10.3.1. Основні форми корпоративної інтеграції у міжнародному бізнесі

У практиці сучасного міжнародного бізнесу вироблені різноманітні, зокрема, достатньо гнучкі форми міжнародної кооперації, до яких належать:

ліцензійний договір - використання авторського права, товарного знаку, патенту;

виготовлення комплексного виробу або його компонент одним із зарубіжних партнерів;

контракт-менеджмент - передача одним із партнерів іншому ноу-хау в області менеджменту;

франчайзинг - видача ліцензії на певну діяльність з наданням додаткової управлінської, маркетингової і технологічної підтримки;

стратегічний альянс - формальний або неформальний союз, який створюється з метою об'єднання ресурсів для вирішення завдань реорганізації, підвищення ринкової ефективності чи досягнення «ефекту масштабу»;

спільне підприємство - одна із поширених форм стратегічного альянсу, пов'язана зі створенням нової компанії юридично і економічно самостійними підприємствами;

багатонаціональна компанія - найбільш «жорстка» форма міжнародної співпраці, заснована на механізмі акціонерної участі чи інших способах корпоративного контролю.

Міжнародний стратегічний альянс (МСА) є відносно тривалою у часі міжорганізаційною угодою зі співпраці, яка передбачає спільне використання ресурсів чи структур управління двох або більше самостійних організацій, розташованих у двох або більше країнах, для спільного виконання завдань, пов'язаних з корпоративною місією кожної з них.

У широкому сенсі до МСА відносяться функціоначьні угоди (наприклад, зі спільних науково-дослідних і дослідно конструкторських робіт, розвитку виробництва, вдосконаленні продукції, консорціуми тощо), угоди про участь в активах як зі створенням нової організації (наприклад, спільні підприємства), так і без створення (взаємний обмін акціями придбання невеликої частки участі). Таким чином, МСА є функціональними структурами, заснованими на формальному або неформальному договорі.

Організації-засновники здійснюють спільне управління і контроль за спільною діяльністю.

Міжнародний стратегічний альянс вирізняє:

походження партнерів принаймні з двох різних країн;

стратегічна значущість для кожного партнера.

Історично міжнародні стратегічні альянси передували національним. На шляху до створення спільного ринку в країнах Європейського Союзу виникла гібридна форма міжнародних і національних альянсів. Останні привели національні фірми Європи в консорціуми, щоб спільно реагувати на виклики, кинуті конкурентами США та Японії. Прикладом внутрішньоєвропейської міжфірмової співпраці є низка спільних науково-технічних програм, зокрема ESPRIT (інформаційних технології), BRITE (нові матеріали) тощо.

Згідно із дослідженнями, проведеними американським економістом Дж. Мюрреєм на основі бази даних «Wall Street Journal», у 1989-1992 роках американськими фірмами були утворені 778 стратегічних альянсів, з яких 61% були міжнародними, тобто створені між американськими та іноземними фірмами. Що є найнесподіванішим, за словами Дж. Мюрреля, так це те, що близько 10% усіх МСА, створені за участю російських партнерів.

Стратегічна значущість альянсу для учасників досягається за рахунок міжорганізаційних угод, які:

компенсують слабкі сторони або створюють конкурентні переваги учасників, відповідають довгостроковим стратегічним планам партнерів;

мають цілеспрямовані раціональні цілі для зв'язків однієї фірми з іншою.

Починаючи з 80-х років минулого століття при створенні альянсів компанії все частіше ставлять перед собою більш далекоглядні цілі, ніж ті, що ставилися на початку (як правило, це було нарощування об'ємів продаж певних товарів на окремих ринках). Через співпрацю фірма-учасник може проникати на нові ринки, отримувати доступ до нових технологій, забезпечувати економію за рахунок «ефекту масштабу», долати державні та інвестиційні бар'єри або швидше, ніж діючи самостійно і використовуючи ринкові трансакції (операції), або дешевше, ніж шляхом придбання іншої фірми чи злиття з нею. MCA стали життєво важливим елементом організаційної структури компаній, стійка перевага яких залежить не лише від здатності оптимально використовувати внутрішні ресурси для реалізації стратегічних цілей, а й від характеру відносин з партнерами, діючими чи потенційними конкурентами.

Незалежно від форми і структури всім альянсам властива певна інтеграція між партнерами - у меншому ступені, ніж при поглинанні або злитті, але в більшому, ніж при простих відносинах купівлі-продажу. Саме на цій особливості альянсів акцентує увагу М. Портер, визначаючи їх як довгострокові угоди між фірмами, які йдуть далі звичайних торгових операцій, але не доводять справи до злиття фірм.

Якими ж ознаками мають володіти міжнародні міжорганіза- ційні угоди, щоб їх можна було класифікувати як МСА? По-перше, комбінація ресурсів партнерів має бути спрямована на створення цінності, загальна величина якої перевищувала б цінність, створену при роздільному використанні ресурсів. Такий тип синергії поширений в багатьох сучасних видах діяльності, особливо в галузях високих технологій. Другою особливістю є те, що дві або більше організацій, об'єднані для реалізації узгоджених цілей, залишаються незалежними після формування альянсу. По-третє, фірми-партнери спільно ділять вигоди від функціонування альянсу і здійснюють спільний контроль. Нарешті, організації-партнери надають постійну підтримку одному або декільком стратегічним напрямам діяльності альянсу, наприклад, розвитку технології, виробництву продукції і т.ін.

Відзначимо, що жоден з партнерів по альянсу не може контролювати процес прийняття стратегічних рішень по широкому колу проблем бізнесу іншим партнером (партнерами). Інакше альянс переростає в більш інтегровану форму кооперації - фінансово-промислову групу з домінуючою роллю головної компанії.

Міжнародні стратегічні альянси відіграють помітну роль в життєдіяльності ключових галузей світової економіки. Це наочно видно на прикладі розподілу по галузях МСА, що базуються в США:

виробництво комп'ютерів — 7,3%;

фармацевтика — 6,8%;

видобувна промисловість — 5,9%;

автомобілебудування — 5,4%;

продукти харчування і напої — 4,6%;

аерокосмічна промисловість — 4,1%;

металургія — 4,0%;

телекомунікації — 8,0%;

індустрія розваг — 6,2%;

фінанси — 5,3%;

виробництво програмних продуктів — 2,6%;

електроенергетика, газо- і водопостачання — 1,9%.

Відносно висока концентрація МСА у виробництві комп'ютерів,

фармацевтиці, автомобілебудуванні, аерокосмічній галузі та сфері розваг пояснюється, зокрема, тим, що компанії шукають шляхи співпраці з метою зниження характерних для цих галузей високих витрат по входженню в галузь, високих тарифних і нетарифних бар'єрів, значних технологічних і операційних ризиків.

Багатонаціональна компанія (БНК) є однією з найбільш складних форм організації міжнародного бізнесу. Вона використовує міжнародний підхід в пошуку закордонних ринків і при розміщенні виробництва, а також комплексну глобальну філософію бізнесу, що передбачає господарську діяльність як усередині країни походження, так і поза її межами. Організація, форми і структурні особливості БНК можуть бути досить різноманітними. Проте можна виділити такі основні принципи, які лежать в їх основі і відрізняють цю форму організації міжнародного бізнесу від інших його форм, зокрема МСА:

корпоративна цілісність, заснована на принципі акціонерної участі;

орієнтація на досягнення єдиної для БНК стратегічної мети і вирішення загальних стратегічних завдань;

наявність єдиної управлінської вертикалі (з різним ступенем жорсткості) і єдиного центру контролю у вигляді холдингової компанії, банку або групи взаємопов'язаних компаній;

безстроковий характер існування БНК.

Разом з терміном «багатонаціональний» для визначення бізнесу, який здійснює міжнародні операції по всьому світу, часто використовують поняття «світовий» або «глобальний». При цьому передбачається, що менеджмент глобальної компанії:

застосовує глобальний, інтегрований підхід до бізнесу з метою пошуку нових ринкових можливостей, оцінки можливих загроз для бізнесу з боку конкурентів, пошуку нових ресурсів для розширення діяльності (включаючи людські та фінансові ресурси);

прагне закріпити присутність компанії на ключових кра- їнних (регіональних) ринках;

орієнтований на пошук загальних рис, властивих різним географічним ринкам.

З цієї точки зору, багатонаціональна компанія - це різновид холдингової компанії, яка здійснює господарську діяльність на різних національних ринках і прагнучи через менеджерів дочірніх підрозділів адаптувати свої продукти та маркетингову стратегію до місцевих особливостей.

Поряд з термінами «багатонаціональна» і «глобальна» компанія в науковій, спеціальній і діловій літературі використовуються й інші подібні поняття. Так, за традицією, ООН та урядові організації розвинених країн упродовж десятиліть використовували стосовно фірм, які ведуть бізнес більш ніж у одній країні, термін «транснаціональна» (транснаціональна корпорація, ТНК). Останнім часом учені стали використовувати цей термін відносно компаній, які можна охарактеризувати і як глобальні, і як багатонаціональні, тобто відносно компаній, які прагнуть досягти ефекту масштабу за рахунок глобальної інтеграції і в той же час високоадаптивних до специфічного зовнішнього середовища (новий термін: «багато- культурна БНК»). Видно, що це визначення дуже схоже із введеним раніше поняттям глобальної компанії. Бізнесмени, зі свого боку, часто використовують термін «транснаціональна корпорація» щодо бізнесу, який утворився в результаті злиття (а не створення спільного підприємства чи стратегічного альянсу) двох компаній приблизно однакового розміру, які, проте, представляють різні країни. До найбільш відомих і вдалих об'єднань, які завоювали добру міжнародну репутацію, можна віднести англо-голландські компанії Unilever та Royal Dutch Shell, шведсько-швейцарські компанії ABB, германо-американську банківську групу Deutsche Bank — Bankers Trust.

На сьогодні БНК, перетворившись на транснаціональні групи компаній виробничого, торгового, фінансового і науково-дослідного профілю, не тільки залишаються основою економіки розвинених країн, й на одну із головних сил світового господарства. Так, якщо в 1976 році кількість БНК оцінювалася в 11 тис. (і більше ніж 86 тис. зарубіжних підрозділів), то на початку 1990-х років вона досягла 35 тис. (147 тис. зарубіжних філій). Сьогодні в світі діє близько 40 тис. БНК, які мають близько 200 тис. підрозділів у 150 країнах.

Багатонаціональні компанії лідирують в світовій економіці за різними показниками. У 1996 році загальний обсяг їхніх продажів склав 5,5 трлн дол. США, або 25% світового ВВП. На БНК припадає, за різними оцінками, від 1/4 до 1/3 світової торгівлі. В середині 1990-х років активи п'ятисот найбільших небанківських БНК перевищили 30 трлн дол., причому 40% активів було розміщено за межами країн, в яких установлені головні компанії. Загальна чисельність зайнятих в БНК перевищує 70 млн. чоловік. Аналогічна ситуація спостерігається і в банківській сфері: з трьохсот найбільших банків світу близько ста є транснаціональними, при цьому близько 2/3 операцій вони здійснюють в своїх країнах і 1/3 — за кордоном.

По суті, саме БНК перетворили світову економіку на дійсно міжнародне виробництво, дали імпульс розвитку науково-технічному прогресу в різних його проявах, забезпечили підвищення технічного рівня і якості продукції, зростання ефективності виробництва. Особливо слід виділити значення БНК з позиції удосконалення форм менеджменту та організації підприємства, управління його комерційним, виробничо-технологічним і кадровим потенціалом.