9.4. Фінансування інноваційних проектів

Світова практика інвестиційної діяльності показує, що одним з найефективніших механізмів фінансування, є фінансування інвестиційних і науково-технічних проектів. Цей напрям особливо актуальний для країн і регіонів, які потребують розширення, модернізації та оновлення виробництва, зокрема, капіталомістких галузей, а також науко- містких виробництв.

Якщо 10—15 років назад у світовій економіці значну роль відігравали будівельні інвестиційні проекти, то за останнє десятиліття переважають проекти реконструкції, модернізації та оновлення виробництва. Йдеться про значну реструктуризацію і оновлення моделі економічного зростання в багатьох країнах світу. Це вимагає орієнтації інвестицій на структурно-організаційні, соціотехнічні та інноваційні перетворення.

Поняття «інноваційний проект» може розглядатися як:

форма цільового управління інноваційною діяльністю;

процес здійснення інновацій;

комплект документів.

Як форма цільового управління інноваційною діяльністю інноваційний проект являє собою складну систему взаємообумовлених і взаємопов'язаних за ресурсами, термінами і виконавцями заходів, спрямованих на досягнення конкретних цілей (завдань) на пріоритетних напрямах розвитку науки і техніки.

Як процес здійснення інновацій інноваційний проект — це сукупність виконаних у визначеній послідовності наукових, технологічних, виробничих, організаційних, фінансових і комерційних заходів, що приводять до інновацій.

У той же час інноваційний проект, як правило, уявляється як комплект технічної, організаційно-планової і розрахунково-фінансової документації, яка необхідна для реалізації цілей проекту (на Заході для позначення цього аспекту проекту використовується термін «design»).

Узагальнюючи всі названі аспекти, інноваційний проект можна визначити як систему взаємопов'язаних цілей і програм їх досягнення, що являють собою комплекс науково-дослідних, дослідно-конструкторських, виробничих, організаційних, фінансових, комерційних та інших заходів, відповідно організованих, оформлених комплектом проектної документації і таких, що забезпечують ефективне розв'язання конкретного науково- технічного завдання (проблеми), вираженого в кількісних показниках, і ведуть до реалізації конкретної інновації.

До основних елементів інноваційного проекту належать:

однозначно сформульовані цілі і завдання, що відображають основне призначення проекту;

комплекс проектних заходів з вирішення інноваційної проблеми і реалізації поставлених цілей;

процедура організації виконання проектних заходів, тобто ув'язування їх з ресурсами і виконавцями для досягнення цілей проекту в обмежений період і у рамках заданої вартості та якості;

основні показники проекту (від цільових — за проектом в цілому, до часткових — за окремими завданнями, темами, етапами, заходами, виконавцями), у тому числі показники, що характеризують ефективність проекту.

Інноваційні проекти можуть формуватися як у складі науково- технічних програм, що реалізують завдання окремих напрямів (завдань, розділів) програми, так і самостійно, вирішуючи конкретну проблему на пріоритетних напрямах розвитку науки і техніки.

Формування інноваційних проектів для розв'язання найважливіших науково-технічних проблем (завдань) забезпечує:

комплексний, системний підхід до вирішення конкретного завдання (мети науково-технічного розвитку);

кількісну конкретизацію цілей науково-технічного розвитку і суворе відображення кінцевих цілей і результатів проекту в управлінні інноваціями;

безупинне наскрізне управління процесами створення, освоєння, виробництва і споживання інновацій;

обґрунтований вибір способів найбільш ефективної реалізації цілей проекту;

збалансованість ресурсів, необхідних для реалізації інноваційного проекту;

міжвідомчу координацію та ефективне управління складним комплексом робіт по проекту.

Реалізація задуму інноваційного проекту забезпечується учасниками проекту. Залежно від виду проекту в його реалізації можуть брати участь від однієї до кількох десятків (іноді сотень) організацій. У кожної з них свої функції, рівень участі у проекті й міра відповідальності за його долю. Разом з тим усі ці організації залежно від виконаних ними функцій прийнято поєднувати в конкретні групи (категорії) учасників проекту:

Замовник — майбутній власник і користувач результатами проекту. В ролі замовника може виступати як фізична, так і юридична особи.

Інвестор — фізичні чи юридичні особи, що вкладають кошти в проект. Інвестор може бути і замовником. Якщо це не та сама особа, то інвестор укладає договір із замовником, контролює виконання контрактів і здійснює розрахунки з іншими учасниками проекту.

Інвесторами в Україні можуть бути:

органи, уповноважені управляти державним і муніципальним майном;

організації і підприємства, підприємницькі об'єднання, громадські організації та інші юридичні особи всіх форм власності;

міжнародні організації, іноземні юридичні особи;

фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни.

Проектувальник — спеціалізовані проектні організації, що розробляють проектно-кошторисну документацію. Відповідальною за виконання всього комплексу цих робіт звичайно є одна організація, названа генеральним проектувальником. За кордоном її найчастіше представляють архітектор чи інженер. Архітектор — це особа чи організація, що мають право професійно, на основі відповідно оформленої ліцензії, виконувати роботу з формування проектно-кошторисної документації. Інженер — це особа чи організація, що має ліцензію на заняття інжинірингом, тобто комплексом послуг, пов'язаних із процесом виробництва та реалізації продукції проекту.

Постачальник — організації, що забезпечують матеріально- технічне забезпечення проекту (закупівлі і постачання сировини і матеріалів).

Виконавець (організація-виконавець, підрядник, субпідрядник) — юридичні особи, що несуть відповідальність за виконання робіт відповідно до контракту.

Науково-технічні ради (НТР) — провідні спеціалісти з тематичних напрямів проекту, що несуть відповідальність за вибір науково- технічних рішень, рівень їхньої реалізації, повноту і комплексність заходів, необхідних для досягнення проектних цілей. НТР організує конкурсний відбір виконавців і експертизу одержаних результатів.

Керівник проекту (у західній термінології — проект-менеджер) — юридична особа, якій замовник делегує повноваження з керівництва роботами за проектом: планування, контроль і координація робіт учасників проекту. Конкретний склад повноважень керівника проекту визначається контрактом із замовником.

Команда проекту — спеціальна організаційна структура, яка очолюється керівником проекту і створюється на період здійснення проекту.

Сьогодні проектне фінансування налічує безліч різновидів. Джерелами кредитів у проектному фінансуванні можуть виступати інвестиційні та інноваційні фонди, спеціалізовані фінансові компанії, міжнародні фінансові організації, страхові і лізингові компанії тощо. Проте основним джерелом кредитів є комерційні банки, зокрема, спеціалізовані інвестиційні та інноваційні банки.

Проектне фінансування переконливо демонструє три основні принципові положення щодо організації і фінансування інноваційної діяльності.

Перше — на прикладі індустріально розвинених країн видно, що основну масу інноваційних процесів можна реалізувати силами приватних компаній різного рівня і масштабу. Безумовно, інноваційні процеси тут виступають не самоціллю, а як засіб досягнення підприємницького успіху. Інноваційний бізнес у різних організаційних рамках стає посередником між академічною, чистою, наукою та інтересами приватного капіталу, так як інноваційний процес розглядається як дохідний.

Друге — державна інноваційна політика може виявлятися не тільки у прямому впливі на інноваційний процес, а й у створенні сприятливого економічного клімату для інновацій разом з можливими фінансовими, законодавчими, податковими, соціальними та іншими методами непрямої державної підтримки інновацій. Держава за сучасного стану української економіки не може забезпечити повну гаму заходів підтримки розвитку інноваційного бізнесу.

Третє — гнучкість, багатоваріантність і альтернативність інноваційної діяльності якнайкраще сприяє виникненню різноманітних форм співробітництва державного і приватного підприємництва, приватних і іноземних інвесторів. Більш широка практика проектного фінансування і розвиток інноваційної діяльності можуть знайти належне місце у тому випадку, коли держава виступає гарантом політичних, макроеко- номічних і великих екологічних ризиків.

Якщо венчурний капітал може бути використаний для організації фінансування наукової діяльності на будь-якому етапі, то організатор проектного фінансування не може піти на такий ризик. Тому у випадку проектного фінансування єдиним джерелом повернення кредиту стане надходження коштів від реалізації проекту у ринкових умовах.

Суттєва різниця між інноваційним венчурним бізнесом і проектним фінансуванням полягає в тому, що проектне фінансування застосовується стосовно продуктів, на які вже сформований комерційний попит.

Тому у світовій практиці під проектним фінансуванням часто розуміють такий тип організації фінансування, коли доходи, одержані від реалізації проекту, є єдиним джерелом погашення боргових обов'язків. Однак у різних країнах термін «проектне фінансування» трактується по-різному.

У США проектне фінансування — це організація фінансування, коли значна частина інвестиційних проектів забезпечується коштами за рахунок власних капіталів засновників, а єдиним джерелом погашення боргових зобов'язань є доходи від реалізації проекту.

В Європі цей термін застосовується до різних варіантів і способів надання необхідних фінансових ресурсів для здійснення проектів. В останній час термін «проектне фінансування» використовується до системи фінансових і комерційних операцій, заснованих як на банківських кредитах, так і на опосередкованій бюджетній підтримці, підтримці різних державних організацій, інвестиційних фондів, страхових компаній та інших зацікавлених інвесторів.

Основними вимогами до організації проектного фінансування є:

поважний склад засновників та їх партнерів;

кваліфікований аналіз проекту;

компетентно складене техніко-економічне обґрунтування;

попередня згода банку;

достатня капіталізація проекту;

техніко-технологічні можливості проекту;

високі експлуатаційні характеристики.

Особливу роль в організації проектного фінансування відіграє одержання гарантій від державних органів чи міжнародних організацій. Однак до проектного фінансування, як правило, допускаються такі об'єкти, що можуть генерувати стабільний потік коштів, а їх активи служать надійним вторинним джерелом погашення боргу.

Важливим принципом розширення можливостей проектного фінансування є диверсифікація проектних ризиків, яка дозволяє структу- рувати більшість проектів таким чином, щоб ризики розподілялися між організаторами, кредиторами і гарантами проекту.

Значна частина витрат на інвестиційні проекти має фінансуватись за власні кошти замовників. Така практика відповідає загальноприйнятому у світі підходу до фінансування нових проектів, коли більшість витрат і ризиків покладається на замовників проекту, оскільки акціонери мають можливість згодом дістати великі прибутки, тоді як кредитори можуть сподіватися тільки на своєчасне повернення кредитів і відсотків.

Існує кілька основних засад проектного фінансування.

Фінансування, яке ґрунтується тільки на привабливості проекту без урахування платоспроможності його учасників, їхніх гарантій і гарантій третіх осіб щодо погашення кредиту.

Фінансування, за якого джерелом погашення заборгованості стають грошові потоки, котрі генеруються в процесі реалізації проекту.

Фінансування, забезпечене економічною й технічною життєздатністю самих учасників проекту.

Фінансування, забезпечене економічною і технічною життєздатністю самого підприємства.

Отже, проектне фінансування здебільшого характеризується особливим способом забезпечення, в основі якого лежить підтвердження реальності отримання сторонами, що беруть участь у його реалізації (підрядні органи, постачальники сировини, споживачі кінцевої продукції), запланованих потоків коштів (прибутків).

Якщо основним інвестором інноваційного проекту стає банк, то можуть використовуватися три основні форми проектного фінансування:

Без будь-якого регресу на позичальника. Банк-кредитор бере на себе увесь ризик, пов'язаний з реалізацією проекту, й оцінює лише потоки коштів, які генеруються проектом і спрямовуються на погашення кредитів.

Без регресу на позичальника в період, що настає за введенням проекту в експлуатацію. Підрядчики гарантують освоєння капіталовкладень, уведення об'єкта кредитування в експлуатацію, дотримання кошторисної вартості і за певних умов беруть на себе відшкодування збитків, пов'язаних із затримкою введення об'єкта в експлуатацію.

З повним регресом на позичальника. Кредитор у такому разі не бере на себе жодних ризиків, пов'язаних з проектом, обмежуючи свою участь наданням коштів під гарантії організаторів проекту або третіх осіб.

Найбільш поширеною формою проектного фінансування є фінансування з повним регресом на позичальника, оскільки забезпечує швидке отримання необхідних інвестору коштів, а також дешевший кредит. У зарубіжній практиці ця форма використовується для надання коштів для фінансування проектів, які пов'язані з державним замовленням, бездохідних проектів, коли кредити погашатимуться за рахунок інших доходів позичальника, для надання експортного кредиту, для кредитування дрібних проектів, які чутливі навіть до невеликого непередбаченого збільшення кошторисних витрат.

Значно рідше трапляється на практиці проектне фінансування без регресу на позичальника. За такої операції кредитор не має жодних гарантій і бере на себе майже всі ризики, пов'язані з реалізацією проекту. Фінансування за такою схемою є дуже дорогим для позичальника, бо за великий ризик кредитор бажає отримати й велику компенсацію. За таким типом фінансуються лише високорентабельні проекти, як правило, такі, що передбачають випуск конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

Поширеним є проектне фінансування з обмеженим регресом на позичальника. Тут усі ризики, пов'язані з реалізацією проекту, розподіляються між сторонами так, що кожний бере на себе ті ризики, які залежать від нього. У результаті розумного розподілу ризиків зменшується ціна фінансування.

Для мінімізації проектних ризиків й оптимізації параметрів успішності проекту широко використовується портфельний підхід.

Портфель інновацій повинен містити різноманітні проекти, великі і невеликі, близькі і далекі за строками, різні за призначенням і принципам реалізації. Це необхідно для оптимального впровадження інновацій з одночасною високою результативністю фінансово-економічних показників, а також для успішної стратегії конкуренції фірми. Склад портфеля повинен часто перевірятись та оновлюватись. Остаточний успіх будь-якого проекту залежить не стільки від його обсягів, скільки від кваліфікації інноваційного і фінансового менеджера з плануванню та управління портфелем проектів.

Слід зазначити, що аналіз і відбір інноваційних проектів здійснюється на основі сукупності методів і засобів, які дозволяють прогнозувати витрати для всіх стадіях життєвого циклу нововведень з урахуванням різних технічних рішень і фінансово-економічних факторів.