17.2. Державне регулювання діяльності МК

У літературі опрацьовується концепція, яка полягає в тому, що державне регулювання діяльності МК має виконуватися на двох рівнях — національному та міжнародному. Сконцентруємо увагу на міжнародному рівні. При цьому зазначимо, що останнім часом висуваються пропозиції розглядати розвиток МК як міжнародних юридичних осіб.

Оскільки більшість сучасних міжнародних корпорацій мають форму транснаціональних розглядатиме їх в єдиній інтерпретації.

Еволюція державного і наддержавного регулювання діяльності міжнародних корпорацій починається зі створення єдиного міжнародного стандарту у взаємовідносинах з країнами, в яких діють їхні філії. У 1929 році Ліга націй провела дипломатичну конференцію, на якій була вироблена міжнародна конвенція, що регламентувала відносини закордонних фірм і приймаючих країн. На Гаазькій конференції 1930 року була ухвалена Кодифікація міжнародного права, до якої увійшло положення про відповідальність держави за дискримінаційні дії щодо закордонних виробництв.

24 березня 1948 року в Гавані була підписана Хартія міжнародної торгової організації, яка складалася з кількох положень, що регламентували регулювання іноземних інвестицій корпорацій: з одного боку, розглядалися пропозиції щодо їх захисту, з іншого - відстоювалися права національних урядів здійснювати контроль за діяльністю на території своїх країн закордонних філій МК.

1970 року країни Андійської групи (Болівія, Чилі, Колумбія, Еквадор, Перу, Венесуела) поширили погоджений усіма учасницями документ: «Андійський кодекс регулювання іноземних інвестицій». Його прийняття вплинуло на еволюцію взаємовідносин між МК і приймаючими країнами, засвідчивши, передусім, можливість прийняття багатостороннього документа з цього питання.

Андійським кодексом 1970 року був запропонований обмежувальний режим в регулюванні іноземних інвестицій у регіоні, який передбачав:

класифікацію філій МК залежно від їхньої частки закордонної власності;

обмеження на створення нових підрозділів, репатріацію капіталів, реінвестицію прибутку філій та використання іноземних кредитів;

• контроль за передачею технології від материнських корпорацій підрозділам. Чилі стала першою країною, яка вийшла з цієї угоди. Інші учасники домовилися призупинити на своїй території дію Андійського кодексу. Водночас прагнення країн Андійської групи до укладення міжнародної угоди, яка б регулювала діяльність МК, після першої невдалої спроби не ослабло. У 1986 і 1991 роках були ухвалені Резолюції 220 і 291, які істотно лібералізували Кодекс 1970 року. У них, зокрема, зазначено: «Закордонні інвестори повинні мати такі ж права і зобов'язання, як і національні, за винятком випадків, передбачених законодавствами країн-учасниць».

У 1972 році Економічна і Соціальна Рада ООН запропонувала створити групу із провідних економістів, завданням якої б стало дослідження, як діяльність МК впливає на розвиток світової економіки і на міжнародні відносини.

У процесі діяльності ця група перетворилася на Комісію ООН із транснаціональних корпорацій і поставила за мету розробку проекту Кодексу поведінки ТНК. Було вирішено, що він міститиме дві рівноправні частини: перша — діяльність МК, друга — взаємовідносини МК з урядами приймаючих країн.

12 грудня 1974 року Генеральна асамблея ООН більшістю голосів при поіменному голосуванні прийняла Хартію економічних прав і обов'язків держав, в якій визначено:

Кожна держава має право регулювати і контролювати діяльність МК у межах дії національної юрисдикції та вживати заходів для забезпечення того, щоб така діяльність не суперечила її законам, нормам та постановам і відповідала економічній та соціальній політиці країни. Міжнародні корпорації не повинні втручатися у внутрішні справи приймаючої країни. Кожна держава з урахуванням своїх суверенних прав повинна співпрацювати з іншими країнами в рамках здійснення права, викладеного в цьому підпункті.

У 1972 році на вимогу країн, що розвиваються (вони мають особливі антипатії до діяльності МК), в рамках ООН була створена Міжурядова комісія та Центр з ТНК. Перед ними було поставлено завдання створити Кодекс поведінки міжнародної корпорації. Це була спроба формалізувати підпорядкування їхньої діяльності певним правилам. У Директивних принципах для транснаціональних корпорацій, прийнятих Організацією Економічного Співробітництва і Розвитку в 1976 році, були сформульовані рекомендації щодо діяльності МК. У 1984 році вони були викладені в новій редакції. Директивні принципи, зокрема, наголошують на дотриманні податкового законодавства, правил конкуренції, необхідності публікації інформації тощо.

На створення «правил гри» для міжнародних корпорацій були спрямовані підготовлений ЮНКТАД і прийнятий Генеральною асамблеєю ООН у 1980 році Комплекс узгоджених на багатосторонній основі принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою та Резолюція № 3514 XXX сесії Генеральної асамблеї ООН «Заходи проти корупції, яка практикується ТНК та іншими корпораціями, їхніми посередниками та іншими причетними до справи сторонами».

Зауважимо, що ці документи мають лише рекомендаційний характер, а цього замало для справді дієвого регулювання такої великої і потенційно небезпечної сили, як МК.

Минуло вже понад чверть століття відтоді, як були сформульовані правила поведінки для ТНК. Комісія ООН досить оперативно створила проект «Кодексу поведінки ТНК», який складається з таких частин:

Преамбула і цілі.

Визначення та сфера застосування.

Діяльність ТНК:

Загальні та політичні положення.

Економічні, фінансові та соціальні положення.

Надання гласності інформації.

Режим ТНК.

Міжурядове співробітництво.

Здійснення Кодексу поведінки.

У Кодексі поведінки, зокрема, зафіксовані принципи, якими мають керуватися ТНК у своїй діяльності:

повага до суверенітету країн, в яких вони здійснюють свою діяльність;

підпорядкування законам цих країн;

урахування економічних цілей і завдань політики, яка здійснюється в цих країнах;

повага до соціально-культурних цілей, цінностей і традицій країн, в яких вони здійснюють свою діяльність;

невтручання у внутрішні справи країн;

відмова займатися діяльністю політичного характеру;

утримання від практики корупції;

дотримання законів і постанов, які стосуються обмежень у діловій практиці, утримання від застосування цих обмежень;

дотримання положень, що стосуються передання технологій та охорон