5.1. Інноваційна політика підприємства : Інноваційний менеджмент теорія і практика а в умовах трансформації : B-ko.com : Книги для студентів

5.1. Інноваційна політика підприємства

Як вже зазначалося раніше планування як функція інноваційного менеджменту полягає в обґрунтуванні основних напрямів і пропорцій інноваційної діяльності відповідно до прийнятих прогнозів і цілей розвитку, можливостей ресурсного забезпечення, інноваційного потенціалу організації, попиту на ринку. Функція планування охоплює увесь комплекс заходів як з розробки планових завдань в інноваційному процесі, так і з впровадження їх у практику.

Значення функції планування полягає в тому, що в процесі планових розрахунків забезпечується деталізація цілей інноваційної діяльності, доведення їх до окремих структурних підрозділів і виконавців, визначення складу необхідних ресурсів, узгодження черговості та строків реалізації проектів, програм і окремих робіт, установлених на певний період.

Серед основних загальних цілей підприємства можуть бути:

розвиток конкурентних переваг;

подолання наявних недоліків (ліквідація структурних і функціональних диспропорцій, зниження витрат, ліквідація втрат, збільшення прибутку, підвищення якості продукції і т. д.);

використання сприятливих зовнішніх умов;

відведення зовнішніх погроз (недоброзичливого поглинання, недобросовісної конкуренції, диктату монополістів та ін.).

Зв'язок між розвитком підприємства і напрямами його інноваційної діяльності визначає інноваційна політика підприємства, яка формується на основі певних принципів:

1. Переважання стратегічної спрямованості. Інноваційна політики має формувати умови для створення і збереження тривалих конкурентних переваг підприємства, що вимагає прогнозування розвитку ринкової ситуації у довгостроковому періоді. Тому інноваційну діяльність слід планувати в межах обраної загальної стратегії підприємства, а реалізація інновацій повинна забезпечувати досягнення стратегічних цілей. Тип загальної стратегії визначає напрям інноваційної діяльності, впливає на вибір форм її організації. Розроблення стратегії як довгострокової моделі розвитку підприємства спирається на його внутрішній потенціал і здійснюється з урахуванням обмежень зовнішнього середовища та тенденції їх змін у прогнозуванні майбутнього.

Орієнтація на потреби ринку. Розроблення і впровадження інновацій буде доцільним за умови, що вони внесуть у товар чи послугу те, що вигідно відрізнятиме його від аналогічних товарів конкурентів, тобто створять йому конкурентні переваги. Для цього необхідно ретельно досліджувати ринок і його наявні та приховані потреби.

Цілеспрямованість. Будь-які інноваційні зміни на підприємстві слід здійснювати з певною метою, яку визначає вище керівництво як бажану модель стану підприємства у майбутньому, можливість досягнення якої оцінюється з урахуванням різних внутрішніх факторів (особистих якостей працівників, рівня професіоналізму вищого керівництва, співвідношення мотивів, стимулів тощо) і факторів зовнішнього середовища, що встановлює ресурсні та інституційні обмеження, за яких можливе досягнення цілей або вказує засоби її досягнення. Чітке визначення цілей інноваційної діяльності дає змогу вибрати засоби їх здійснення, контролювати процес їх реалізації.

Комплексність. Цей принцип вказує на необхідність залучення до процесу розробки інновації всіх внутрішніх елементів підприємства. До того ж необхідно розуміти, що внесення змін у будь-який організаційний елемент призведе до відповідних перетворень майже серед усіх інших елементів внутрішнього середовища організації (рис. 5.1). Отже, керуючись цим принципом, керівники підприємства повинні створити відповідні координаційні та інтеграційні ланки, до яких надходить уся необхідна інформація і які наділені правом коригувати інноваційний процес, як того вимагають обставини.

Планомірність. Планування інновації має відбуватися з урахуванням цільових завдань різних інновацій, відмінностей залучення у ці процеси різних служб підприємства. У процесі планування інноваційної діяльності визначаються терміни реалізації інновації, виконавці, послідовність дій, необхідні ресурси; прогнозуються можливі корективи процесу, узгоджується реалізація інноваційних заходів із поточним планом діяльності підприємства. Планування неодмінно включає оцінку ефективності впровадження інновацій, що сприяє коригуванню та оптимізації інноваційних заходів. Цей принцип передбачає також безперервність інноваційних процесів.

Інформаційна забезпеченість. Цей принцип передбачає формування інноваційної політики з урахуванням сучасних досягнень науково- технічного прогресу і тенденцій розвитку науки і техніки у відповідній галузі. Тому керівництво підприємства має надати службам НДДКР вільний доступ до джерел науково-технічної інформації з метою забезпечення їх нормативно-технічною, конструкторською документацію, патентними описами, власними розробками, ноу-хау, які впроваджує підприємство.

Впровадження нової техніки Зростання вимог до компетенції працівників

Зміна структури персоналу і повноважень Можливий опір нововведенням з боку персоналу

Психологічний клімат погіршується Продуктивність праці знижується Необхідність проведення заходів щодо збалансування нових відносин

Рис. 5.1. Системність наслідків інновацій

Термін «політика» широко застосовується в суспільній та економічній діяльності. У літературних джерелах, законодавчих актах, нормативних документах можна зустріти цей термін стосовно рівня державного управління («промислова політика», «митна політика», «тарифна політика»). Поняття «політика» використовується також і на рівні підприємства («облікова політика», «технічна політика», «кадрова політика», «збутова політика», «цінова політика» і т. п.).

В одному випадку під терміном «політика» розуміють цілі і завдання організації, що здійснює відповідну політику («технічна політика», «кадрова політика», «збутова політика»), а в другому — ухвалені підприємством рішення з кількох можливих альтернатив («облікова політика підприємства»), а врешті в третьому — схеми та алгоритми вирішення певного питань («цінова політика»).

В загальному сенсі політика — це сукупність принципів, здійснення яких дозволяє досягти цілей організації. Тут під словом «принцип» розуміють початкове положення або основне, непорушне правило діяльності. Під словом «правило» розуміють положення, що встановлює якесь розпорядження (порядок дій) або зобов'язує виконати якісь умови (рішення).

Відповідно під терміном «інноваційна політика підприємства» розумітимемо сукупність цілей, принципів і правил з розробки і впровадження інновацій на підприємстві.

Інноваційна політика підприємства повинна оформлятися у вигляді відповідних планів і програм (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

ВТІЛЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ У ПЛАНАХ І ПРОГРАМАХ ПІДПРИЄМСТВ

Рівень планування

Зміст плану

Рівень ухвалення завдань

Виконавці

Місія підприємства

Ставиться глобальна мета підприємства, визначаються основні товари, ринки, послуги, технології, культура підприємства. Формується загальне ставлення до інновацій.

Збори акціонерів (рада директорів)

Вище керівництво підприємства

Стратегічний план

Визначає цілі, яких необхідно досягти у плановому періоді 5—10 років щодо освоєння нових видів продукції, завоювання нових ринків чи збільшення частки на старих; напрями науково-технічних досліджень і розробок, спрямованих на залучення масштабних інновацій, пов'язаних зі зміною технології, організаційними змінами тощо. Описує механізми розподілу повноважень і регламентує взаємовідносини структурних підрозділів при здійсненні інноваційної діяльності, визначає механізм мотивації працівників

Вище керівництво підприємства, рада директорів

Керівництво планово-економічної служби підприємства, відділу маркетингу, збуту, головний конструктор (головний інженер служби розвитку)

Середньост- роковий (тактичний) план розвитку

Визначає розвиток підприємства на 1—5 років. Відбираються проекти, реалізацію яких задумано здійснити у вказаний термін, конкретизуються завдання відповідних служб, за- діяних у реалізації проектів. Більша увага приділяється продуктовим та невеликим організаційним інноваціям

Менеджери середньої і вищої ланки

Планово- економічна служба, відділу маркетингу, збуту, конструкторський

Закінчення табл. 5.1

Рівень планування

Зміст плану

Рівень ухвалення завдань

Виконавці

Короткостроковий (поточний) план

Розробляється на період до одного року. Включає середні й незначні інновації, які часто стосуються лише окремих людей

Менеджери середньої та низової ланки, окремі працівники

Планово-економічна служба, відділ маркетингу, збуту, конструкторський

Програма

Розробляється для здійснення цільових перетворень у внутрішньому середовищі підприємства. Включає конкретні дії і терміни виконання

Від вищого керівництва до окремих працівників залежно від масштабу інновації

Планово- економічна служба спільно з іншими функціональними

службами, задія- ними у програмі

Планування інновацій не є разовим вольовим актом менеджменту. Цей процес складається з певних фаз, стадій і етапів, які перебувають у логічному взаємозв'язку і змінюються з постійно повторюваною послідовністю, створюючи плановий цикл. Оперативне планування здійснюється переважно лінійними керівниками, проте спеціалісти з планування беруть участь у кожному з етапів: контролюють строки, роблять розрахунки, узгоджують окремі елементи планів різних підрозділів між собою. Протягом року планові відділи організацій, регіональних відділень фірм перевіряють виконання планів.

Слід зазначити, що процес планування в різних господарських організаціях має відмінності, що зумовлено видом організаційної структури управління в цілому і характером інноваційно-виробничих процесів. Вони торкаються як строків планових періодів, так і процедури планування та функцій окремих підрозділів, що займаються питаннями планування.

Розробляючи перспективні інноваційні плани, фірми часто встановлюють різні планові періоди для материнської компанії і для філій, дочірніх підприємств, а також різні строки з планів різних типів, наприклад, 15-річний термін плану наукових досліджень і розвитку й 5- річний — стратегічного плану.

Наприклад в японських компаніях новації вводяться, як правило, зверху вниз. Проте тактика оперативної інноваційної діяльності розробляється відділом з управління персоналом, а прийняття рішень має груповий характер. Центральний плановий відділ на японських підприємствах відіграє значнішу роль, ніж в американських. Саме плановий відділ розробляє стратегічний план за участю лінійних планових відділів і відділу взаємовідносин з персоналом, після чого план передається на розгляд комітету з управління. Остаточне рішення приймається комітетом з управління і президентом фірми, який одночасно є головним керівником.

Комітет з управління на японських підприємствах є найважливішим органом групового прийняття рішень, що перебуває на вищому рівні організаційної структури, і тому стратегічні плани майже не подаються на розгляд ради директорів, на відміну від американських, в яких роль комітетів у прийнятті остаточного рішення з питань розробки стратегічного плану незначна.

Оперативне управління інноваційною діяльністю має своїм завданням визначення найефективніших способів реалізації прийнятої стратегії розвитку і має певні відмінності від стратегічного планування (табл. 5.2). Воно полягає у послідовному виконанні основних управлінських функцій у короткостроковому періоді.

Таблиця 5.2

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТРАТЕГІЧНОГО ТА ОПЕРАТИВНОГО ПЛАНУВАННЯ

Ознаки

Види планування

Стратегічне

Оперативне

1. Рівень ієрархії, що бере участь у прийнятті рішень з планування

Вищий рівень менеджменту

Усі рівні менеджменту

2. Невизначеність

Високий рівень

Низький рівень

3. Вид проблеми

Неструктуровані

Добре структуровані

4. Горизонт часу

Довгостроковий

Середньо- і короткостроковий

5. Потреба в інформації

Переважно зовнішня

Переважно внутрішня

6. Альтернативи

Спектр альтернатив дуже широкий

Спектр альтернатив обмежений

7. Обсяг

Концентрується на найважливіших проблемних структурних сферах і напрямах розвитку

Охоплює всі напрями і структурні господарські одиниці підприємства, всіх учасників

8. Рівень деталізації

Визначення глобальних масштабних напрямів

Детальне опрацювання з використанням кількісних показників