10.3. Передавання прав на використання об'єктів промислової власності

Передавання прав на об'єкти промислової власності на комерційній основі може здійснюється у таких формах:

патентні угоди — торгова операція, за якої власник патенту поступається своїми правами на використання винаходу покупцю патенту;

ліцензійні угоди — торгова операція, за якої власник нематеріальних активів надає іншій стороні дозвіл на використовування прав на інтелектуальну власність у певних межах;

ноу-хау — надання технічного досвіду і секретів виробництва, включаючи відомості технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги. Предметом купівлі-продажу є незапатентовані винаходи, що мають комерційну цінність;

інжиніринг — надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин і устаткування. Сюди входить широкий комплекс заходів з підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, здійснення консультацій, нагляду, проектування, випробувань, гарантійного і післягаран- тійного обслуговування.

До числа заходів передавання технології на некомерційній основі належать виставки, наукові конференції, симпозіуми, обмін публікаціями і т. п. Передавання технологій передбачає відповідну правову забезпеченість.

Найбільш широке застосування у сфері обміну науково-технічними досягненнями в міжнародних відносинах мають ліцензійні договори.

Ліцензія — це дозвіл, який надається власником технології (ліцен- зіаром), захищеної або не захищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцензіату) на використання цієї технології протягом певного часу, на певній території і за певну плату.

Ліцензійні договори є головною формою міжнародного науково- технічного обміну в наш час. Ліцензійна торгівля стабільно в 3—4 рази перевищує темпи торгівлі традиційними товарами.

Ліцензійні операції сконцентровані в основному в промислово розвинених країнах — понад 90 % купівлю-продажу. Провідне місце посідають США, Японія, Великобританія. Країни, що розвиваються, почали пропонувати передову технологію лише від 1970-х років в основному у вигляді субліцензій, при цьому вони, як правило, імпортують новітні технології.

До економічних мотивів ліцензування можна віднести:

прагнення прискорити початковий етап виробництва;

зниження витрат;

одержання доступу до додаткових ресурсів;

розширення ринків збуту своєї продукції.

У галузях, в яких існує потреба частої зміни технологій виробництва (хімічна і електротехнічна промисловості), фірми різних країн практикують обмін технологією, замість того, щоб вести конкурентну боротьбу за кожним видом продукції і на окремих ринках. Такий варіант ліцензування називається перехресним ліцензуванням. Подібна форма дає вигоду всім учасникам завдяки освоєнню взаємодоповнюючих технологій, скороченню витрат на реалізацію операцій, зняттю блокуючих умов і запобіганню дорогим патентним суперечкам.

Ліцензії продаються на основі ліцензійної угоди, яка встановлює вид ліцензії, характер і обсяг прав на використовування технології, виробничу сферу і територіальні межі використовування предмета ліцензії.

Виділяють кілька видів ліцензій.

Залежно від характеру об'єкта, що передається за ліцензійним договором:

патентна ліцензія — передавання прав на використання запатентованого винаходу, тобто продаж патентних прав без ноу-хау;

безпатентна ліцензія — передавання прав на використання конфіденційної інформації, незапатентованих технічних досягнень, ноу-хау.

Залежно від обсягу прав на використання ліцензії:

звичайна ліцензія залишає ліцензіару право надавати ліцензії на дану технологію та іншим ліцензіатам на даній території;

виняткова (виключна) ліцензія дає монопольне право ліцензіату використовувати і продавати куплену технологію, але в обсязі, визначеному умовами договору. Це може бути, зокрема, тільки виробництво виробу без його продажу, використання ліцензії тільки на певній території або кількісне обмеження обсягів виробництва виробів. Одночасно ліцензіар позбавляється цих прав;

повна ліцензія надає ліцензіату виняткове право на використовування патенту або ноу-хау протягом строку дії угоди і передбачає відмову ліцензіата від самостійного використовування предмета ліцензії протягом цього терміну.

Залежно від підстави, на якій видається дозвіл використовувати об 'єкт ліцензії:

примусова ліцензія — як антимонопольна міра видається державою компаніям на виробництво продукту, запатентованого іншою компанією;

добровільна ліцензія — власник патенту з власної волі передає майнові права іншій фізичній або юридичній особі на підставі договору, в якому регламентуються обов'язки кожної сторони, обсяг користування і порядок виплати винагороди.

Ліцензійний договір вважається дійсним, якщо укладений у письмовій формі, підписаний сторонами і зареєстрований. Як правило, вид ліцензії визначається галуззю промисловості.

У зв'язку з бурхливим розвитком електронної торгівлі з'явилися нові види ліцензійних відносин. Так, у Південній Африці створений електронний торговий квартал, який об'єднує близько 50 підприємств, що торгують книжками, подарунками, горілчаними напоями і надають туристичні послуги. Для оренди й експлуатації сайтів в цьому кварталі підприємці укладають ліцензійні угоди, в якій між власником сайта і роздрібним торговцем фіксується відповідальність ліцензіата за всі здійснювані в мережі грошові перекази з використанням кредитних карток та ін.

Існує кілька видів ліцензійних платежів.

Роялті — це періодичні відсоткові або фіксовані сумарні відрахування ліцензіата на користь ліцензіара за права, надані ліцензіаром. У ліцензійних угодах встановлюється розмір, база числення і періодичність виплати роялті. У міжнародній практиці розмір роялті визначається з середнього рівня стандартних ставок поточних відрахувань, характерних для галузей: чим більше наукомістка галузь, тим вище розмір роялті. Наприклад, у фармацевтиці вона може коливатися від 2—5 до 10—15 %, що викликане значними витратами на розробку ліків, їх обов'язковим патентуванням і складною процедурою одержання дозволу на продаж. В інших галузях роялті можуть становити від 1—3 до 5—10 %. Найбільш високі стандартні ставки роялті в таких галузях: електронна промисловість, авіатехніка, озброєння — 4—10 %, точне приладобудування, верстатобудування — 4—7 %, автомобільна промисловість — 1—3 %, виробництво споживацьких товарів тривалого користування — 5 %, споживацьких товарів з малим терміном використання — 0,2—1,5 %.

Роялті можуть обчислюватися з обсягів прибутку, суми продажів, відпускної ціни і становлять 3—5 %. Найпоширенішою базою роялті є ціна продажу продукції, розрахована на дату укладання угоди. Ставки роялті повинні як мінімум покривати ліцензіару витрати, пов'язані з підготовкою угоди і передаванням ліцензії. У свою чергу максимальні виплати, на які може погодитися ліцензіат, дорівнюють вартості альтернативного рішення, яке може замінити придбання ліцензії.

Паушальний платіж є зафіксованою в тексті ліцензійної угоди сумою, яка виплачується у вигляді одноразового платежу або частинами. Ця величина не пов'язана в часі з фактичним використанням ліцензії, а встановлюється наперед через експертні оцінки.

За паушальними платежами ліцензіар прагне одержати таку суму, яка, будучи розміщеною на банківському рахунку, забезпечила б йому прибуток, рівний за величиною і часом виплаті у вигляді роялті. Паушальна форма платежу страхує ліцензіара від комерційного та інших ризиків і використовується у ході продажу ліцензії маловідомій фірмі як гарантія від розголошування секретів у разі передавання ноу-хау, а також при поставках комплектного устаткування і у випадках, коли ліцензіат хоче уникнути контролю за подальшим використанням технології. У той же час ліцензіар позбавляється можливості одержання додаткових сум, якщо виробництво ліцензійної продукції перевищить розрахункові обсяги.

Участь у прибутку як вид ліцензійного платежу — це відрахування на користь ліцензіара частини прибутку від комерційного використання предмета ліцензії. Як правило, участь ліцензіара в прибутку ліцензіата фіксується на рівні до 30 % при наданні виняткової ліцензії і 10 % — при невинятковій ліцензії.

Ліцензійним платежем також може застосовуватися участь у власності, яка передбачає передавання ліцензіатом ліцензіару частини акцій своїх підприємств. Цей вид платежу застосовується в цілях встановлення контролю над власністю іноземних підприємств, що використовують технологію ліцензіара.

Ціна ліцензії ґрунтується на визначенні вартості об'єкта ліцензування, яка складається з витрат власника прав на створення нововведення, його патентування, організацію використання, страхування, вирішення правових конфліктів, а також з урахуванням строків охоронного документа і передбачуваного корисного використання об'єкта.

Отже, вид і розмір платежу за ліцензією залежать від:

способу застосування ліцензії і умов угоди;

цінності, яку ліцензія представляє для ліцензіата;

уміння сторін вести переговори.

ринкових обмежень;

обмежень за обсягом виробництва;

умов повернення субсидій;

строку дії угоди;

строку дії патенту;

державних правил ліцензування;

рівня виробничої і технологічної конкуренції на ринку;

політичних і ділових ризиків в країні ліцензіата;

нормативів, що належать до готової продукції у відповідній галузі;

факторів, пов'язаних із законодавством і конкуренцією;

можливостей країни ліцензіата до сприйняття технології.

Верхньою межею ціни ліцензіара служить якнайменша з його оцінок:

приросту прибутку покупця в результаті застосування технології;

вартості закупівлі покупцем аналогічної технології у іншого продавця;

витрат самостійної розробки технології ліцензіатом.

Для ліцензіата стелею ціни на технологію, що придбавається, є якнайменша з його оцінок тих же показників, але розрахованих в зворотній послідовності:

власних витрат на розробку аналогічної технології або в обхід патентів ліцензіара;

витрат на придбання такої ж технології в іншого постачальника;

приросту прибутку або економії за рахунок придбання технології у ліцензіара або витрат на порушення патентних прав ліцензіара;

наслідків від відмови придбання даної технології.

Нижня межа ціни ліцензіара — його оцінка витрат передавання технології плюс упущеної вигоди (приріст додаткового прибутку, який би міг одержати власник технології на ринках, які він віддає покупцю). Нижня межа ціни для ліцензіата — оцінка витрат ліцензіара від передавання технології.

Реальна ціна перебуватиме між нижньою межею ціни ліцензіара і стельовим значенням ціни ліцензіата. Здебільшого на ціну ліцензії впливають умови ліцензійної угоди.

Розглянемо систему незалежних оцінок об'єкта ліцензії за 10-ма показниками, відібраними після відсіювання малозначущих факторів зі всієї сукупності можливих показників. Набір показників і відсіювання з них малозначущих можна проводити із залученням патентно-ліцензійних експертів-спеціалістів і розробників нової техніки (рис. 10.1).

Новизна. Категорія новизни має безпосередній зв'язок з науково- технічним рівнем об'єкта дослідження. Результат розробок може містити нові технічні рішення вузлів, окремих деталей, операцій тощо. Залежно від рівня новизни об'єкта дослідження, від його патентного захисту змінюється значення фактора часу ефективного функціонування техніки до настання її морального старіння, що впливає на величину економічного ефекту від впровадження результатів ліцензійного договору або НДДКР у виробництво.

Наявність відомостей про використання. Така інформація дає можливість дійти попереднього висновку про можливість практичного використання пропонованого технічного рішення, що становить інтерес для ліцензіата.

Технічна готовність. Аналіз усіх ланок складного ланцюга, який поєднує науку з виробництвом, показує, що найбільш слабкою з них є практична реалізація досягнень науки. Це пояснюється надто тривалими термінами розробки й одержання результатів реалізації наукових досліджень. Причина, як правило, полягає в тому, що недостатньо уваги приділяється техніко-економічному обґрунтуванню наукових розробок, в результаті чого підприємства відмовляються від впровадження неапробованих розробок. Великий розрив між їхнім завершенням і впровадженням, який у деяких галузях практично дорівнює періоду оновлення виробничих фондів, часто призводить до морального старіння розробок. Рівень технічної готовності нововведення визначає можливі терміни його впровадження у виробництво.

Серійність очікуваного виробництва. Серійність об'єкта визначає межі впровадження результатів дослідження у виробництво, справляє суттєвий вплив на величину очікуваного економічного результату. Крім того, при несерійному виробництві видається більш доцільним придбання готової продукції замість ліцензії або проведення власних НДДКР з подальшою організацією виробництва.

Патентна чистота. Показник, що визначає можливість створення, використання та продажу об'єкта техніки без порушення прав за чинними патентами. З'являється можливість експорту продукції або продажу субліцензії, що підвищує економічну ефективність від впровадження нововведення.

Можливість і терміни освоєння. Результати ліцензійного договору залежать від деяких факторів конкретного виробництва: наявності відповідної кваліфікації та досвіду виконавців робіт, забезпеченості сировиною, культури виробництва тощо. Впровадження результатів досліджень і розробок у практику не відбувається автоматично. Необхідні цілеспрямовані заходи, щоб у процесі укладання ліцензійного договору або проведення НДДКР було забезпечено можливість виробничого впровадження з мінімальними витратами.

Терміни одержання і підготовки документації з предмета ліцензії. Завершення робіт за короткі строки призводить до створення додаткового економічного ефекту, підвищення науково-технічного потенціалу підприємства, зміцнення його становища на ринку. Збільшення ж строку проходження нововведення від стадії науково- дослідних робіт до промислового освоєння спричиняє моральне старіння розробок.

Фірма-ліцензіар. Цей критерій віддзеркалює рівень науково- технічного потенціалу, використовуваного у створенні нововведення. Якщо фірма (підприємство) має багатий досвід досліджень і впроваджень наукових результатів у виробництво під час роботи над темою, є провідною у даній галузі, збільшується вірогідність створення нової конструкції або технології з високими техніко-економічними показниками. Від цього критерію залежить і якість, і достовірність документації, що передається, знижується ризик зриву впровадження нововведення.

Політичний фактор (враховується у разі придбання ліцензії іноземної фірми) визначає сприятливість придбання науково-технічного досягнення в певній країні (подеколи навіть у фірми) у певний період з позицій міжнародної політичної ситуації.

Зведення всіх показників породжує проблему накопичення великого масиву статистичної інформації щодо характеристик можливих ліцензій. Це ставить вимогу проведення експертної оцінки порівняної значущості показників, що розглядаються, з позиції їхньої вагомості за оцінки доцільності придбання ліцензії.