9.6. Зарубіжний та вітчизняний досвід прийняття

і забезпечення реалізації управлінських рішень

Практика прийняття управлінських рішень значною мірою ви-значається традиціями і звичаями, що існують в тій чи іншій країні.

За останній час в економічній літературі, публікаціях, у засобахмасової інформації з' являються твердження, що одним з найваж-ливіших факторів успішного функціонування економіки України,оптимальної реформації базису є застосування сучасних досягненьменеджменту. Адже досвід показує, що найбільші здобутки в га-лузі управління належать США та Японії, і тому системи менедж-менту саме в цих країнах повинні, в першу чергу, привертати ува-гу фахівців управління. Розумне втілення його із урахуваннямособливості розвитку економіки країни та її традицій дасть мож-ливість домогтися впровадження елементів систем ефективногоуправління на підприємствах, установах, банках тощо.

ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ АСПЕКТІВ ЯПОНСЬКОГОТА АМЕРИКАНСЬКОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Характерні риси і особливості американської та японськоїшкіл менеджменту можемо зобразити у вигляді табл. 9.14.

Таблиця 9.14.

Японія

США

Ротація кадрівДовічний найм

Принцип старшинства при оплаті й при-значеннях

Неформальний контрольНечіткий опис робочого завданняКолективна відповідальністьВідсутність посад і завданьАкцент на координацію та співпрацюУзгоджене рішенняУправління «знизу вверх»Навчання без відриву від виробництваВербування нових випускників вищихнавчальних закладівСтрокова орієнтаціяПідвищена увага до підлеглихКолективне прийняття рішеньЗалучення працівників у «гуртки» конт-ролю якості

Орієнтація на обмежену кількість стилівкерівництва

Переважне застосування традиційної фо-рми влади

Добір кадрів

Короткотермінова робота за наймомОплата за індивідуальні результати ро-боти

Формальний контрольЧіткий опис робочого завданняІндивідуальна відповідальністьЗавдання визначається посадоюАкцент на ефективність і результат Інди-відуальне рішенняУправління «зверху вниз»Спеціальна програма підвищення квалі-фікації

Вербування нових випускників і зрілихспівробітників

Підвищена увага до поточних резу-льтатів

Застосування орієнтації і на людину, і нароботу

Індивідуальне прийняття рішеньЗастосування індивідуальних способівконтролю якості

Застосування широкого кола стилів кері-вництва

Застосування різноманітних форм влади

Розглянемо деякі характерні спільні й відмінні риси в системіуправління на основі японського і сучасного українського мене-джменту.

Основні відмінності спостерігаються в таких сферах: 1) у процесіпланування і прийняття рішень; 2) в організації процесу управління;3) у контролі й оцінці результату діяльності працівників.

Процес прийняття рішень в американському менеджментіздійснюється окремими індивідами. Крім того, вони ж і несутьперсональну відповідальність за їх реалізацію. Дуже важливоювважається швидкість прийняття рішень. Інакше вважається, щокомпанія управляє недостатньо ефективно, тобто робиться оцінкапро некомпетентність менеджера.

Тип управління, в якому організація орієнтована на груповудіяльність і колективну відповідальність, притаманний японсь-ким підприємствам. Управлінські рішення приймаються шляхомзалучення до цього кожного члена колективу, включаючи керів-ника. Такий метод прийняття рішень вимагає тривалого часу.Японські менеджери тільки регулюють роботу у потрібному на-прямку певними методами.

Найважливішими ділянками прийняття рішень є втілення по-літики капіталовкладень і впровадження нової продукції. У СШАприйняття рішень щодо капіталовкладень передбачає проведенняпопередніх розрахунків їх окупності та ефективності. Якщо ефе-ктивність чи окупність передбачених капіталовкладень переви-щує нуль, то інвестиції доцільні, оскільки зростає капітал фірми.При цьому треба враховувати аналіз окупності й ефективностіальтернативних варіантів інвестування, вибираючи з них якомогавищий показник.

Більшість фірм США розробляють річні фінансові плани. Во-ни містять перелік уже прийнятих проектів або тих, що очіку-ються до фінансування в наступному році.

В американських компаніях процес прийняття рішень щодовпровадження нової продукції можна поділити на чотири послі-довні стадії [57, с. 204].

На першій стадії розробляють ідею або концепцію нового то-вару. Ідеї для нових товарів і нових сфер підприємницької діяль-ності збираються від усіх підрозділів фірми, а також від покупціву відділ нових товарів, де фахівці здійснюють оцінку технічних іекономічних можливостей фірми і запитів на ринку. У разі пози-тивної оцінки перспектив нового товару фахівці готують пропо-зицію, яка використовується поряд з пропозиціями на інші това-ри для визначення і вивчення пріоритетності.

На другій стадії відбувається розробка виробів силами техно-логічних фахівців і фахівців-маркетологів, якщо пропозиціяотримала підтримку комітету на нові товари. Інженери з вироб-ництва вивчають попередню конструкцію виробів за такими по-казниками, як якість, вартість, довговічність і у разі потреби вно-сять до конструкції зміни. Для оцінки вартості одиниці виробу,продажної ціни, прибутку, обсягу продажу й потенційно чистоїрентабельності кінцевий варіант виробів аналізується на кількароків уперед. Після цього для остаточного затвердження варіантвиробу і план практичної реалізації ідеї по новій продукції зновунадходить до комітету.

На третій стадії проводяться як лабораторні, так і «польові»(на ринку) випробування нового товару. За результатами дослі-джень розробляється детальний план впровадження виробів наринок, вносяться до них необхідні зміни. Водночас, виходячи зобсягу ринку, вирішується питання, чи варто фінансувати масовевиробництво виробу.

На четвертій стадії здійснюється перехід до повномасштабно-го виробництва на регулярній основі.

Традиційна європейська існуюча система управління поєднуєриси японської та американської шкіл: в одному випадку рішенняприймаються одноособово, в іншому — цілим колективом відпо-відальних керівників.

Найважливішою особливістю японської школи управління єсистема «пожиттєвого найму», тобто гарантованої довготривалоїзайнятості. А у США працівник заключає контракт на короткийтермін.

Соціологічні опитування свідчать, що у нас також не прийня-то працювати на одному підприємстві тривалий час [3, с. 149].

Кожен працівник вибирає вигідний для себе варіант найму.А в період економічної нестабільності тривала зайнятість стаєнеможливою, оскільки скорочуються обсяги виробництв