2.6. Вплив глобалізації на інноваційні процеси в економіці України

Ефекти глобалізації достатньо виразно виявляються і в Україні. Основні імпульси економічного зростання в такому господарському центрі, як Київ з 70 % українського капіталообігу виходять сьогодні зі сфери послуг, з інноваційних консалтингових підприємств і підприємств фінансового сектору, підприємств з виробництва програмного комп'ютерного забезпечення і засобів зв'язку, а також з управлінського сектору приватних і державних установ. Нові робочі місця створюються в простих низькооплачуваних галузях сфери послуг, особливо в секторі торгівлі і постачання, на фірмах забезпечення безпеки. Територіально їх агломерація концентрується в центрі міста. Централізація регіональних і національних структур управління, концентрація представництв іноземних компаній підсилюють процеси територизації.

Зростання кількості зайнятих у виробничому секторі стагнує, проте численні імпульси з боку приватних підприємств вже відчуваються, наприклад, у житлово-будівельному секторі, що динамічно розвивається. Звичайно, фінансова криза багато в чому пригальмувала або навіть зупинила вже помітні процеси розвитку. З іншого боку, скорочення імпорту у зв'язку з ненормально високим митним збором і податками надало українським підприємствам нові можливості зайняти ці ніші, що звільнилися. Вислови багатьох західних менеджерів це підтверджують.

Іноземні підприємства у виробничому секторі намагаються виходити на ринки України з новими видами продукції. Поєднання нових продуктів зі вживаною на українських підприємствах технологією часто виявляється складним і навіть неможливим через технологічні відмінності в рівні виробництва. Тому західні підприємства намагаються придбати прості комплектуючі в українських постачальників. Проблематичними тут є відмінності, що зберігаються дотепер, як початкові матеріали і відсутність довгострокової надійності.

Істотний прогрес у сфері виробничої співпраці досягається за допомогою ретельної підготовки і перепідготовки українських фахівців, часто за кордоном на якісному західному устаткуванні. Після цього якість продукції повністю відповідає західним зразкам. Цікаві спостереження дає прийом українських фахівців на заводи і підприємства, побудовані західними фірмами, що збільшується. Молоді фахівці з хорошою освітою, одержаною в українських вузах, переймають в більшості випадків особливо ціновану на Заході кваліфікацію, навики, персональну відповідальність, інноваційну орієнтацію і самосвідомість. Ці якості відрізняються від колективних, коли людина не ухвалює самостійних рішень, персональна відповідальність від нього не потрібна, коли існує абсолютно інша підприємницька культура.

Численні приклади доводять, що молодь в Україні швидко сприймає нові технології і розвивається самостійно. Процеси розподілу фірм приводять до створення самостійних підприємств з ринковою стратегією. Деякі іноземні підприємства відокремлюють такі відділи, як бухгалтерія, пакування, транспорт тощо. Керівництво цими структурами беруть на себе відповідальні співробітники, що вже одержали певний досвід під час роботи на іноземній фірмі. Основні господарські зв'язки складаються при цьому між підприємством, що розділилося, і заснованими українськими фірмами, які належать винятково українським громадянам. Такі приклади пояснюють значне зростання в підприємствах сфери послуг. Таким чином, сьогодні виникли абсолютно нові виробничі форми і відносини.

Більшість ефектів економічною зростання доводиться перш за все на таке вузлове місто, як Київ, через високу концентрацію державних інститутів, приватних вітчизняних та іноземних підприємств. Економічне зростання, характерне для попередніх років, загальмувалось кризою серпня 1998 р. і, безумовно, 2009 p., тому сьогодні українськими та іноземними підприємствами мають розроблятися нові стратегії розвитку з урахуванням умов, що змінилися.

Цікаве помітне підвищення економічної активності в деяких периферійних районах, особливо в таких регіонах, як Донецька, Харківська, Дніпропетровська, а також в енерго- і ресурсодобувних районах Донбасу. Тут середні темпи економічного зростання, на думку багатьох підприємців, навіть вищі, ніж у Києві. Вже згадувані стагнаційні процеси, які виражаються переважно в консервативній економічній політиці, мають місце в основному в сільськогосподарських регіонах України.

Суттєву роль у розвитку регіонів виконує вибір того або іншого режиму регулювання економіки. На національному рівні до режиму регулювання належать:

умови для імпорту продукції;

величина митного збору і податку на додану вартість;

можливості для відрахувань на освіту, соціальну сферу і відпочинок.

На регіональному рівні вирішальну роль виконують застосування податкового законодавства, а також різного роду погоджувальні технології. Особливе значення мають владні повноваження глав адміністрацій і мерів.

Сильний негативний вплив на економічний розвиток справляє не- передбачуваність податкової системи, оскільки податки часто підвищуються і по-різному інтерпретуються та стягуються різними урядовцями. Правової основи для існування економічних суперечок практично не існує. Ці непередбачувані умови є виразом політичної нестабільності. Від всього цього страждають не тільки іноземні, а й українські підприємства.

Значні перешкоди для розвитку, як і раніше, створює відтік капіталу за кордон, а також нестабільна банківська система, що змушує багато українських сімей не зберігати свої заощадження в банках. Таким чином, ці гроші втрачають цінність для економічного розвитку — необхідні інвестиції відсутні. Брак капіталу є проблемою більшості українських підприємств і суспільних організацій. Більш ніж п'ятнадцятирічна відсутність інвестицій на багатьох підприємствах, за винятком ряду підприємств ВПК, викликала їх помітну технологічну відсталість. При політичній і економічній стабільності на основі величезного ресурсного і енергетичного потенціалу і наявності великої кількості високоосвічених фахівців з їх працездатністю можна чекати надалі серйозних економічних зрушень. Втім, це стосується не найближчого майбутнього, а середньострокової перспективи.

У ході проведення аналізу інноваційних процесів в Україні необхідно враховувати деякі особливості економічної ситуації, яка склалася під впливом ряду факторів політичного, історичного, ідеологічного і соціального характеру. Специфіка розвитку України в цій сфері полягає у тому, що в період існування СРСР сформувалася система управління з високим рівнем централізації влади, причому пріоритетне значення прн ухваленні рішень у сфері науки, техніка і технології часто набували фактори неекономічного характеру. Такий підхід пояснюється підлеглим становищем економічної сфери до сфер політики та ідеології. Така система була в змозі забезпечити високі темпи розвитку у ряді галузей економіки через концентрацію основної частини ресурсів у цьому секторі і здійснення централізованого адміністративного контролю за діяльністю підприємств.

Слід зазначити, що в цих умовах вирішальне значення набули методи прямого регулювання інноваційної активності, а методи непрямого регулювання, становлячи основу мотиваційного механізму в системі заходів дії на економіку, відійшли на другий план. Тому в період існування СРСР гостро стояла проблема дифузії нововведень. Проте централізована система забезпечувала стабільний розвиток інноваційних процесів у важкій промисловості і галузях військово-промислового комплексу. Наслідком такої ситуації з'явився гіпертрофований розвиток цього сектору економіки. В результаті в оборонному комплексі опинилося зосереджено 90 % високих технологій, що застосовуються в країні.

Наприкінці 1980—1990-х років ситуація в економіці змінилася. Швидкими темпами розвивались процеси децентралізації влади, роздержавлення власності, лібералізації цін і переходу до ринкових відносин. Передбачалося, що ринок створить систему стимулів, що сприятимуть активізації інноваційних процесів. Проте більшість промислових підприємств не змогла адаптуватися до нових умов і мотиваційний механізм з низки причин не запрацював. Основна частина підприємств, стикнувшись з проблемами виживання,