10.4. Франчайзинг : Інноваційний менеджмент теорія і практика а в умовах трансформації : B-ko.com : Книги для студентів

10.4. Франчайзинг

Ефективною формою розповсюдження успішних технологій і методів управління бізнесом є франчайзинг.

Слово «franchise» позначало за часів середньовічної Франції особливий привілей, або «вільність», яка давалася французькими королями васалам: це могло бути право полювати в королівських лісах або ексклюзивне право торгувати якимось товаром, право тримати ринки і ярмарки, право на утримання паромної переправи, на споруду доріг і пивоварних заводів тощо. З часом ідея дістала пошрення по всій Європі і мери багатьох міст почали давати franchise ринковим торговцям — виняткові права торгувати чимось в межах того або іншого ринку.

За останніх 50 років франчайзинг набув такої популярності, що в США в в роздрібному товарообігу його обсяг становить понад 40 %, а в країнах Європи — від 5 до 30 %.

В сучасній економіці франчайзинг — це підприємницька діяльність, згідно з якою на договірній основі одна сторона (франчайзер) передає другій (франчайза) за винагороду на певний строк або без зазначення такого право використання:

торгової марки;

знаку обслуговування;

фірмового (торгового) найменування;

послуг;

технологічного процесу;

спеціалізованого устаткування;

ноу-хау;

комерційної інформації, яка охороняється законом;

інших, передбачених договором об'єктів права інтелектуальної власності.

Франчайзер (франшизіар, правовласник) — особа (як правило, юридична), власник прав на франшизу, ліцензію, яка продає (фактично передає в користування) свою інтелектуальну власність (торгову марку, ноу-хау і виробничу систему), спочатку випробувавши її на власних потужностях.

Франчайза (користувач, оператор, франшизіат) — особа (фізична або юридична), яка придбає права на франшизу на певній території згідно з франчайзинговим договором або іншою угодою, що має за мету створення франчайзингової мережі.

Франчайзинговий договір — угода, що встановлює умови франчай- зингових відносин між франчайзером і франчайзою. Містить детальний опис всіх умов співпраці, включаючи права й обов'язки обох сторін. Як правило, франчайза не має можливості суттєво вплинути на умови договору, що укладається з франчайзером. Часто використовується як типова форма, до якої приєднуються франчайзи у франчайзи- нговій мережі (може мати кілька додатків).

Франшиза — право, що набуває франчайзер, на вступ до певної підприємницької діяльності у якій:

товари або послуги продаються, пропонуються для продажу або збуваються відповідно до певного маркетингового плану, системи або ноу-хау, запропонованого переважно франчайзером або пов'язаною з ним особою;

здебільшого діяльність асоціюється з найменуванням, торговою маркою, рекламою або комерційними символами франчайзера або пов'язаних з ним осіб;

• наявний стійкий фінансовий інтерес франчайзера або пов'язаних з ним осіб і франчайзи в експлуатації франчайзингових точок і вимагає від франчайзи сплати франчайзингової платні франчайзеру або пов'язаній з ним особі.

У США термін «франшиза» часто використовується як синонім поняття «франчайзинговий договір». В європейських країнах під фра- ншизою розуміють пакет прав промислової або інтелектуальної власності, що стосуються торгових марок, торгових найменувань, символів у магазинах, корисних моделей, конструкцій, авторських прав, ноу-хау або патентів, які використовуються для перепродажу товарів або надання послуг кінцевим споживачам (не слід плутати з аналогічним з написання терміном, який використовується у страхуванні).

Пакет франшизи — загальний масив документів, послуг і умов, запропонованих франчайзером. Стосується всіх основних питань, викладених у франчайзинговому договорі, а також основних послуг франчайзера франчайзі для успішного ведення бізнесу відповідно до фра- нчайзингового договору; включає керівництво по товарах/послугах або керівництво з експлуатації, дизайн-проект, ліцензії на об'єкти інтелектуальної власності, інші інструкції.

Роялті — періодичні платежі франчайзі за використання об'єктів права інтелектуальної власності та операційних систем ведення бізнесу. Розраховується як відсоток від валових продажів, але також мати форму фіксованої плати, може встановлюватися за прогресивною або регресивною шкалою.

Компанії-франчайзери пропонують перевірені і випробувані «рецепти бізнесу», які можна багато разів застосовувати в різних регіонах. При цьому у компанії-франчайзі є можливість почати новий бізнес, уникнувши більшості помилок і скоротити шлях, по якому неминуче доведеться слідувати тому, хто вирішить самостійно почати нову справу.

Франчайзинг — це дійсно мінімальні ризики для обох сторін. Фра- нчайзер не вкладає в розвиток мережі власні засоби, а отже, не ризикує грошима. Тому навіть надвеликі компанії вважають за краще виходити на регіональні ринки через ділових партнерів. У свою чергу, франчай- за здобуває продуману і перевірену схему бізнесу. В результаті частка банкрутств тут в рази менше, ніж в інших партнерських схемах, оскільки велика організація захищає франчайзі, надаючи партнерові свої рекомендації (по суті — консалтинг) і встановлює стандарт роботи.

У всьому світі франчайзинг вважається однією з найнадійніших систем бізнесу, завдяки чому банки охоче дають позикові кошти під такі проекти. За статистикою, із всіх створених фірм в світі 85 % припиняє діяльність протягом перших п'яти років, а з тих, хто працює за франчайзннговою схемою, — лише 14 %, іншими словами — одна з восьми.

На сьогодні відомі такі види франчайзингу.

Діловий франчайзинг. Найбільш поширений вид від 1950-х років, за якого надається право на організацію підприємства з профілем діяльності і назвою франчайзера. У широкому сенсі включає не тільки товар, послугу і торгову марку, а й всю структуру бізнесу, включаючи план маркетингу, керівництво з експлуатації, стандарти, а також контроль за якістю. Споживач, як правило, не може відрізнити франчайзи- нговую точку від підприємства компанії. Наприклад, відомим представниками є «McDonalds», «Baskin&Robbins», «Ростік'с», «Картопляна хата», «Піца Челентано», «МакСмак» та ін.

Конверсійний (дочірній) франчайзинг. Представлений незалежним підприємством, яке стає під «парасольку» регіональної або національної компанії, що пропонує скористатися перевагами послуг швидкорослої мережі пов'язаних підприємств. Зародився на ринку рієлтерських послуг. Часто використовується для створення широкої мережі, що складається з порівняно невеликих компаній. При цьому великий франчайзер контролює всю або частину мережі і реорганізує окремі її елементи таким чином, щоб вони відповідали її власним, що робить можливим швидке поширення мережі за рахунок збільшення. Такий вид франчайзингу став віднедавна популярним особливо серед компаній сфери громадського харчування.

М'який франчайзинг. Різновид франчайзингу, в якому відсутній первинний платіж. Франчайз не інвестує свої кошти на початковому етапі, але бере на себе поточні витрати, займається управлінням франчайзннговою «точкою», платить сервісну плату франчайзеру і має цього прибуток.

Нішевий франчайзинг. Невеликі, псевдонезалежні «точки», які можуть використовувати різні назви і призначені для задоволення аналогічних потреб своєї окремої ринкової ніші, а не спільного ринку. Вузькі системи можуть дублювати одна одну або конкурувати з первинними видами діяльності. У рамках однієї такої франшизи може існувати ресторан, кафе швидкого харчування і доставки або, наприклад, придорожній мотель, діловий і елітний готелі.

Виробничий франчайзинг. Вид франчайзингу, за якого надається право виробляти і продавати продукцію з сировини і матеріалів, які були придбані у франчайзера. Представниками є, наприклад, компанії «Кока-кола» і «Пепсі».

Прямий франчайзинг. Метод франчайзингу, за якого франчайзер укладає угоду безпосередньо з окремими франчайзі, як правило, на управління однією франчайзинговою «точкою». Є одним з найбільш поширених і менш ризикових форм для франчайзера.

Розширений франчайзинг. Франчайзинг, за якого франчайзі може управляти будь-якою кількістю франчайзингових «точок».

Сервісний франчайзинг. Вид франчайзингу, за якого надається право займатися певним видом діяльності, як правило, надавати послуги. Представниками є СП «Американська хімчистка», «1С- Бухгалтерія».

Частковий франчайзинг. Освоєння на основі франчайзингу додаткових видів діяльності, які добре поєднуються з основними.

Серед основних причин, які штовхають підприємство ухвалити рішення про покупку франшизи, можна назвати такі:

основний продукт/послуга може не забезпечувати достатнього обороту, відповідного розмірам приміщення;

франчайзинговая «точка» може бути прибутковою тільки, якщо початкові витрати покриваються за рахунок інших джерел;

франчайзинговая «точка» може привернути частину клієнтів за рахунок основного продукту;

франчайзинговая «точка» стає більш конкурентоспроможною у разі об'єднанні з основним продуктом підприємства, наприклад, оренда автомобілів при станції техобслуговування.

Як і будь-яка інша форма передавання новітніх технологій франчайзинг має певні переваги і недоліки щодо інших форм (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ ФРАНЧАЙЗИНГУ

Для франчайзера

Переваги

Недоліки

Франчайзинг дозволяє власникові товару або послуги швидко розширюватися за достатньо низьких витрат (кожен новий франчайзи додає оборотний капітал і додаткові доходи до його системи)

Залежно від змісту договору про франшизу і від розташування франчайзі, контроль франчайзера над власною системою маркетингу може бути ослаблений (франчайзеру може бути важко гарантувати відповідну якість і продуктивність)

Діловий ризик франчайзера диверсифі- кується більше, ніж за інших методів швидкого розширення

У деяких випадках прибуток франчайзера, що припадає на одну ділову одиницю, може бути меншим, ніж коли б він володів всіма цими торговими «точками»

У деяких країнах франчайзинг є єдиним політично прийнятним способом проникнення на ринок

 

Продовження табл. 10.1

Для франчайзі

Переваги

Недоліки

Франчайзи мають певний рівень незалежності (вони управляють своїм бізнесом, часто з меншими витратами, ніж могли б бути в іншому випадку)

Франчайзи не має повної незалежності (положення договору франшизи можуть ускладнити пристосування, адаптацію, бізнесу до місцевих умов або навіть продаж цього бізнесу іншому підприємцеві)

Франчайзи продають товар або послугу — які мають, як правило, широку популярність (користуються вигодами від вже сформованого круга клієнтів)

Термін дії договору франшизи, як правило, обмежений (хоча термін дії договору може бути тривалим або продовженим, все одно існує невизначеність, яка нехарактерна для повністю незалежної діяльності)

Франчайзи дістають від франчайзера:

випробуваний набір операційних процедур;

різні форми операційної підтримки, включаючи всебічне навчання;

поточний контроль і допомогу в управлінні;

рекламу на національному і регіональному рівнях;

доступ до спільних закупівель

 

У франчайзи, як правило, менше проблем з фінансуванням (у країнах, в яких франчайзинг не новий, банки та інші джерела капіталу знають, що у франчайзи вірогідність провалу менша, ніж у підприємців тих, що вибрали іншу форму організації бізнесу)

 

Франшиза і наймання

Схожість

Основні відмінності

Залежно від положень місцевого законодавства майже будь-який вид контролю, який працедавець здійснює стосовно свого працівника, може бути передбачений у договорі франшизи

Існують деякі види контролю над службовцями, які франчайзер не завжди може застосувати до франчайзи

Подібно до працедавця, франчайзер часто бере на себе зобов'язання з навчання тих, кого він вибирає франчайзи

Франчайзи часто роблять великі інвестиції (або обіцяє їх зробити) з метою встановлення взаємовідносин; працівник цього не робить

Подібно до працедавця франчайзер часто надає знаряддя праці

Франчайзи має частку власності у фран- чайзингових підприємствах і одержує прибуток, але вони також беруть на себе ризики. Працівники нічого цього не роблять

Як і при наймі, франшиза часто є основним джерелом доходу для франчайзи

Працедавець часто несе відповідальність за дії й упущення своїх співробітників; франчайзер може нести відповідальність за дії й упущення своїх франчайзи за певних обставин

371

Закінчення табл. 10.1

Франшиза і дистриб'юторська діяльність

Схожість

Основні відмінності

І та й інша діяльність будується на договірних основах

Франчайзер бере на себе великі зобов'язання по навчанню франчайзи роботі з покупцем

Франчайзи і дистриб'ютору відомі умови місцевих ринків і клієнтура

Франчайзи веде справи тільки з однією компанією; дистриб'ютор часто працює з кількома компаніями

І ті й інші, як правило, роблять закупівлі оптом, а продають вроздріб

Оплата франчайзера може Грунтуватися на критеріях, відмінних від основи, вживаної при оплаті дистриб'ютора

Франшиза і товарна ліцензія

Схожість

Основні відмінності

І те й інше побудоване на договірних основах. Одна сторона надає іншій певне право, наприклад, використовування товарного знаку

Франчайзер провадить активний контроль за діяльністю франчайзи

Угода між сторонами, як правило, концентрується на питаннях використання, підтримки і захисту прав франчайзи, що надаються, або ліцензіату

Ліцензійні права — це пасивні права: ліцензіар більше зацікавлений в одержанні роялті і здійсненні нагляду за належним використанням ліцензії, ніж у власній участі в управлінні діяльністю

Як франчайзи, так і ліцензіат проводять обумовлені платежі за використання прав, що їм надаються

 

Як вже зазначалося, франчайзинг — це один із кількох існуючих методів постачання товарів і послуг єдиної і незмінної якості споживачеві, а також відповідної технології та методів організації виробництва. франчайзинг має схожість і відмінності з деякими іншими методами передавання технологій.

Однією з головних відмінностей франчайзингової мережі від інших видів мереж, які теж використовують елементи зв'язку, є наявність постійного контролю за діяльністю франчайзи. Система контролю повинна бути чітко визначена в договорі франчайзингу. Цьому, як правило, присвячують цілий розділ договору. Але також необхідно усвідомлювати, що є й неформальні методи контролю, які матимуть не менш вагомі результати, а також своєрідні точки прив'язки, проаналізувавши які висновки про роботу франчайзингової «точки» може зробити франчайзер.

Формальний контроль, як правило, представлений обов'язковою щорічною перевіркою, регулярними тематичними перевірками і періодичними відвідинами франчайзингових «точок» менеджерами. Спонтанність таких перевірок допомагає вивести персонал «точки» і франчайзи з розслабленого сонного стану. З іншого боку, інспекція франчайзингової «точки» має бути ретельно спланованою.

Будь-який акт контролю роботи франчайзи повинен сприймати як допомогу йому. Це не спосіб прискіпатися до франчайзи, а допомога у встановленні реальної якості роботи його персоналу. Франчайзи не завжди буде в курсі всіх своїх проблем. У нього менше досвіду і він може не знати всі варіанти махінацій. При своєму директорові персонал поводиться за всіма правилами і виконує всі стандарти обслуговування. А стороння людина може виявити такі аспекти, про які директор і не здогадувався.

Згідно з європейським законодавством ліцензіар, який передає право на використовування товарного знаку, несе відповідальність за якість продуктів, що надаються ліцензіатом, і послуг, тому дані операції припускають постійне проведення контролю якості.

У зв'язку з цим франчайзинг вимагає великих витрат і пов'язаний зі значним ризиком. Первинний внесок, виплачуваний майбутнім під- приємцем-оператором головній фірмі — франчайзеру, становить у середньому 19,5—28,4 тис. дол., але часто перевищує 1 млн дол. Середній розмір ліцензійних платежів (роялті) — близько 5 %, платня за рекламу — 2 % від обсягу продажів. Середня тривалість франчайзингових контактів, що укладаються, становить близько 14 років. До часу закінчення терміну продовжує працювати приблизно 1 з 4 систем франчайзингу. Особливо велике вибуття на початкових етапах — приблизно третина компаній припиняє діяльність протягом перших чотирьох років.

У своїй країні успіх франшизера в основному визначається трьома факторами:

стандартизацією продукції і послуг;

високим рівнем ознайомлення споживачів з продукцією фірми завдяки рекламним кампаніям;

ефективним контролем за витратами і високим рівнем якості.

У разі проникненні на іноземні ринки місцеві обмеження можуть зробити неможливими вище перераховані фактори. У той же час чим глибше франшизер налаштовується під особливості країни- реципієнта, тим менше може запропонувати потенційному покупцеві (франшизі).

Найбільше поширення цей вид діяльності набув у сферах роздрібної торгівлі і послуг. У США в даний час франчайзинг перетворився на основну форму організації підприємництва у роздрібній торгівлі. Ця система особливо швидко набуває популярності в галузях громадського харчування, банківських послуг, обслуговуванні системи Ін- тернету і є складовою концепції маркетингу.

Контрольні запитання

Дайте визначення понять «інтелектуальна власність» та «інтелектуальний продукт». Які форми вони можуть мати?

Що може бути об'єктом промислової власності? Дайте їх коротку характеристику.

Для чого необхідно захищати промислову власність у процесі підприємницької діяльності?

Які процедури має пройти інтелектуальний продукт у процесі зародження і перетворення на ОПВ?

Що є основною формою захисту об'єктів промислової власності?

Які умови одержання патенту на різні об'єкти промислової власності в Україні?

У яких формах може здійснюватися передавання об'єктів промислової власності на комерційній основі?

Які переваги має ліцензування як форма передавання технологій? Охарактеризуйте основні види ліцензій.

Від чого залежить розмір і вид ліцензійних платежів?

Охарактеризуйте основні види ліцензійних платежів.

За якими показниками оцінюються об'єкти ліцензування?

З якою метою використовується франчайзинг? Що може бути об'єктом франчайзингового договору?

Дайте характеристику основним видам франчайзингу.

Які переваги має франчайзинг для франчайзера і для франчайзи?

Чим відрізняється франчайзинг від інших методів передавання технологій?

РОЗДІЛ 1 1

ОБҐРУНТУВАННЯ ДОЦІЛЬНОСТІ І РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙ

11.1. Основні підходи до обґрунтування результативності інновацій

Ефект від розробки і впровадження науково-технічних, організаційних, економічних, соціальних і екологічних нововведень — результат багатогранної діяльності колективів, який виявляється у формі приросту прибутку, зростанні продуктивності праці, зниженні витрат, зменшенні негативних наслідків від забруднення навколишнього середовища.

Визначення виду і масштабності ефекту від розробки і впровадження інноваційних рішень, пов'язаних з формуванням сучасних організаційно- економічних механізмів, форм і методів, спрямованих на удосконалення техніки, організації виробництва, праці та управління, проводиться з метою:

підвищення конкурентоспроможності підприємств і продукції, що випускається;

оптимізації (скорочення чи зміни) строків і підвищення ефективності виконуваних робіт на кожній стадії життєвого циклу виробів;

економічної оцінки та обґрунтування ефективності витрат на організаційно-технічні заходи, визначення доцільності їх розробки і впровадження;

встановлення очікуваної економії ресурсів і потреби в них, що враховується при складанні організаційної та економічної стратегії підприємства;

оцінки і стимулювання розробки і впровадження комплексу найбільш ефективних заходів, спрямованих на підвищення рівня організації виробництва, праці та управління;

визначення сумарного приросту чистого прибутку, який одержує підприємство в результаті проведення всіх запланованих заходів.

Ефективність інновацій може характеризуватися широким колом показників, які належать як безпосередньо до підприємства, так і до окремих регіонів чи економіки в цілому. Вони можуть бути як локальними, так і наскрізними. Головне — підтримувати рівновагу між всіма показниками, щоб внутрішньовиробничі інтереси не послабили орієнтацію діяльності на ринок, і навпаки. Якщо віддати перевагу винятково ринковим показникам, то може постраждати науково-технічних потенціал функціональних служб, а якщо навпаки, то може бути втрачена чітка орієнтація на досягнення кінцевої мети.

Рівень ефективності використання новітніх механізмів оцінюється їх впливом на показники, які характеризують найважливіші фактори життєдіяльності підприємств і організацій, а саме:

аспекти розвитку об'єкта діяльності, у тому числі: технічний розвиток — технічний ефект, організаційний розвиток — організаційний ефект, соціальний — соціальний ефект, екологічний розвиток — екологічний ефект;

внутрішньогосподарська діяльність підприємств і організацій: підвищення чи приріст продуктивності праці, збільшення розмірів прибутку, фондовіддачі, продуктивності праці, зниження собівартості продукції тощо;

становлення і розвиток ринкових відносин: досягнення запланованого обсягу продукції і прибутку за новими виробами, виконання запланованих інноваційних заходів, ефективність висунення і начальної проробки нових ідей, завдань, нового проекту, нової інноваційної стратегії підприємств.

Кожний з цих факторів відображає сутність основних елементів підвищення ефективності об'єктів діяльності, виступає у вигляді окремого критерію, який впливає на ефективність діяльності підприємств та організацій.

Для кожної організації, яка займається інноваційною діяльністю, доцільно встановити один або кілька критеріїв, які характеризують рівень досягнення мети і вирішення завдань.

Так, оцінка результатів інновацій здійснюється за допомогою системи критеріїв:

Актуальність — відповідність цілям і завданням науково- технологічного і соціально-економічного розвитку країни, регіону, підприємства.

Значущість — ступінь вирішення певних проблем, подолання відставання країни в науково-технічному розвитку, прискорення наступних техніко-технологічних і соціальних циклів розвитку суспільства на іншій науково-технічній базі.

Багатоаспектність — вплив інновацій на різні сторони діяльності суб'єктів господарювання, його оточення, отримання різних видів ефекту.

ВИДИ ЕФЕКТУ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙ

З метою врахування всіх аспектів впливу інновації прийнято розглядати наступні види ефектів від реалізації інновацій (табл. 11.1).

Таблиця 11.1

Вид ефекту

Показники

Економічний

Економічне оцінювання охоплює систему показників, які відображають економічну ефективність інноваційної діяльності. Загальним принципом оцінювання економічної ефективності є порівняння ефекту (результату) від застосування нововведень і витрат на їх розроблення, виробництво і споживання. Ефект від застосування нововведень може характеризуватися збільшенням прибутку, отриманого завдяки економії від зниження собівартості чи збільшення виручки від зростання обсягу реалізації або ціни інноваційної продукції завдяки її новим якостям.

Економічна ефективність визначає здатність інновацій зберігати певну кількість трудових, матеріальних, фінансових ресурсів із розрахунку на одиницю створюваних продуктів, технічних систем, структур, механізмів тощо

Науково- технічний

Для науково-технічного оцінювання використовують конкретні найбільш суттєві параметри, які цікавлять насамперед користувачів інноваційного продукту.

Такі показники відображають зміну техніко-експлуатаційних і споживчих характеристик новації. При визначенні цього виду ефекту визначають:

наскільки прийняті технічні рішення відповідають сучасним технологічним вимогам;

який рівень і масштаб новизни інноваційного проекту, Грунтується він на інтелектуальному продукті чи на захищеній патентами інтелектуальній власності;

наскільки перспективними є закладені в проекті технології та технічними засобами

Ресурсний

Ресурсне оцінювання здійснюється для встановлення впливу інновації на обсяги споживання певного виду ресурсу за допомогою показників, які характеризують підвищення ефективності використання тих чи інших ресурсів:

зростання продуктивності праці;

зростання фондовіддачі;

зниження матеріаломісткості тощо

Соціальний

Соціальні оцінки відображають внесок інноваційного проекту в покращання соціального середовища, а саме, підвищення якості життя людей, що характеризується такими показниками:

рівень життя — доходи населення; ціни і тарифи на товари та послуги, споживання населенням продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, забезпечення житлом, комунальними послугами;

спосіб життя — зайнятість населення, підготовка кадрів, забезпечення населення об'єктами освіти, культури, мистецтва, спорту, транспортним обслуговуванням, забезпечення соціальної безпеки;

здоров'я і довголіття — покращення умов праці, розвиток сфери охорони здоров'я, рівень обслуговування тощо

Закінчення табл. 11.1

Вид ефекту

Показники

Соціально- політичний

Соціально-політичний результат сприяє розвитку суспільства, задовольняючи його потреби, і оцінюється в основному якісними показниками, наприклад:

покращенням здоров'я;

підвищенням коефіцієнта інтелектуальності людини;

розвитком демократії, освіти;

задоволенням естетичних потреб тощо.

Як правило, чим вищі соціально-політичні досягнення, тим складніше дати їм інтегральну кількісну оцінку

Екологічний

Екологічне оцінювання враховує вплив інновацій на розв'язання проблем охорони довкілля, що особливо важливо в реалізації інноваційних проектів, які можуть змінювати рівень екологічної безпеки території. Екологічний ефект оцінюється за допомогою системи відносних показників, які характеризують:

шкоду, що завдається навколишньому середовищу (вирубка лісів, забруднення води, Грунту, повітря);

комплексне використання природних ресурсів на основі безвідходного виробництва, зменшення їх дефіциту;

зниження промислових викидів в атмосферу, воду, Грунт;

зниження кількості відходів виробництва і можливість вторинної їх переробки;

покращення екологічності продуктів, що виробляються;

покращення ергономічності товарів (рівень шуму, вібрації, електромагнітного випромінювання);

підвищення відповідальності і зниження штрафів за порушення екологічного законодавства та інших нормативних документів;

відродження довкілля

Етнічно- культурний ефект

Це побічний результат входження до нового способу життя постін- дустріальної епохи, результат адаптації людей до стрімких змін, зумовлених нею. Саме нові технології формують культуру майбутнього життя, його систему цінностей, нові смаки, норми поведінки, відносин, які змінюються дуже швидко. Виникають нові недовговічні субкультури, збільшується можливість свободи вибору методів самореалізації особистості, форм спілкування людей, відпочинку, розваг. Розвивається особлива індустрія, продукція якої не товари і не звичайне обслуговування, а запрограмовані відчуття. Робототехніки, дизайнери, комп'ютерним, історики і спеціалісти музеїв спільними зусиллями створюють нову індустрію масових розваг, своєрідні «території відчуттів», на яких з усією майстерністю і з допомогою сучасної техніки будуть відтворюватись.

Оцінка етнічно-культурних інновацій належить до найскладніших у методологічному аспекті проблем ефективності інноваційної діяльності. Етнічно-культурний ефект важко або неможливо вимірювати, обмежуючись лише якісним описуванням. Етнічно-культурний ефект пов'язаний з соціальними результатами науково-технічних інновацій. І саме тому соціальні цілі культурних проектів мають превалювати у формуванні програм етнічно-культурної політики держави

Кінцевим результатом інноваційної діяльності будь-якої організації є виробництво конкурентоспроможної продукції та зміцнення позицій на ринку і свого фінансового становища. За такого підходу вибір кращого варіанта інноваційного проекту передбачає одержання більших результатів з меншими чи однаковими витратами.

Водночас слід розрізняти ефективність і результативність. Результативність, на думку П. Друкера, є результатом того, чи «робляться потрібні, правильні речі» (doing the right things), а ефективність є результатом того, чи «правильно створюються ці самі речі» (doing things right). I перше і друге однаково важливо [24].

Стосовно питання визначення ефективності інноваційної діяльності такий підхід є особливо актуальним. Дійсно, одержуючи інновацію у вигляді нового продукту, технології, методів чи механізмів організації й управління, які є результатом інноваційного процесу, важливо не тільки одержання нововведення з мінімальними витратами, а й саме нововведення як цінність, що має бути корисною і потрібною, тобто відповідати певним вимогам як з боку підприємства, ініціюючого його впровадження, так і з боку споживачів цієї інновації.

За послідовного проведення системного негативним аналізу інновації особлива увага приділяється негативним результатам, які можуть з'явитися в разі невдалої роботи на будь-якому етапі інноваційного процесу, що в кінцевому підсумку призведе до неприйняття нововведення і до втрат у різних аспектах життєдіяльності як організації- новатора, так і споживачів її продукту (послуги).

Економічні втрати включають: втрати матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, які витрачено на створення, виробництво, транспортування, зберігання, монтаж і експлуатацію низькоякісної продукції; економічні втрати підприємства — виробника виробів через неотримання виручки внаслідок неконкурентоспроможності готової продукції; додаткові витрати ресурсів на здійснення контролю якості, непродуктивної діяльності служб маркетингу; втрати джерел фінансових ресурсів для інноваційної та інвестиційної діяльності.

Соціальні втрати пов'язані насамперед з дефіцитом продукції під- приємства-виробника і вимушеним придбанням споживачами імпортної техніки, падінням престижу вітчизняної продукції, зниженням інтересу до неї суб'єктів ринку, недостатньою задоволеністю потреб споживачів вітчизняної продукції, зниженням темпів зростання добробуту населення, з погіршенням морально-психологічного клімату в колективі підприємства, умов праці і відпочинку людей в результаті зменшення прибутків підприємства від виробництва і споживання неконкурентоспроможної продукції.

Екологічні втрати викликаються додатковим витрачанням коштів на створення, виготовлення та експлуатацію агрегатів для очищення повітря на підприємстві, захисних установок на технологічне обладнання, додатковими витратами на заходи з недопущення професійних захворювань і на оздоровлення населення.

11.2. Оцінка рівня ризику інновацій

Як вже зазначалося раніше, інновації та інноваційний розвиток зазнають суттєвого впливу від елементів невизначеності, чим зумовлено високий ризик інноваційної діяльності, який стає особливо відчутним за умов трансформації вітчизняної економіки і переходу її на ринковий шлях розвитку, оскільки (у тому числі й з об'єктивних причини) багато важливих рішень приймаються в умовах неповної, неточної чи суперечливої інформації.

Під ризиком в інноваційній діяльності слід розуміти можливість (загрозу) втрати суб'єктом господарювання частини своїх ресурсів, недоотримання доходів чи виникнення додаткових витрат у результаті здійснення виробничо-збутової і фінансової діяльності, яка спирається на нові технології, продукти, способи їхньої реалізації тощо.

У той же час ризик існує і для інших суб'єктів інноваційного процесу, зокрема, інвесторів, постачальників, споживачів, а також усього суспільства. Численні техногенні катастрофи, кількість яких зростає мірою розвитку НТП, підтверджують це.

Ризик слід розглядати як наслідок прийняття рішень в умовах неповної, неточної і (або) суперечливої інформації, тобто в невизначеності чи неповної визначеності.

Під невизначеністю слід розуміти неможливість оцінки майбутнього розвитку подій як з погляду імовірності їхньої реалізації, так і через їхній вияв. Невизначеність — це те, що не піддається оцінці, тому будемо говорити про неповну визначеність (ризик).

Ризик у загальному випадку пов'язаний з можливістю чи загрозою відхилення результатів конкретних дій чи рішень від очікуваних. Ризик має місце тільки там, де може бути як мінімум два сценарії розвитку подій (відповідно — два і більше можливих результати).

Так, ризик може виявлятися й у тому, що на даному ринку чи його ділянці новий товар може бути і нереалізований у тих обсягах, які були розраховані на основі результатів маркетингових досліджень. Так само, як і обираючи варіанти цінової стратегії для проникнення на нові ринки, не можна з повною впевненістю стверджувати, що підприємство очікує успіх, оскільки конкуренти можуть відповісти адекватними діями. Як наслідок цього — можливість одержання збитків чи недоот- римання доходу.

Аналіз ризику поділяють на два види, які доповнюють одне одного, — якісний і кількісний.

Якісний аналіз має за мету визначення факторів ризику, що впливають на результати прийнятих рішень і виконаних робіт, встановлення потенційних зон ризику та ідентифікацію ризиків.

Кількісний аналіз передбачає чисельне визначення розмірів ризику, ймовірностей виникнення втрат та їх величин.

Для проведення кількісного аналізу ризику використовують імовірнісний підхід, відповідно до якого для того, щоб оцінити ризик, необхідно знати всі можливі наслідки конкретного рішення чи дії (або закон їхнього розподілу) та імовірності цих наслідків.

Імовірності розвитку того чи іншого сценарію можна визначити таким чином:

об 'єктивним методом — на підставі наявних даних про аналогічні проекти, що виконувалися в аналогічних умовах, і розрахунках частоти, з якою відбуваються ті чи інші явища. Наприклад, з минулого досвіду взаємин із постачальниками сировини і матеріалів відомо, що зі 100 укладених угод ними було виконано з дотриманням всіх умов 68, а в інших були порушення, пов'язані з термінами постачання, якістю матеріалів, псуванням під час транспортування тощо. У цьому випадку іовірність дотримання умов угод постачання може бути розрахована об'єктивно як частка 68/100, або 0,68. Відповідно ймовірність недотримання умов становитиме (100 — 68) / 100, або 0,32;

суб 'єктивним методом — через експертну оцінку, коли група експертів висловлює припущення щодо конкретних результатів та ймовірностей їхнього виникнення. Наприклад, підприємство планує вивести на ринок принципово новий виріб. Досвіду його виробництва і реалізації (як власного, так й інших товаровиробників) немає. У цьому випадку експерти, а ними можуть бути керівники і провідні спеціалісти підприємства, керуючись власними знаннями і досвідом, розумінням ситуації, яка складається на ринку, висловлюють суб'єктивні судження щодо успіху даного заходу, їхні дані усереднюють і одержують оцінку ймовірності успіху (неуспіху) виведення на ринок нового виробу.

Для оцінки рівня ризику інноваційної діяльності необхідно:

1. Оцінити ризик змінності прогнозованих результатів за кількома проектами, для кожного з яких прогнозують три варіанти подій:

песимістичний;

стриманий (середній);

оптимістичний.

2. Кожному з варіантів оцінки присвоюється певний рівень імовірності (за оцінками експертів чи за статистичними даними), сума яких повинна дорівнювати 1. У ході визначення ймовірності, треба мати на увазі, що імовірність одержання середнього результату, як правило, найвища.

За кожним з варіантів (для кожного проекту) розраховується прогнозований результат (ефект) з урахуванням імовірності його одержання.

Визначається сумарний імовірнісний результат для кожного із запропонованих проектів.

Розраховується показник стандартного відхилення за формулою

In         2

S = jЈ (E - Ep) x pt ,     (11.1)

де n — число спостережень;

t — число періодів;

Е — прогнозований дохід (результат);

Рі — значення ймовірності одержання певного результату;

Ep — прогнозований середній дохід (результат) з урахуванням імовірності одержання.

Приклад розрахунку Ep подано у табл. 11.2.

Таблиця 11.2

РОЗРАХУНОК Ep

Оцінка імовірного результату

Прогнозований дохід Е (за проектом)

Імовірність одержання відповідного результату р

Прогнозований середній дохід з урахуванням імовірності

його одержання Ep

Проект А

Песимістична

100

0,2

20,00

Стримана

333

0,6

199,80

Оптимістична

500

0,2

100,00

TP

 

1,00

X 319,80

Проект Б

Песимістична

80

0,25

20,00

Стримана

400

0,5

200,00

Оптимістична

600

0,25

150,00

TP

 

1,00

X 370,00

Цей показник дозволяє визначити, у якому проекті реальні доходи (показники) відхиляються від середнього значення. Чим меншим є цей показник, тим менше імовірність відхилення реального результату від прогнозованого, тобто тим меншим є ризик, пов'язаний з реалізацією проекту.

Для конкретизації результатів (особливо у випадку, коли середні прогнозовані доходи дуже різняться) розраховують коефіцієнт варіації:

т, .       .... стандартне відхилення    S

Коефіцієнт варіації =  ; CV     (11.2)

прогнозований доход           Ep

Перевага віддається проекту, у якого цей показник — найменший.

11.3. Визначення ефективністі інноваційного проекту

Визначення ефективності інноваційного проекту — це сутність його обґрунтування. Але зробити це не завжди вдається на такому рівні, щоб інвестор повірив результатам розрахунків. Методологія визначення ефективності інновацій досить складна, причому не тільки через розрахунки, а й внаслідок своєї багатогранності (багатозначності) і певної міри умовності. Звернемо увагу тільки на вузлові компоненти механізму визначення ефективності.

Величина ефекту за своєю природою є результат порівняння. Техніко-економічні параме