2.1. Рівні модернізації в системі світової економіки та сучасні моделі інноваційного розвитку

Сьогодні спеціалісти оцінюють існуючий рівень науково-технологічної та інноваційної діяльності в Україні, як такий, що загрожує залишити Україну осторонь від глобальних процесів постіндустріаль- ного характеру. При цьому слід зазначити, що наявний науково- технологічний потенціал ще здатний забезпечити економічний прогрес України. Це обумовлено тим, що Україна на початку ринкових перетворень мала значні можливості для розвитку своєї економіки, зокрема, у науково-технологічній сфері.

Основними проблемами сучасної науково-технологічної політики в Україні залишаються:

низький рівень попиту на інноваційні розробки;

недосконалість системи фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР);

неефективна організація та управління підготовкою, освоєнням і виробництвом нових виробів;

неузгодженість науково-технологічних проектів підприємств, що не дозволяє підвищити ефективність використання обмежених ресурсів і переваг спеціалізації в межах окремих регіонів тощо.

Вітчизняні підприємства повсюдно стикаються з викликами сучасної конкуренції і, перш за все, з труднощами адаптації до постійних змін ринкових умов. Клієнти, конкуренція і докорінні зміни — ось ті три фактори, що окремо і в сукупності все глибше і глибше занурюють сучасні підприємства в середовище, яке більшість керівників сприймають як незнайоме і вороже для себе.

По-перше, з початком ринкових реформ в нашій країні відбулася зміна домінуючої сили у відносинах продавців і покупців. Тепер рішення ухвалюють не виробники, а клієнти (споживачі). Останні диктують постачальникам, що вони хочуть одержати, коли, як і скільки готові заплатити. Нова ситуація ламає спосіб життя підприємств, які знають лише те, як їм швидко і масштабно виробити продукцію.

По-друге, підприємства, що змагаються за ринкові ніші, змінили вигляд практично кожного ринку. Однакові товари продаються на різних ринках на абсолютно несхожих конкурентних основах: на одному ринку — на основі ціни, на іншому — на основі споживчого вибору; десь — на основі якості, а десь — на основі обслуговування до, під час і після продажу. З падінням торгових бар'єрів будь-яка національна територія будь- якої компанії стала незахищеною від іноземних конкурентів. За ситуації, коли китайці (або німці, французи, корейці, поляки і т. д.) можуть вільно конкурувати на одних і тих же ринках, навіть одна найкраща компанія може підняти планку конкуренції для всього світу. Вітчизняним підприємствам дуже важко і незвично працювати в таких умовах.

По-третє, зміни стали постійними і всюди проникаючими. Більш того, зросла їх швидкість, чому сприяє, перш за все, стрімкість технічного прогресу і конкуренція. Життєві цикли товарів вимірюються тепер не протягом років, а місяцями. Скоротилися не тільки життєві цикли товарів і послуг, а й відведений час для розробки нових товарів і виходу з ними на ринок. Сьогодні компанії повинні діяти швидко, інакше вони не зможуть діяти взагалі. За цих умов критично важливою стає проблема системної модернізації економіки України на нових інноваційних засадах.

У XX ст. процеси модернізації економічних систем набули глобального характеру. Дослідники виділяють два основні типи модернізації: органічна — в країнах Західної Європи і «переселенського капіталізму» і неорганічна (наздоганяюча, запозичена) в інших країнах і регіонах [16, 20, 24, 68]. Відповідно і перетворення у рамках модернізації відбуваються з різними швидкостями і приводять до різних результатів як позитивних, так і негативних.

Економічна модернізація припускає:

розвиток техніки і технологій, заснованих на науковому знанні;

поглиблення суспільного розподілу праці;

розвиток товарних, фінансових, інвестиційних ринків, ринків послуг;

постійну диверсифікацію й ускладнення виробничого процесу;

існування спонукальних мотивів для створення і запровадження технологічних та організаційних новацій;

зростання у структурі господарства ролі вторинного (індустрія, торгівля) і третинного (послуги) секторів;

скорочення частки аграрного виробництва у ВВП країни за умови його вдосконалення;

баланс галузей, що випускають засоби виробництва і предмети споживання;

пріоритет капіталомістких виробництв над трудомісткими.

У ході модернізації зростає роль економічних організацій (підприємств, банків, торгово-посередницьких фірм) у житті суспільства, посилюється їх незалежність від політики та ідеології. Відбувається винесення стандартних, простих виробництв і рутинної праці до периферійних районів. Структурні зміни, які спостерігаються нині, призводять до поглиблення розриву між економічними ядрами і периферією. В економічних ядрах відбуваються процеси централізації і концентрації, а в периферійних районах — процеси децентралізації та деконцентрації.

В умовах тиску міжнародної конкурентної боротьби підприємства і фірми, кількість яких постійно збільшується, шукають нові способи виживання, серед яких насамперед можна виділити:

створення самостійних інновацій;

зменшення розмірів підприємств і підвищення їх ефективності;

зниження витрат в освоєння нових ринків і нових виробництв;

посилення кооперації з підприємствами постачальниками і клієнтами.

За допомогою передавання ряду виробничих функцій іншим підприємствам або через відо