4.6. Причини і методи подолання опору організаційним змінам

Безконфліктне впровадження змін в умовах співпраці всього колективу є швидше виключенням, ніж правилом. По-різному оцінюються зміни з боку керівництва підприємства (для нього це нові шанси) і з боку його співробітників (для них зміни становлять небезпеку). Опір змінам може мати різну силу й інтенсивність. Він виявляється як у формі пасивного прихованого неприйняття змін, що виражається у вигляді зниження продуктивності або бажання перейти на іншу роботу, так і у формі активного виступу проти змін (наприклад, у вигляді явного ухилення від впровадження нововведень).

Причина опору може критися в особистих і структурних бар'єрах. Особисті бар 'єри, наприклад, — це:

страх перед невідомим, коли перевага віддається звичному;

потреба в гарантіях, особливо коли під загрозою виявляється власне робоче місце;

відсутність внутрішньої переконаності в необхідності змін;

побоювання явних втрат (наприклад, збереження того ж рівня заробітної плати у разі збільшення витрат праці);

загроза соціальним відносинам, що склалися.

До структурних (організаційних) бар 'єрів можна віднести:

нестача ресурсів і брак часу через оперативну роботу, що гальмує зміни, які не можуть бути реалізовані мимохідь;

інертність складних організаційних структур, трудність переорієнтації мислення через соціальні норми, що склалися;

взаємозалежність підсистем, яка призводить до того, що несинх- ронна зміна гальмує реалізацію всього проекту;

опір передавання привілеїв певним групам і можливим змінам в балансі влади, що склався;

минулий негативний досвід, пов'язаний з проектами змін;

опір змінам, нав'язаним консультантами ззовні.

У літературі, присвяченій організаційним змінам, наведено обшир- ні списки причин опору змінам. Практично у кожного експерта в даній галузі є ряд міркувань, що пояснюють таку поведінку людей. Є, скажімо, список гіпотез під назвою «Тридцять три гіпотези Джеймса Тула: чому люди опираються змінам» [21]:

Гомеостазис: зміна — неприродний стан.

Stare decisis: презумпція переваги статус-кво; тягар доказу лежить на прихильниках змін.

Інерція: зміна курсу вимагає значних зусиль.

Задоволеність: більшості людей подобається існуючий стан речей.

Незрілість: відсутні передумови змін, час змін не настав.

Страх: люди бояться невідомого.

Егоїзм: зміни, можливо, і хороші, але не для нас, а для інших.

Невпевненість у собі: ми вважаємо, що не зможемо вирішити нові завдання.

Шок від майбутнього: пригнічені змінами, ми перетворюємося на ретроградів і опираємося змінам.

Марність зусиль: ми розглядаємо будь-які зміни як поверхневі, косметичні й ілюзійні, так навіщо ж щось міняти?

Незнання: ми не знаємо, як здійснювати зміни і що слід змінювати.

Людська природа: люди схильні до суперництва, агресивні, ненажерливі, егоїстичні, і їм бракує альтруїзму, потрібного для змін.

Цинізм: ми з підозрою ставимось до агентів змін.

Конфлікт між геніальністю особи і посередністю групи: люди середніх здібностей не в змозі осягнути всієї мудрості змін.

Егоцентризм: відмова людей визнавати свою неправоту.

Бажання жити сьогоднішнім днем: нездатність відкласти задоволення на майбутнє.

Короткозорість: нездатність побачити, що зміни відповідають нашим інтересам.

Діючи всліпу: більшість з нас ведуть невідоме іншим життя.

«Снігова сліпота»: групове мислення або соціальний конформізм.

Колективні фантазії: ми не вчимося на досвіді і розглядаємо всі події упереджено.

Логіка шовініста: ми маємо рацію, а ті, хто хочуть, щоб ми змінилися, помиляються.

Софізм винятковості: зміни, можливо, десь і спрацьовують, але ж ми особливі.

Ідеологія: у всіх нас різний світогляд, різні і несумісні цінності.

Інституціоналізм: окремі люди можуть змінитися, але групи — ніколи.

Natura no facit saltum — природа не терпить стрибків.

Безумовна перевага керівників: хто ми такі, щоб сумніватися в лідерах, які примусили нас йти нинішнім шляхом?

«У змін немає підтримки мас»: меншість більше зацікавлена у збереженні статус-кво, ніж більшість — у змінах.

Детермінізм: нікому не дано зробити цілеспрямовану зміну.

Сцієнтизм: уроки історії наукові, а тому даремні.

Сила звички.

Деспотизм звичаю: ідеї змін здаються докорами суспільству.

Людська тупість.

Таким чином, є безліч причин о