5.1. Мета, функціональні сферита основні завдання виробничої логістики

Виробнича логістика охоплює функціональну сферу безпосе-реднього виробництва як процесу виготовлення, тобто процеси відпочатку виробничого процесу до передання готової продукції упідсистему логістичного розподілу і збуту, в тому числі виробничетранспортування сировини, матеріалів, комплектуючих тощо, а та-кож виробниче складування.

Можна виділити головну мету і завдання трьох рівнів, що спри-ятимуть створенню оптимальної логістичної виробничої системи.Головна мета виробничої логістики — це комплексне плануваннята управління матеріальним потоком у процесах виробництва, ви-робничого транспортування і складування та відповідним інформа-ційним потоком з метою забезпечення витратної та часової оптимі-зації характеристик матеріального потоку (Економічна, 2001).Іншими словами виробнича логістика спрямована на забезпеченнясвоєчасної і комплексної поставки продукції згідно з договорами,на організацію відповідно до замовлень безперервного технологіч-ного процесу за мінімізації загальних коштів незавершеного вироб-ництва та виробничих витрат загалом.

Завдання першого рівня зводиться до мінімізації витрат на ви-робництво, забезпечення безперервного завантаження працівників іробочих місць, безперервність руху предметів праці у виробництві.

Завдання другого рівня полягає у підвищенні організованостіпроцесів виробництва, реалізації основних принципів організаціївиробництва:

спеціалізація — диверсифікація;

стандартизація — універсалізація;

прямотечійність — невизначеність;

безперервність — перервність;

паралельність — послідовність;

пропорційність — резервування;

надійність — гнучкість;

ритмічність — аритмічність.

Завдання третього рівня — це гарантування працездатності ви-робничої системи у заданому діапазоні якісних та кількісних пока-зників, забезпечення повного циклу управління в його взаємо-зв'язку, тобто забезпечення прогнозування, нормування, плану-вання, організації, обліку, контроля, аналізу, координації, регулю-вання, стимулювання.

Цільова орієнтація і завдання виробничих процесів передбача-ють загальне зменшення невпорядкованості, різноманітності та не-визначеності у русі предметів праці як в просторі, так і в часі. Так,односпрямований рух предметів праці у виробництві забезпечує:

багатократне зменшення складності виробничої системи та пра-цевитратності управління виробництвом завдяки скороченню у десят-ки разів кількості різноманітних міжцехових та внутрішньоцеховихтехнологічних маршрутів і виробничих зв'язків між учасниками;

створення бази для узгодження строків виконання робіт ізбезперервним завантаженням планових робочих місць та виробни-чих дільниць;

підвищення технологічної однорідності робіт на кожному ро-бочому місці.

Цільова організація виробничих процесів здійснюється відпові-дно до головної мети, тобто на основі річної виробничої програмипідприємства, і формує або уточнює його виробничу структуру.

Схематично виробнича логістика як підсистема логістики під-приємства виглядає так (рис. 5.1):

м

X

о=

=а.

Для досягнення стійкого рівня конкурентоспроможності на ри-нку процес перебудови організації має відбуватися як процес на-ближення існуючої моделі організації до її ідеалу (оптимуму). Оп-тимальний проект підприємства повинен відповідати сучаснимрівням технології, техніки та культури (знань) організації і управ-ління підприємством. Тобто оптимальний проект має являти собоюгнучку логістичну виробничу систему.

Гнучкість виробничої логістичної системи та можливість їїадаптації до мінливих зовнішніх і внутрішніх умов роботи забезпе-чується за рахунок багатьох факторів, основними з яких є еласти-чність техніки і технології, рівень професіоналізму кадрів, здат-ність до видозмін в організації та управлінні виробництвом.

Розрізняють тактичну і стратегічну, кількісну та якісну гнуч-кість.

Тактична гнучкість визначає час, необхідний підприємствудля опанування виробництва нового виробу або реконструкціїокремого виробництва, пов'язаного з нововведенням у техніці читехнології.

Стратегічна гнучкість розкриває значущість можливих капі-таловкладень, ефекту, обсягу та часу реконструкції підприємства.

Якісна гнучкість може забезпечуватися за рахунок наявностіуніверсального обслуговуючого персоналу та гнучкого виробництва.

Кількісна гнучкість також має різні способи забезпечення (див.приклад 5).

Приклад 5: На деяких підприємствах Японії основний персонал стано-вить не більше 20 % максимальної чисельності працюючих. Інші80 % — тимчасові робітники. Крім того, до 50 % — тимчасових робіт-ників — це жінки та пенсіонери. Таким чином, при чисельності персо-налу в 200 чоловік підприємство в будь-який момент може поставити навиконання замовлення до 1000 чоловік, причому резерв робочої силидоповнюється адекватним резервом обладнання (Гаджинский, 1996).

Реалізація основних принципів організації виробництва приво-дить лише до підвищення організованості (ефективності) функціо-нування підприємства за умов відносно стабільного впливу середо-вища, тоді як реалізація основних і протилежних принципіворганізації виробництва підвищує ще й внутрішню гнучкість виро-бництва, тобто можливість оперативно, з мінімальними витратамиадаптуватися до змін у виробничій програмі, умов на ринку товаріві послуг, норм державного регулювання. В результаті формуєтьсядинамічно організована структура підприємства, тобто логістичнавиробнича система.