16.1. Форми і методи здійснення іноземних інвестицій : Міжнародний менеджмент : B-ko.com : Книги для студентів

16.1. Форми і методи здійснення іноземних інвестицій

Для іноземних інвесторів на території України встановлений національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними домовленостями.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді іноземної валюти, валюти України (при реінвестиціях за умови сплати податку на прибуток); будь-якої нерухомості або рухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; акцій, облігацій та інших цінних паперів; корпоративних прав; грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, гарантованих першокласними банками; прав інтелектуальної власності, підтвердженої згідно із законами країни-інвестора; прав на здійснення господарської діяльності; будь-яких інших цінностей згідно із законодавством України.

Інвестиції можуть бути здійснені у формі:

часткової участі у підприємствах, які здійснюються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, або придбання частки діючого підприємства, або діючого підприємства повністю;

створення підприємств зі 100-відсотковим іноземним капіталом;

придбання рухомого та нерухомого майна шляхом прямого отримання майна та майнових прав або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

придбання самостійно чи за участі українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

придбання будь-яких майнових прав.

Для залучення інвесторів, а разом з ними й інвестиційних коштів до України держава дає деякі гарантії іноземним інвесторам:

а)       у разі, якщо законодавство щодо іноземних інвестицій зазнає змін і змінюються гарантії їх захисту, то протягом 10 років з дня набрання цим законодавством чинності за вимогою іноземного інвестора встановлюються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені в Законі України від 19 березня 1996 року;

б)       оскільки іноземні інвестиції не підлягають націоналізації, державні органи не мають права реквізувати їх, окрім випадків форс-мажорних обставин і лише на основі рішення уповноважених Кабінетом Міністрів органів;

в)       у разі незаконних дій державних органів всі понесені збитки і втрати, включаючи втрачену вигоду та моральні збитки, повинні швидко й ефективно компенсуватися. Компенсація визначається на час фактичного здійснення рішення про компенсацію. З моменту виникнення права на компенсацію й до моменту її виплати нараховуються відсотки згідно із середньою процентною ставкою, за якою лондонські банки дають кредити першокласним банкам на ринку євровалют (ставка ЛІБОР);

г)       у разі припинення інвестиційної діяльності інвестор має право не пізніше шести місяців з дня припинення інвестиційної діяльності на повернення своїх інвестиції в натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати митного податку, а також доходів з цих інвестицій у грошовій або товарній формі за реальною вартістю на момент припинення діяльності. Таким чином, у разі продажу об'єкта будівництва спільного підприємства у недобудованому чи добудованому вигляді іноземний інвестор отримає та вивезе за кордон без сплати податків суму внесеної ним інвестиції;

д)       іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та всіх інших обов'язкових платежів гарантується безумовний і терміновий переказ за кордон їх прибутку, доходів та інших коштів в іноземній валюті, отриманих на законних основах у результаті здійснення іноземних інвестицій.

Державна реєстрація здійснюється після фактичного внесення іноземної інвестиції шляхом присвоєння інформаційному повідомленню про внесення іноземної інвестиції реєстраційного номера.

Для реєстрації іноземних інвестицій інвестор або уповноважена ним особа повинні надати такі документи:

а)       інформаційне повідомлення у трьох примірниках за встановленою формою з приміткою Державної податкової інспекції про фактичне внесення інвестиції (фактом внесення інвестиції вважається надходження валюти на рахунок підприємства - об'єкта інвестування або постановка на баланс цього підприємства майна, внесеного в якості інвестиції);

б)       документи, що підтверджують форму здійснення іноземної інвестиції (статутні документи у разі внесення інвестицій до статутного фонду, договори, контракти про спільну діяльність, концесійні договори та ін.);

в)       документи, що підтверджують вартість іноземної інвестиції;

г)       документ, що підтверджує внесення подавачем плати за реєстрацію.

Саме у разі державної реєстрації інвестиції набувають чинності умови державних гарантій її повернення, про які йшлося вище.

Незважаючи на зазначені вище фактори, повільний темп розвитку ринкової економіки та невигідний режим іноземного інвестування, Україна з різних причин все одно привертає до себе увагу зарубіжних бізнесменів та політиків. Українські ж економісти та фінансисти дійшли висновків, що Україна не зможе обійтися без додаткових фінансових ресурсів, оскільки власних у неї недостатньо.

Найбільша кількість іноземних інвестицій в Україні здійснюється шляхом створення спільних підприємств.

У західній літературі термін «джойнт-венчур» («joint venture») виник у Великобританії для визначення спілок «Мерчант Венчерс» або «Джентльмен Адвенчерс», які займалися заморською торгівлею в XVI та XVII ст. Саме з таких форм домовленостей пізніше виникли так звані «joint stock companies» (об'єднані біржові компанії), що стали передумовою виникнення юридичних осіб з обмеженою відповідальністю.

Щодо визначення поняття «спільне підприємство», то в юридичній літературі відсутня термінологічна єдність: можна зустріти використання визначень «змішане товариство», «змішана компанія», «спільне виробництво» або «підприємство за участі іноземного капіталу».

Спільні підприємства розрізняються в залежності від того, де, з ким, з якою долею участі партнерів і з якою метою вони створені.

За долею участі партнерів розрізняють такі типи спільних підприємств:

а)       участь на паритетних засадах;

б)       більша частка іноземного капіталу;

в)       менша частка іноземного капіталу.

За видом діяльності:

а)       науково-дослідницького характеру;

б)       виробничого характеру;

в)       ті, що мають на меті імпорт продукції;

г)       ті, що орієнтуються на експорт продукції;

д)       комплексні спільні підприємства.

Для визначення форми та змісту договору потрібні глибокі знання міжнародного права, а також особливостей країн, які є засновниками спільного підприємства.

У разі промислової кооперації відбувається об'єднання економічно та юридично самостійних підприємств (або частин підприємств) з метою:

спільного виконання великих і довгострокових замовлень за кордоном і

спільного виконання зовнішньоторгових функцій (для використання переваг великих лотів в імпорті та експорті) або

створення колективного підприємства в одній із двох країн чи в третій країні.

Вітчизняне підприємство спільно з іноземним засновує дочірню фірму за кордоном, офіційним місцезнаходженням якої, як правило, є країна одного із партнерів і керівництво якою здійснюється двома партнерами спільно. Такі спільні підприємства розвиваються дуже швидко як у країнах, що розвиваються, так і в східноєвропейських. Партнери по такій кооперації мають переваги, перш за все у:

дешевій робочій силі в одній із двох країн;

підвищенні продуктивності в одній з країн шляхом використання ноу-хау або капіталу із другої країни;

полегшенні доступу на зарубіжний ринок або освоєнні внутрішнього ринку іноземним підприємством-партнером;

кооперації на ринках третіх країн;

зниженні політичного ризику шляхом залучення країн партнерів-учасників;

зниженні податків, митних та інших зборів, беручи до уваги наявність статусу вітчизняного підприємства.

В більшості країн розроблені спеціальні закони для спільних підприємств. У багатьох з них існують засоби фінансового сприяння створенню спільних підприємств, наприклад програма Joint- Venture-Phare-Program (JVPP) Європейського Союзу.