3.2. Інноваційна функція підприємства : Інноваційний менеджмент теорія і практика а в умовах трансформації : B-ko.com : Книги для студентів

3.2. Інноваційна функція підприємства

У теорії систем прийнято виділяти два найважливіші структуроут- ворюючі поняття, а саме, «функція» і «склад» (дії), які відображають зміст функції. У рамках цих понять система має дві структури — функціональну і наочну. Дослідження функціональної структури системи часто називають «функціональний аналіз», а дослідження наочної структури — «структурний аналіз».

Функція не може існувати без виконавця, адже функція — це дія, яку повинен хтось робити. Звідси і виводиться структуроутворююча роль поняття «функція»: функція вимагає виконавця, або, за визначенням біологів — «функція формує орган». Зокрема, в будь-якій організаційній структурі підприємства органи управління, «структурні підрозділи» формуються для виконання певних функцій.

Формально термін «функціонувати» означає «діяти», «бути у дії», «працювати» [17]. Відповідно під терміном «функція» розумітимемо вид діяльності, або сукупність дій.

Підприємство є системою, отже, має функціональну структуру. Кількість функцій підприємства досить велика. Оскільки, як було сказано, функція — це сукупність дій, будь-яке підприємство виконує безліч дій, які можна зв'язати у величезну кількість сукупностей. Звідси слідує принципова множинність функцій підприємства. З них можна скласти будь-яку комбінацію, що відкриває великі аналітичні класифікаційні можливості. Наприклад, у ході виконання досліджень і розробок в сфері організації та управління підприємством дослідник або розробник має можливість формувати потрібний для конкретного дослідження набір функцій підприємства, різними способами групувати виконувані на підприємстві дії і операції, називаючи ці угруповання функціями. Наприклад, методологія так званого функціонально- вартісного аналізу (ФВА) припускає класифікацію функцій підприємства на головні, основні і допоміжні.

У підручниках з економіки підприємства [63] часто пишуть, що промислове підприємство реалізує:

основні функції (маркетинг, НДДКР, виробництво тощо);

допоміжні функції (підготовка виробництва, заготовче виробництво, випробування, метрологія, контроль і т. п.);

забезпечувальні функції (матеріально-технічне, кадрове, фінансове, ремонтне, енергетичне, будівельне, юридичне, інформаційне, інше забезпечення);

обслуговуючі функції (транспортне або складське обслуговування, прибирання території і приміщень, харчування працівників і т. д.);

функції управління (планування, організація, облік, контроль, аналіз, регулювання за видами діяльності);

інші функції (соціальні, представницькі, економічні, суспільні та ін.).

З урахуванням викладеного, терміни «функція» і «діяльність» можна розуміти як синоніми. Це означає, що функцію можна спроектувати (встановити сутність, склад і порядок виконання дій і операцій) і реалізувати цей проект на практиці. У зв'язку з цим уявляється зручним виконувану на підприємстві сукупність робіт з розвитку назвати інноваційною функцією підприємства.

У рамках цієї функції, в загальному випадку, здійснюється як технологічний, так і організаційний розвиток підприємства, проводиться оновлення продукції.

Під організаційним розвитком розуміють діяльність (склад дій і операцій) з розробки і впровадження управлінських нововведень.

Як вже зазначалося, вперше інновації описав И. Шумпетер [77]. Серед найважливіших рушійних сил економічного процесу И. Шумпетер виділяв підприємницьку функцію, сутність якої — реалізація нововведень, що дозволяють рухати вперед господарський процес. Для цього потрібні особливе здібності, якими володіють справжні підприємці, справжня еліта менеджменту.

И. Шумпетер відрізняв поняття «підприємець», «господар», і «менеджер». Для характеристики підприємця використовуються такі поняття, як «ініціатива», «авторитет», «передбачення».

Головним критерієм належності до справжніх підприємців служить здатність поєднувати різні фактори, комбінувати їх. Причому підприємницька функція полягає в здійсненні нових комбінацій у господарському процесі. «Та або інша особа, — стверджував И. Шумпетер, — в принципі є підприємцем, тільки якщо здійснює нову комбінацію. І перестає бути таким, коли побудована ним справа почне далі функціонувати в рамках кругообігу». Підприємництво — це творчість, яке починається тоді, коли «кінчається одного разу заведений порядок», коли необхідно діяти по-новому.

И. Шумпетер загострює характеристику підприємця: «Бути ним — означає робити не так, як роблять інші». Це доля порівняно не багатьох з тих, хто займається бізнесом. Підприємцю не обов'язково бути духовним творцем нових комбінацій. Для нього воля навіть важливіша за інтелект. Він повинен бути спроможним рухатися вперед поодинці. Не можна розраховувати на успіх, не володіючи винятково розвиненим чуттям. При цьому здійснення нових комбінацій не може бути професією. Це одноразова акція, що виключає повторення, кругообіг, рутину. На відміну від капіталу (і власності) підприємницька функція не передається у спадок: «Спадкоємці ж мають звичай переводити підприємство, що дісталося їм, на рейки господарства, що ведеться, у межах кругообігу. У результаті його витісняють нові підприємства».

Тим часом роль підприємницької функції в економічному циклі грандіозна. Саме масова поява підприємців, що реалізують нові комбінації, служить, за словами И. Шумпетера, єдиною причиною підйому як економіки в цілому, так і окремих компаній зокрема.

Отже, з огляду ідей И. Шумпетера, підприємство може уникнути розглянутих раніше погроз зникнення або небезпек, пов'язаних із втратами ринку (як це буває з великими компаніями), у тому випадку, якщо дане підприємство ефективно реалізує підприємницьку функцію.

Звідси можна зробити висновок, що всі відомі раніше компанії поступалися з часом своїми ринковими позиціями саме тому, що в них слабшала або зникала підприємницька функція. Вважаємо, що нічим іншим даний феномен — феномен виходу з ринкової арени раніше відомих компаній, пояснити не можна.

Від часів И. Шумпетера в літературі виділяється три головні суб'єкти стосовно підприємства: 1) власник, 2) менеджер, 3) підприємець.

Ці три ролі можуть частково або повністю збігатись. Однак ефективне функціонування великої компанії вимагає, щоб ці ролі були б розмежовані одна від одної:

власник зацікавлений в одержанні прибутку і збільшенні власності (він хоч і вклав гроші в підприємство, однак може і не вміти управляти своїм підприємством); як правило, власник — це мажоритарний акціонер, а в деяких випадках — юридична особа;

менеджер зацікавлений в позитивному іміджі, в одержанні значущих результатів, зростанні кваліфікації і майстерності, підвищенні авторитету і, тим самим, своїй цінності на ринку праці (виконавчий директор фірми);

3) підприємець має за мету створити якомога вищу додаткову вартість і дістати в результаті підприємницький дохід. Підприємець шукає ринки, шукає спосіб задовольнити попит. Ніхто, крім нього, не може виявити нові ринкові ніші, потенціал нових продуктів, ефективні схеми поєднання попиту, ресурсів, виробництва (генеральний директор фірми).

І виконавчий директор, і генеральний директор — менеджери, але їхні ролі розмежовуються. Перший займається переважно внутрішніми справами фірми (це, як правило, ефективний керівник колективу). Другий орієнтований на зовнішню сферу діяльності, вміє працювати на ринку. Без підприємця, який зводить воєдино ресурси, продукти і послуги, — рентабельний бізнес у ринковому середовищі існувати не може. І крім підприємця немає нікого, хто міг би це їм пояснити.

Ринок, природно, не може визначати за інших складні виробничі ланцюжки і комбінації з ресурсів, продуктів, послуг. Ринок може методами конкуренції відбраковувати постачальників, споживачів і покупців, але на більше не здатний. Тоді підприємець вибудовує між цими видами підприємницької діяльності відносини на зразок купівлі- продажу, завдяки яким між ними виникає фінансовий струмочок.

Стартуючи від кредиту, струмочок дотікає до платоспроможного попиту населення і перетворюється на фінансовий потік. Творцем і автором фінансового потоку є підприємець. Зазначимо, що підприємець може існувати взагалі без фірми: шукати на ринку замовлення, брати в банку кредити, купувати на ці гроші товари у виробників і виконувати замовлення. Зв'язки, компетенція, досвід та інтелект — ось капітал підприємця. Підприємець є ефективним доповненням і необхідною умовою існування «невидимої руки ринку».

Ринок — тільки інструмент, умови господарювання. Пов'язує між собою учасників ринку саме підприємець — своєю ініціативою, енергією, талантом. Можна сказати, що без підприємця економіка (будь- яка, у тому числі і планова) існувати не може. Він самостійно запустив комерційну машину, провів складні розрахунки, по яких кожний з власників ресурсів, чия вартість переноситься на кінцевий продукт, дістає своє (ренту, інший платіж). Завдяки тому, що підприємець ввів новий потік і знає, як потік потече, він має право на частину прибутку, яка має назву «підприємницький дохід».

Поки активно задіяна підприємницька функція, компанія може залишатись ринковим лідером. Як тільки-но ця функція слабшає, підприємство втрачає свої ринкові позиції.

Отже, що термін ефективного життя компанії залежить від людського фактора. Ми щодня переконуємося в тому, що обличчя компанії визначає її лідер. Зі зміною лідера компанія починає жити іншим життям. Лідер-підприємець і ринкова позиція компанії — невід'ємні частини цілого.

Подібно до того, як діти геніїв найчастіше не генії (як говорять, «природа відпочиває»), так і наступники лідера успішної компанії не завжди можуть утримати фірму на верхівці успіху. Хоча все інше у фірми начебто й є — капітал, сучасні технології, напрацьовані зв'язки, прекрасний менеджмент, злагоджені у роботі клієнти і партнери, навіть бренд. Однак відсутні щоденні дії зі створення нових комбінацій для різних факторів, немає щосекундного прагнення «робити не так, як роблять інші», відсутнє пристрасне бажання «переламати заведений порядок», «вийти за рамки звичного». У результаті — немає активної підприємницької функції.

Таким чином, підприємницька функція та інноваційна функція — це одне й те саме. Принаймні авторитет з цього питання И. Шумпетер практично ототожнює підприємницьку та інноваційну діяльність: «Інновація — це нова комбінація виробничих факторів, мотивована підприємницьким духом. Це:

впровадження нового товару, тобто товару, з яким споживачі ще не знайомі, або нового різновиду якогось товару;

впровадження нового методу виробництва, тобто методу, ще не випробуваного практично у даній галузі виробництва;

відкриття нового ринку, тобто ринку, на якому дана галузь промисловості даної країни раніше не була представлена;

оволодіння новим джерелом сировини (напівфабрикатів), незалежно від того, чи існувало джерело або ж він тільки-но був створений.

Виходить, що, з одного боку, успішне існування підприємства можливе тільки за наявності інноваційної функції. З другого — інноваційна функція має суб'єктивний характер. Вона залежить від наявності на підприємстві талановитого підприємця, тобто творчого, неординарного, схильного до постійних інновацій суб'єкта. Доля підприємства залежить від особи. Є особа — є інноваційна функція. Немає особи — підприємство приречене на втрату лідируючих ринкових позицій.

Підприємницький, інноваційний потенціал підприємства можна створювати (точніше, вирощувати) — як шляхом залучення до штату фірми талановитих підприємців, так і через цілеспрямоване формування на підприємстві інноваційної функції (системи).