1.1.3. Управлінські відносини

магниевый скраб beletage

У процесі здійснення функцій управління між співробітниками виникають певні управлінські відносини. Основою їх формування виступають цілі та функції управління. Стратегічна мета управління виступає як загальний, соціально опосередкований інтерес щодо інтересів суб'єктів управлінських стосунків. Але в той же час носії функцій управління мають свої особливі інтереси. Таким чином, управлінські відносини виступають як процес суспільних дій учасників управління, в ході якого задовольняються як загальні, так і особистісні інтереси. Відхилення від суспільно необхідних цілей управлінської діяльності одного з її учасників (однієї сторони)

об'єктивно призводить до протиріччя її інтересів з інтересами інших учасників (іншої сторони) цього процесу.

Вирішення протиріч у системі управління можливе лише при правильному врахуванні єдності загальних та особистих інтересів управління. Єдність цих інтересів обумовлена об'єктивною основою діяльності учасників управлінської діяльності — наявністю загальної мети, спрямованої на підтримання стабільності та ефективності даного підприємства.

Управлінські відносини є необхідним компонентом механізму управління і мають свою структуру. В ній виділяють відносини централізму та самостійності, субординації та координації, відповідальності, змагання та ін.

Відносини централізму випливають із наявності ієрархії суб'єктів управління. Вони виступають у якості форм зв'язку між вищими та нижчими суб' єктами в процесі реалізації управлінських функцій, коли вищі органи управління мають права та обов'язки визначати зміст та спрямованість діяльності нижчих структур для досягнення основної загальної мети у межах єдиної системи управління. Характер відносин централізму визначається залежно від виконання загальних та особистих функцій управління.

Відносини самостійності передбачають наявність у суб'єктів управлінських відносин своїх прав та обов' язків, які дають їм можливість визначати зміст та спрямованість діяльності відповідно до своїх інтересів, не ігноруючи при цьому загальні обов' язки.

Єдність централізму та самостійності в практичній діяльності учасників процесу управління досягається через встановлення відносин субординації та координації.

Відносини субординації виражають підпорядкованість одного суб'єкта іншому в процесі управління єдиним об'єктом. Вони мають місце як між органами управління, відділами та відділеннями, так і на індивідуальному, персоніфікованому рівні між начальниками відділів та виконавцями. Відносини субординації необхідні, перш за все, для досягнення спільних інтересів, взаємопов' язаних з особливими

конкретними інтересами за допомогою їх певної взаємопідпорядко- ваності. Відповідно до цього менеджери ставлять цілі перед підлеглими, які повинні реалізовувати їх у своїй діяльності з врахуванням свого індивідуального інтересу.

Відносини координації мають місце між суб'єктами управління не підлеглими один одному. Для них є характерним погодження діяльності, об' єднання зусиль під час здійснення конкретних завдань та загальних цілей. Ці відносини є виразом самостійності суб'єктів управління. Координація дій може бути налагоджена між окремими ланцюгами цієї системи, які виконують відносно самостійні, специфічні функції, що не пов'язані між собою єдиною стратегічною метою.

Відносини відповідальності забезпечують взаємну відповідальність між суб'єктами управління в процесі використання прав та виконання обов' язків для досягнення цілей управління. Відповідальність є основою здійснення усієї структури управлінських відносин і забезпечує дію механізму виконання прав та обов'язків.

Відповідальність формується як результат визнання тих вимог, які висувають один одному суб'єкти управлінської діяльності стосовно виконання спільних обов'язків. Ці зв'язки, що створюють об'єктивну основу відносин відповідальності, встановлюються шляхом закріплення відповідних економічних, правових та моральних норм.

Серед видів відповідальності розрізняють юридичну, моральну, професійну, матеріальну, політичну та ін. Юридична відповідальність відіграє провідну роль в управлінському механізмі, визначаючи правові норми впливу відповідно до адміністративного, громадського та карного законодавства.

Атмосфера змагання являє собою зв'язки між самостійними суб'єктами управлінських відносин при виборі найбільш ефективних способів досягнення суспільно необхідних цілей. Ці відносини встановлюють такий характер взаємозв'язку між двома та більшою кількістю співробітників, відділами, службами в процесі професійного розподілу праці, при якому досягнення найкращих результатів

дозволяє найбільш повно реалізувати ті чи інші завдання. Відносини змагання, впливаючи на інтереси співробітників, заохочують ріст ініціативи, творчості. Створюють стимули для повного розкриття здібностей. Вони є найважливішим способом розвитку демократії в управлінні підприємством, сприяють ліквідації монополізму окремих груп та організацій.

Управлінські відносини можуть бути основними та неосновними, вертикальними та горизонтальними, формальними та неформальними.

До основних належать управлінські відносини, що реалізуються шляхом безпосереднього впливу на певний об'єкт — вони займають основне місце в системі соціального управління, реалізуються в процесі використання владних повноважень, ґрунтуються на прямому підпорядкуванні суб'єкту управління об'єктів, якими він управляє.

Неосновні (допоміжні) управлінські відносини складаються між непідлеглими сторонами управлінського процесу, що включає застосування влади.

Вертикальні відносини — це відносини підлеглості, субординації.

Горизонтальні відносини — це договірні відносини між рівними, незалежними суб'єктами.

Поряд з формальними відносинами в процесі управління можуть виникати і неформальні відносини. Вони виникають добровільно чи спонтанно на основі особистісних контактів та не залежать від владних повноважень. Від стану неформальних відносин в колективі співробітників багато в чому залежить стійкість його формальної структури, ефективність та кінцевий результат його діяльності.