Питання 1Поняття та ознаки злочину

магниевый скраб beletage

Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є вчинком людини.Саме тому йому притаманні усі ті об'єктивні та суб'єктивні властивос-ті, які характеризують будь-яку людську поведінку: фізичні властиво-сті — той чи інший рух тіла або утримання від нього, використанняфізичних, хімічних, біологічних та інших закономірностей навколиш-нього світу; психологічні властивості — прояви свідомості і волі, мо-тивація поведінки, її цілеспрямованість.

Але на відміну від інших вчинків людини злочин за своєю соціа-льною сутністю є посяганням на ті відносини, які склалися у суспільс-тві, відбивають його найбільш важливі інтереси, внаслідок чого й охо-роняються кримінальним законом. Злочин завжди суперечить основ-ним потребам та інтересам суспільного розвитку. А оскільки саме об'-єктивні закономірності розвитку суспільства, його потреби та інтересивиступають критерієм, мірилом цінності або антицінності людськоїповедінки, відповідності або невідповідності цим потребам та інте-ресам, злочин завжди є антигромадською поведінкою.

При цьому, оскільки інтереси і потреби суспільства перебува-ють у постійному розвитку, зміненні, змінюється й оцінка певної по-ведінки як антигромадської, злочинної на певному етапі суспільногорозвитку. Тому поняття злочину не може бути незмінним: воно зав-жди має відповідати конкретному етапу розвитку суспільства, потре-бам та інтересам, притаманним цьому етапу.

Це дозволяє зробити два висновки:

поняття злочину залежить від соціально-економічних відносин,існуючих на певному етапі розвитку суспільства;

визнання певної поведінки людини злочином (криміналізація ді-яння) або виключення її з кола злочинних (декриміналізація діян-ня) є безперервним процесом оцінки відповідності або невідпові-дності цієї поведінки суспільному розвитку.

Поняття злочину у кримінальному праві є універсальною й фун-даментальною категорією: воно лежить в основі змісту усіх інститутівкримінального права. Саме тому визначенню цього поняття в кримі-нальному праві надавалося і надається велике значення.

У кримінальному праві визначення поняття злочину давалося по-різному. В залежності від того, чому надавалося більше значення —соціальній чи правовій характеристиці злочину — можна виділити трирізновиди визначення поняття злочину: формальне, матеріальне таформально-матеріальне.

Формально визначення відбивало лише юридичну природу, юри-дичні ознаки злочину: злочином визнавалося таке діяння, яке передба-чалося кримінальним законом як кримінально каране (злочинним є те,що каране за кримінальним законом).

Матеріальне визначення підкреслювало соціальну суть злочину,суперечність його певним суспільним цінностям (злочин — суспільнонебезпечне діяння).

Формально-матеріальне визначення об'єднує в собі як соціальну,так і правову характеристику злочину (злочин — суспільно небезпеч-не і передбачене кримінальним законом діяння).

Чинний КК України дає саме таке визначення поняття злочину(п.1 ст. 11 "Поняття злочину": "Злочином є передбачене цим Кодексомсуспільно небезпечним винне діяння (дія або бездіяльність), вчиненесуб'єктом злочину").

Перше, що підкреслене у цьому визначенні, це характеристикадіяння як дії (активної поведінки) або бездіяльності (пасивної поведі-нки). Це має принципове значення: злочин як свідома вольова поведі-нка повинно бути виражений в конкретній дії або бездіяльності. Дум-ки, погляди, переконання, що не знайшли свого вираження в актах діїабо бездіяльності, як би вони суперечили інтересам суспільства, зло-чином визнаватися не можуть.

Разом з тим навіть конкретні дії, бездіяльність, позбавлені пси-хологічної основи діяння — свідомого і вольового елементів (рефлек-торна, інстинктивна активність), — не є злочином.

Другим моментом у цьому визначенні слід визнати те, що закондає перелік тих відносин, які охороняються кримінальним законом іпосягання на які характеризує дію або бездіяльність як злочин. На пе-рше місце у цьому переліку як найбільша - цінність поставлений сус-пільний лад України, його політична і економічна системи. Далі —власність, особа, права і свободи громадян, правопорядок.

У нормативно-матеріальному визначенні поняття злочину чітковідбиваються дві ознаки: матеріальна — суспільна небезпечність ді-яння і формальна — передбаченість його у кримінальному законі.Щодо науки кримінального права, то там встановилася позиція пронаявність чотирьох обов'язкових ознак злочину: суспільної небезпеч-ності, протиправності, винності і караності. Із законодавчого визна-чення злочину випливає, що це: суспільно-небезпечне, протиправне,винне та каране діяння.

Злочинне діяння. Поняття злочину у ст. 11 КК визначається че-рез поняття суспільно-небезпечного діяння. Злочинним діянням укримінальному праві визначається поведінка людини - дії чи бездія-льності, - що спричиняє суспільно-небезпечну шкоду, або загрожуєзаподіянням такої шкоди.

Таке діяння: містить у собі суспільно-істотні:

а)         дії (активна поведінка);

б)         бездіяльність (невиконання обов'язків);

в)         наслідки діяння;

г)         причинний зв'язок між діянням та його наслідками.

Значення поняття діяння у визначенні злочину полягає в тому,що злочинною і караною визначається лише поведінка людини у ви-гляді дії чи бездіяльності. Не утворюють злочину і не можуть бути ка-раними думки, переконання, погляди людини, хоча б вони і булидуже суспільно шкідливими.

Суспільна небезпечність діяння — матеріальна ознака. Саме цяознака відбуває соціальну властивість злочину. Суспільна небезпеч-ність     полягає           втому, що діяння або заподіює шкоду (збитки) відносинам, щоохороняються кримінальним законом, або містить в собі реальну мож-ливість заподіяння шкоди. Це об'єктивна властивість злочину, реальнепорушення відносин, що склалися в суспільстві.

Під характером суспільної небезпечності розуміють її якісну вла-стивість, під ступенем — кількісну. Виходячи з цього, до змісту хара-ктеру суспільної небезпечності слід включити насамперед об'єкт зло-чину, бо саме він має здатність визначати якісну індивідуальність,внутрішній зміст, соціальну сутність суспільно небезпечного діяння.Об'єкт злочину багато в чому визначає особливості усіх об'єктивних ісуб'єктивних ознак злочину. Істотну роль в характеристиці якісної ви-значеності суспільної небезпечності відіграють також характер нас-лідків злочинного діяння, тобто характер вчиненої або можливої шко-ди об'єкту та форма вини (умисел або необережність).

Ступінь суспільної небезпечності (інтенсивність суспільної небе-зпечності) відбивається в:

ступені тяжкості шкоди;

способі, місці, часі вчинення злочину;

ступені вини;

мотивах і меті;

усіх інших об'єктивних і суб'єктивних ознаках злочину.

Характер і ступінь суспільної небезпечності — її взаємообумов-лені структурні елементи, і лише в сукупності вони дозволяють датиправильну оцінку небезпечності (тяжкості) злочину.

Суспільна небезпечність визначається:

а)         суспільною цінністю, важливістю тих суспільних відносин(об'єкта), на які спрямоване посягання;

б)         характером та розміром заподіяної шкоди;

в)         способом дії;

г)         мотивами дії;

д)         ступенем вини.

Діяння визначається суспільно небезпечним за наявності сукуп-ності цих його ознак. Суспільна небезпечність є властивістю всілякогозлочину, вона - його суспільно-політична характеристика. Суспіль-на небезпечність невід'ємна від злочину. Дії, які не мають таких влас-тивостей, не можуть визнаватися злочинними. Іншими словами, зло-чин - це небезпечне пошкодження суспільних відносин, яке загрожуєвільному існуванню суспільства. Саме цим злочин і відрізняється відінших правопорушень.

Суспільна небезпечність має два виміри - характер і ступінь. Ха-рактер суспільної небезпечності діяння - складають його, так би мо-вити, якісні показники. Визначається він суспільною цінністю об'єктапосягання, а також злочинними наслідками, способом вчинення зло-чину, мотивом і формою вини. Характером суспільної небезпечностівідрізняються види злочинів. Так, характер суспільної небезпечностівбивства інший, ніж хуліганства.

Ступінь суспільної небезпечності діяння складає, так би мовити,кількість небезпеки, а вона визначається, головним чином, способомвчинення злочину та розміром заподіяної шкоди. Ступенем суспільноїнебезпечності відрізняються злочини одного виду. Наприклад, ступіньсуспільної небезпечності простої крадіжки (ч. 1 ст. 185 КК) значноменший від крадіжки з прониканням в житло (ч.3 ст. 185 КК).

Злочин характеризується певним ступенем суспільної небезпеч-ності. Незначна ступінь суспільної небезпечності діяння виключає ви-значення його як злочину. Так, згідно з ч. 2 ст. 11 КК, не є злочиномдія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якогодіяння, передбаченого КК, але через малозначність не становить сус-пільної небезпеки. Малозначність діяння позначає незначний обсягпосягання на важливий об'єкт, або посягання на незначний, малоцін-ний об'єкт. Частина 2 ст. 11 КК підкреслює відсутність злочину в ді-яннях, які не мають суспільної небезпечності, закріплює принцип еко-номії кримінальної репресії, стимулює застосування засобів громадсь-кого впливу.

Протиправність діяння. Протиправність як формальна ознаказлочину означає передбаченість його в кримінальному законі. Виді-лення законом протиправності як обов'язкової ознаки злочину є відо-браженням принципу законності в кримінальному праві: кримінальнійвідповідальності     і           покаранню

підлягає лише особа, яка вчинила діяння, передбачене кримінальним

законом як злочин. Кримінальний закон дає вичерпний перелік зло-чинів.

Тому, якщо навіть діяння являє суспільну небезпечність для сус-пільних відносин, але не передбачене кримінальним законом, воно неє злочином.

Протиправність діяння - обов'язкова, невід'ємна ознака злочину.Вона вказана в ст.2 та ст.11 КК. Злочином може бути визнано лишетаке діяння, яке позначене в законі, передбачене законом. Не передба-чене законом - не злочин: nullum crimensine lege. Таким чином, про-типравність - форма виразу суспільної небезпечності діяння, що за-кріплена у законі, законом. Протиправність є відображенням у законісуспільної небезпечності злочину, оскільки протиправним може бутивизнане лише суспільно небезпечне діяння. Протиправність - це забо-роненість діяння кримінальним законом.

Винність, що характеризує його внутрішній психологічнийзміст. У цій ознаці відбивається найважливіший принцип криміналь-ного права принцип суб'єктивного ставлення, відповідальності тількиза наявності вини, який знайшов своє нормативне вираження. Лишесуспільно небезпечне діяння, вчинене винно, може бути визнане зло-чином. Кримінальне право України виключає принцип об'єктивногоставлення, тобто відповідальності за шкоду, заподіяну при відсутностівини (умислу або необережності). Вина є психічним ставленням особидо суспільного небезпечного діяння, що вчиняється, та його наслідківу формі умислу або необережності.

Вина значною мірою впливає на характер і ступінь об'єктивноїсуспільної небезпечності і виступає визначальним критерієм визнаннядіяння кримінально протиправним. Згідно з ст. 11 КК, злочином можебути визнано тільки винне діяння, тобто вчинене навмисно чи необе-режно. Невинне заподіяння суспільно небезпечної шкоди (casus) зло-чином не визначається. Саме винність діяння є головним внутрішнімзмістом злочину, бо якраз у цьому знаходить вихід лиха воля злочин-ця. Тому і в провинність особі можна поставити лише такі дії та їх на-слідки, які охоплювались її умислом, намірами, які вона передбачалаабо могла усвідомити та передбачати. Об'єктивно настали наслідки,яких особа не могла усвідомити і передбачити, не можна ставити їй впровину.

Караність. Під караністю як ознакою злочину розуміють за-грозу застосування покарання за злочин, яка міститься в кримінально-правових санкціях. Караність по суті випливає із суспільної небезпеч-ності і протиправності, зумовлюється ними: діяння тому є криміналь-но караним, що воно являє підвищену суспільну небезпечність і пе-редбачене кримінальним законом. Але караність має і самостійне зна-чення в тому розумінні, що якщо навіть діяння суспільно небезпечне іпередбачене кримінальним законом, але в санкції за нього не передба-чається покарання, воно не може визнаватися злочином. Як немає по-карання без злочину, так немає і злочину без покарання. Видом та ро-зміром покарання, встановленого законом за конкретний злочин, да-ється оцінка його суспільної небезпечності, визначається його тяж-кість, установлюються підстави віднесення його до тої чи іншої групиу певній класифікації.

Частина 2 ст.11 КК України вказує, що не є злочином дія або без-діяльність, що хоча і формально містить ознаки будь-якого діяння, пе-редбаченого цим кодексом, але через малозначність не становить су-спільної небезпеки, тобто незаподіяна і не могла заподіяти істотноїшкоди фізичний чи юридичній особі, територіальній громаді, суспіль-ству або державі.

Як випливає з цього визначення, першою обов'язковою умовоюзастосування ч. 2 ст. 11 КК є наявність у вчиненому діянні формальноознак діяння, передбаченого кримінальним законом. Це можна зрозу-міти лише так, що, по-перше, вчинена дія або бездіяльність містить всобі усі юридичні об'єктивні і суб'єктивні ознаки, передбачені кримі-нальним законом як ознаки певного злочину, тобто передбаченість йо-го кримінальним законом (кримінальна протиправність) знаходить увчиненому діянні свій певний відбиток як формальна ознака злочину.Якщо хоча б одна ознака, передбачена в статті Особливої частини, вдіянні відсутня, ч. 2 ст. 11 КК до нього застосована бути не може.

Кримінальна протиправність діяння є обов'язковою умовою, пе-редбаченою ч. 2 ст. 11 КК. Однак відповідно до закону вчинене діяннялише формально містить в собі ознаки діяння, передбаченого кримі-нальним законом. Це означає, що вчинене діяння через конкретні об-ставини справи за своєю соціальною сутністю не відповідає матеріа-льній ознаці злочину — його суспільній небезпечності.

Частина 2 ст. 11 КК передбачає таку ситуацію, коли вчиненедіяння не містить в собі тієї суспільної небезпечності, яка є типовою

для злочину, і тому є малозначним. Отже, малозначність — незапо-діяння шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам або за-подіяння їм явно незначної шкоди — є другою обов'язковою умовоюзастосування ч. 2 ст.11 КК України.

Третьою її правовою умовою слід визнати певну суб'єктивну ха-рактеристику малозначності діяння — не тільки об'єктивно, а й заумислом винного таке діяння не повинно бути спрямоване на заподі-яння значної, істотної шкоди. Лише у сукупності цих трьох умов діян-ня може бути визнане правозастосовуючими органами малозначним,тобто незлочинним. Значення ч. 2 ст.11 КК полягає в тому, що вонаконкретизує визначення поняття злочину, наведене в ч. 1 ст. 11 КК,підкреслюючи його сутність як соціального явища.

Відмінність злочину від інших правопорушень. Злочин — неєдиний вид правопорушення. Тому виникає питання про місце злочи-ну в системі правопорушень, відмежування його від інших правопо-рушень: адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових. Пи-тання це не тільки теоретично: той чи інший вид правопорушення тяг-не різну за суворістю відповідальність, різні обмеження, втрати дляособи, яка вчинила те чи інше правопорушення. Тому правильне ви-значення виду правопорушень має практично значення не тільки дляохорони суспільних відносин, а й для захисту прав осіб, які вчинилиправопорушення.

Аналіз суспільної небезпечності як обов'язкової ознаки злочинупоказав, що саме суспільна небезпечність, її характер і ступінь розк-ривають сутність його як виду правопорушення. Тому у кримінально-му праві обгрунтовано визнається, що саме суспільна небезпечність єкритерієм відмежування злочину від інших правопорушень. Саме цяпозиція є більш обгрунтованою: будь-яке правопорушення завдаєшкоду (або містить в собі загрозу заподіяння шкоди) певним суспіль-ним відносинам. Це й визначає його соціальну природу і зумовлюєправову природу як правопорушення. Однак характер і ступінь суспі-льної небезпечності правопорушень різні і злочин в системі правопо-рушень — найбільш небезпечний. Це визначається важливістю об'єк-та, посягання на який визнається злочином, і характером та ступенемшкоди, формою і ступенем вини, і усіма іншими об'єктивними та су-б'єктивними ознаками.

Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні пра-вопорушення «адміністративним правопорушенням визнається проти-правна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка пося-гає на державний або громадський порядок, власність, права і свободигромадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавст-вом передбачено адміністративну відповідальність». Частина 2 ст. 9встановлює, що «адміністративна відповідальність за правопорушен-ня, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм ха-рактером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавствакримінальної відповідальності».

Посягання на ті ж самі об'єкти можуть бути як злочинами, так іадміністративними правопорушеннями. Однак їх правову природу ви-значають тяжкість шкоди, спосіб, форма та ступінь вини, мотиви тамета, повторність, вчинення злочину організованою групою та іншіобставини.