для обліку витрат на оплату праці виробничих робітників призначені статті калькуляції «Основна заробітна плата» та «Додаткова заробітна плата»

Основна заробітна плата — встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата — включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До складу статті калькуляції та витрат елементу «Відрахування на соціальні заходи» включаються: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

На промислових підприємствах, де діє система позамовної калькуляції витрат, джерелом інформації про час, що витрачається виробничими робітниками на різні види робіт, є такі документи, як картка замовлень, табель обліку робочого часу, картка простоїв тощо. Коли робітник розпочинає виконання замовлення, майстер або табельник проставляє час початку роботи на картці замовлень чи в табелі. В обох цих документах зазначається номер замовлення або номер статті накладних витрат, час закінчення роботи, запис про простій. За цими даними та інформацією про погодинну ставку заробітної плати можна розрахувати витрати на робочу силу.

Витрати на оплату праці певних категорій невиробничих робітників повинні встановлюватися за даними їх особових облікових карток і відноситися до загальновиробничих витрат.

Якщо частина витрат на робочу силу носить непрямий характер. У такому випадку немає можливості віднести витрати на заробітну плату робітників, що оплачується погодинно, підсобних виробничих робітників, зайнятих у виробництві на допоміжних операціях, доплати бригадирам за організацію роботи бригад і інші види доплат на собівартість окремих виробів замовлень, процесів тощо. По таких витратах виникає необхідність розподілу заробітної плати і включення її до собівартості продукції шляхом складання спеціального розрахунку.

Частина таких витрат відноситься до загальновиробничих та адміністративних накладних витрат і розподіляється разом з ними за прийнятою на підприємстві методикою. Частина витрат виділяється окремою групою і розподіляється між конкретними видами продукції, між готовою продукцією і незавершеним виробництвом.

З цих позицій розробляються кошторисні (нормативні) ставки за видами виробів. Базою розрахункової величини ставки є кількість робочих місць із погодинною оплатою праці, норми обслуговування і бюджет робочого часу, тарифні ставки і премії, обсяг виробничої програми, що планується.

Внаслідок частої зміни бази розрахункової величини ставок багато підприємств розподіляють такі витрати пропорційно прямій заробітній платі робітників-відрядників за відсотком, який склався у звітному місяці.

В окремих галузях промисловості використовують свої методи розподілу заробітної плати між видами продукції. Так, наприклад, на підприємствах м'ясо-молочної промисловості заробітна плата виробничих робітників розподіляється пропорційно кошторисних ставок, які періодично переглядаються при зміні обсягів виробництва, технології, тарифних ставок тощо.

В металургії і текстильній промисловості заробітна пл