6.5. Метод аналізу доцільності витрат

Сутність цього методу ґрунтується на тому факті, що витрати за кожним напрямом діяльності, а також за окремими її елементами, мають різний ступінь ризику. Наприклад, ступінь ризику за витратами, що пов'язані з купівлею сировини, буде вищим, ніж за витратами на зарплату.

Метод аналізу доцільності витрат орієнтований на ідентифікацію потенційних зон ризику і має мету - звести до мінімуму розмір капіталу, що піддається ризику. Аналіз засобів, що піддаються ризику, може допомогти прийняти рішення про припинення інвестицій.

Пропонуються наступні показники визначення ступеня ризику фінансових коштів:

надлишок чи недостатність власних засобів (+ Есс);

надлишок чи недостатність власних і позикових джерел формування запасів (+Е);

надлишок чи недостатність загальної величини основних джерел для формування запасів і витрат (+Ео).

Балансова модель стійкості фінансового стану підприємства має наступний вид:

ОФ + ОС + ГК = ВК + КР + КТЗ,     (6.21)

де ОФ - основні засоби і вкладення;

ОС - поточні активи, запаси і витрати;

ГК - грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення, дебіторська заборгованість та інші активи;

КР - кредити і позикові кошти;

КТЗ - кредиторська заборгованість і позикові кошти;

ВК - власні кошти.

Обчислення трьох показників фінансової стійкості дозволяє визначити для кожної фінансової області ступінь їхньої стійкості.

Наявність власних оборотних коштів дорівнює різниці величини джерел власних коштів і величини основних засобів і вкладень:

Есс = ВК - ОФ.     (6.22)

Тоді надлишок чи недостатність власних коштів:

+ Е = Е - ОС.       (6.23)

сс      сс

Надлишок чи недостатність власних і позикових джерел формування запасів:

+ Е = (Есс + КР) - ОС.  (6.24)

Надлишок чи недостатність загальної величини джерел для формування запасів:

+ Ео = (Есс + КР + КТЗ) - ОС.         (6.25)

Для оцінки ризиків фінансового стану підприємства використовується таблиця 6.9.

Для визначення ступеня ризику шляхом аналізу доцільності витрат цього стан за кожним з елементів витрат поділяється на області ризику, що являють собою зону загальних втрат, у межах яких конкретні втрати не перевищують граничного значення встановленого рівня ризику:

область абсолютної стійкості; область нормальної стійкості; область нестійкого стану; область критичного стану; область кризового стану.

Таблиця 6.9

Оцінка ризиків фінансового стану підприємства

Фінансовий стан

Значення показників

1.

Абсолютної стійкості

± Е > 0

± Е > 0

± Е > 0

2.

Нормальної стійкості

± Е » 0

± Е « 0

± Е « 0

3.

Нестійкого стану

± Е < 0

± Е > 0

± Е > 0

4.

Критичного стану

± Е < 0

± Е< 0

± Е > 0

5.

Кризового стану

± Е < 0

сс

± Е< 0

± Е < 0

У області абсолютної стійкості ступінь ризику за елементом витрат відповідає нульовому ризику. Ця область характеризується відсутністю будь-яких втрат з гарантованим одержанням планового прибутку, розмір якого теоретично не обмежений.

Елемент витрат у області нормальної стійкості характеризується мінімальним ступенем ризику. Для цієї області максимальні втрати не мають перевищувати межу планового чистого прибутку (тобто прибутку, що залишається після оподаткування всіх інших виплат, що здійснюються з прибутку). Таким чином, мінімальний ступінь ризику забезпечує підприємству покриття всіх його витрат і одержання тієї частини прибутку, що дає змогу сплатити податки. В умовах ринкової економіки цей напрям пов'язаний із роллю держави як основного контрагента. Основні форми діяльності тут: здійснення операцій з цінними паперами уряду чи муніципальних органів, участь у виконанні робіт, фінансованих за рахунок державних чи муніципальних коштів тощо.

Область нестійкого стану характеризується підвищеним ризиком, при цьому рівень втрат не перевищує розміру розрахункового прибутку (тобто тієї його частини, що залишається після усіх виплат у бюджет, сплати відсотків за кредит, штрафи і ін.). При такому ступені ризику суб'єкт підприємницької діяльності ризикує тим, що він у гіршому випадку дістане прибуток, величина якої буде меншою від її розрахункового рівня, але при цьому залишиться можливість покрити всіх витрати.

Області критичного стану відповідає критичний ступінь ризику, за якого можливі втрати в межах валового прибутку (тобто загальної суми прибутку, що отримана до здійснення всіх відрахувань). Такий ризик небажаний, тому що пов'язаний з можливістю для фірми не просто втратити прибуток, а й не покрити повністю своїх витрат.

Область кризового стану відповідає області кризового стану, що допускає можливість непокриття всіх витрат, що пов'язані з даним напрямком діяльності.

Ступінь ризику в цьому випадку зручно характеризувати таблицею 6.10.

Таблиця 6.10

Ризикові області діяльності підприємства

Області діяльності фірми

Абсолютної стійкості

Нормальної стійкості

Нестійкий стан

Критичний стан

Кризовий стан

Області ризику

Безри- зикова область

Область

мінімального ризику

Область підвищеного ризику

Область критичного ризику

Область недопустимого ризику

Максимальні втрати

Повна відсутність втрат

Чистий прибуток

Розрахунковий прибуток

Валовий прибуток

Виручка

від реалізації і майно фірми

Ступінь ризику

0

0-25

25-50

50-75

75 -100

Після того як на підставі даних минулих періодів розраховано коефіцієнт варіації V, кожна стаття витрат аналізується на предмет її ідентифікації областям ризику і максимальних втрат. При цьому ступінь ризику всього напряму підприємницької діяльності відповідатиме максимальному значенню ризику за елементами витрат.

Перевага даного методу полягає в тому, що, знаючи статті витрат з максимальним ризиком, можна знайти шляхи його зниження. Наприклад, знаючи, що ризик пов'язаний з орендою транспортного засобу, можна переглянути питання про перевезення товару.

Основний недолік методу полягає в тому, що (як і при статистичному методі) підприємство не аналізує джерела ризику, а приймає ризик як цілісну величину, ігноруючи його складові.

Найпопулярніший метод експертної оцінки ризику ґрунтується на ідеї обговорення проблеми кількома особами, які вважаються спеціалістами у цьому питанні. Проблема, яка виникає при цьому, полягає в тому, що в результаті прийняття рішення ймовірність правильної оцінки знижується. Парадоксальність цього явища випливає з самого процесу обговорення. У переважній більшості випадків погляд експертів-аналітиків відрізняється від погляду практиків. Ця розбіжність може бути формалізована через так званий коефіцієнт розбіжності. Задавши цьому коефіцієнту декілька практичних значень, можна одержати ряд можливих ймовірностей розробки точної оцінки. Загалом спостереження за процесом експертної оцінки економічних явищ дають змогу зробити такі висновки:

експертна оцінка та експертний прогноз у будь-якій галузі - особлива сфера людської діяльності, яка вимагає використання спеціальних методів;

експертний метод оцінки економічних явищ і процесів так чи інакше пов'язаний з усередненням думок фахівців;

метод експертної оцінки спрацьовує тільки на стадіях еволюції системи. Ефект коефіцієнта розбіжностей особливо сильно проявляється у переломні моменти розвитку: відкидаються "зростаючі" елементи, у томи числі нереальні, з точки зору здорового глузду, на поточний час ціни фінансових інструментів;

найсуттєвіша причина неточності експертних оцінок полягає у системному характері явищ, які відбуваються у світі ( в тому числі динаміки ринків). Експерти, які є фахівцями у вузькій галузі, висловлюються з точки зору ймовірнісного підходу, що побудований на принципі незалежності подій.