15.3. Міжнародний ринок технологій

магниевый скраб beletage

Сьогодні різні за розмірами компанії мають доступ до капіталу та інформації. Перевагами крупних компаній є економія на масштабах, здатність проводити інтенсивні НДДКР, диверсифі- кувати виробництва, максимізувати прибуток на вкладений капітал, керувати міжнародними проектами. Однак вони недостатньо гнучкі та динамічні для того, щоб своєчасно розробляти нові ідеї в сфері новітніх технологій. Взагалі, механізм крупної корпорації орієнтується на масове виробництво, що є не кращою формою для швидкого освоєння технічних нововведень, а об'єктивний процес концентрації виробництва та капіталу - одна з перешкод на шляху науково-технічного прогресу.

У цьому плані роль індивідуальних учених, винахідників та дрібних інноваційних компаній в технологічному розвитку залишається незамінною, особливо на стадії зародження ідеї, її концептуа- лізації. Невелика фірма є найбільш мобільною формою організації бізнесу, виконує роль генератора нових ідей. Однак для розробки промислової технології або впровадження нового продукту в сучасне промислове виробництво потрібні лабораторії, конструкторські бюро, технологічні підрозділи. У зв'язку з цим поглиблюється поділ праці між індивідуальними винахідниками - генераторами ідей, інноваційними компаніями які доводять ці ідеї до етапу практичного застосування, та крупними корпораціями, що забезпечують використання нової технології в масовому виробництві.

Таким чином, ринок технологій передбачає наявність наступних учасників:

інноваційні фірми та індивідуальні винахідники, що намагаються продати свої науково-технічні результати;

крупні промислові компанії, які намагаються придбати найбільш перспективні розробки та застосовувати їх у власному виробництві;

посередницькі фірми, які створюють базу даних для потенційних продавців та покупців.

Значення посередницьких фірм полягає в:

обслуговуванні науково-технічного обміну;

сприяють підвищенню швидкості розповсюдження нововведень в економіці;

сприяють збільшенню віддачі від капіталовкладень в НДДКР.

Від науково-технічного дослідження до його впровадження в масове виробництво складний та ризикований шлях, реалізацією якого займається венчурний бізнес.

Основні ризики венчурних інвестицій пов'язані із:

високим ступінем технічної невизначеності у створенні продукту;

технологічно досконалий продукт може не відповідати ринковому попиту;

управлінська команда може не мати кваліфікації або досвіду.

Сутність венчурного бізнесу як високоризикової та потенційно високоприбуткової діяльності визначається наступними особливостями його функціонування:

об'єктом капіталовкладень є ризиковані проекти;

здійснюється портфельне управління капіталом;

значна частина вкладень вноситься в статутний капітал інноваційних фірм;

венчурний капіталіст бере активну участь в управлінні проектом або забезпечує собі надійний контроль;

реалізується гнучкий механізм узгодження інтересів інвесторів та менеджерів залежно від етапу розвитку проекту;

з самого початку визначається спосіб виходу із бізнесу венчурного капіталіста у фазі зрілості проекту.

Етапи венчурного бізнесу:

старт (невелика кількість інвесторів, великий ризик, значний потенціальний прибуток);

виведення продукції на ринок (зростання кількості інвесторів, зниження ризиків, очевидний потенціальний прибуток, поява стратегічного інвестора, який намагається захопити контроль за підприємством, зниження рентабельності вкладень);

завоювання ринку (створення спільних компаній, викуп компанії стратегічним інвестором, реорганізація підприємства у ВАТ).

Основним джерелом венчурного капіталу є:

приватні інвестори;

невеликі інвестиційні компанії;

крупні корпорації;

трастові фонди;

спеціальні державні фонди і програми.

Для досягнення стратегічних конкурентних переваг в умовах глобального прискорення науково-технічного прогресу, скорочення життєвого циклу товарів, а також постійного збільшення витрат на власні дослідження, необхідно використовувати результати НДДКР інших компаній.

Міжнародна передача технологій — це сукупність економічних відносин між фірмами різних країн в області використання зарубіжних науково-технічних досягнень. Технологія може бути власне технологією (набір конструктивних рішень, методів та процесів) і матеріалізованою технологією (втілена у машинах, обладнанні).

Форми передачі (трансферту) технологій:

передача, продаж або надання по ліцензії всіх форм промислової власності;

надання know-how та технологічного досвіду;

торгівля високотехнологічною продукцією;

надання технічного знання, необхідного для придбання, монтажу та використання машин і обладнання, напівфабрикатів і матеріалів, отриманих за рахунок закупівлі, оренди, лізингу;

промислове та технічне співробітництво по технологічному утриманню машин, обладнання, напівфабрикатів, матеріалів;

надання консультативних послуг та інжиніринг;

передача технології в рамках науково-технічної виробничої кооперації;

передача технології в рамках інвестиційної співпраці.

Процес передачі технології пов'язаний з теорією життєвого

циклу товару. Життєвий цикл технології має п'ять етапів:

дослідження та розробка;

утилізація;

технологічне зростання;

технологічна зрілість;

технологічний спадок.

Технологія є товаром, тому важливим елементом процесу передачі технології є визначення її ціни. Вона встановлюється в ході переговорів між продавцем та покупцем з урахуванням оцінки видатків та вигод від угоди обох сторін.

Економічна доцільність продажу технологій визначається:

отриманням прибутку від розробки нової технології;

отримання додаткового прибутку від продажу технології, яка вже розроблена та використовується;

запобігання незаконного використання іноземними компаніями запатентованої технології;

збільшення експорту за рахунок реалізації «експорт-ефек- ту»;

встановлення контролю за зарубіжною фірмою-покупцем технології;

завоювання нових ринків;

зняття проблем, які пов'язані з експортом продукції, що виробляється за даною технологією;

забезпечення доступу до іншого нововведення через перехресне ліцензування;

передача науково-технічного досягнення іншому партнеру - можливість для подальшого удосконалення даної технології за участю партнера-покупця.

Економічна доцільність придбання технології залежить від досягнення таких цілей:

забезпечення доступу до вже запатентованого нововведення вищого технічного рівня;

економія витрат на проведення власних НДДКР;

зниження ризику невдачі при самостійній розробці необхідної технології;

зниження видатків на імпорт товару, що виробляється за даною технологією;

можливість використання доброї репутації та авторитету ліцензіара;

використання товарного знаку, реклами та ін.;

забезпечення можливості у разі необхідності скористатися послугами технічних спеціалістів ліцензіара;

розширення експорту продукції.