Стаття 19. Міжбанківські угоди про відшкодування

А. Якщо банк-емітент має намір установити, що відшкодування, на якемає право банк-платник, що акцептує або негоціює банки, повинне бути отри-мано таким банком на підставі вимог, що виставляються ним, на інший банк(надалі він буде іменуватися рамбурсуючий банк), то він повинен вчасно датитакому рамбурсуючому банкові належні інструкції або повноваження для ви-конання рамбурсних вимог.

Банк-емітент не буде вимагати в банку-платника, що виставляє вимоги,надавати рамбурсуючому банкові сертифікат про відповідність умовам акре-дитива.

Банк-емітент не звільняється від яких-небудь своїх зобов'язань надативідшкодування, якщо воно не буде здійснено рамбурсуючим банком.

Банк-емітент буде нести відповідальність перед банком-платником забудь-яку утрату відсотків, якщо відшкодування не здійснено рамбурсуючимбанком на першу вимогу або іншим чином, обговореним в акредитиві або завзаємною згодою, у залежності від випадку.

Витрати рамбурсуючого банку повинні покриватися за рахунок банку-емітента, однак у випадках, коли такі витрати оплачуються третьою стороною,на банку-емітенті лежить відповідальність зробити позначку на оригіналі ак-редитива і на документі, що уповноважує такий рамбурс.

У випадках, коли витрати рамбурсуючого банку здійснюються за рахуноктретьої сторони, вони повинні відшкодовуватися за рахунок банку платника,коли акредитив використано.

У випадках, коли акредитив не використаний, витрати рамбурсуючого ба-нку будуть на відповідальності банку-емітента.

D. ДОКУМЕНТИ