2. Незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ст. 332 КК).

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є порядок перетинання державного кордону України.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 332 КК) виявляється у трьох формах: 1) організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України; 2) керівництво незаконним переправленням осіб через державний кордон України; 3) сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.

Організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України — це передбачає схиляння інших осіб до перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України, але без відповідних документів та без дозволу відповідних органів державної влади, поєднане з розробкою планів такого перетинання та безпосередньою їх реалізацією. Керівництво незаконним переправленням осіб через державний кордон України — це розпорядження діями осіб, які бажають незаконно перетнути державний кордон України, з метою досягнення відповідного злочинного результату. Сприяння вчиненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод може пролягати у наданні порад і вказівок щодо найбільш зручних маршруту руху до державного кордону, місця і часу його незаконного перетинання тощо, у наданні транспортних засобів, тимчасового сховища, засобів маскування і засобів приховування слідів злочину, карт чи схем, у відволіканні уваги прикордонних нарядів тощо. Переправлення через державний кордон України — це дії, спрямовані на переведення (перевезення) осіб через умовну лінію, яка визначає межі території України.

Злочин є закінченим з моменту, коли винним виконано відповідні дії: організаційні дії по переправленню осіб через державний кордон України, дії по керівництву таким переправленням, надані необхідні поради, вказівки чи засоби для незаконного перетинання державного кордону України іншими особами або усунені відповідні перешкоди для цього, незалежно від того, чи фактично опинились особи, яких вони переправляють через державний кордон України, за межами України (формальний склад).

Суб'єкт злочину — загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку). Організатором і керівником переправлення осіб через державний кордон України може бути одна й та сама особа. Якщо ж одна особа здійснювала організаторські дії, а інша — безпосередньо керувала їх виконанням, їх дії підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 332.

На практиці злочин, передбачений ст. 332 КК, найчастіше вчинюється спільними діями двох чи більше осіб. А тому кваліфікація його за ч. 1 ст. 332 може відбуватися лише в окремих випадках, коли йдеться, приміром, про дії «провідника-одинака», затриманого при переправленні ним однієї чи кількох осіб через державний кордон України.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 332 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

3. Задача:

Під час проектування ресторану «Фабріно» архітектор Я. порушив будівельні правила, які передбачають заходи, направлені на запобігання небезпеки при експлуатації будівель і споруд. Під час відкриття ресторану та святкування з цього приводу другий поверх обвалився та загинуло 10 осіб.

Кваліфікуйте дії Я.

Відповідь.

Дії Я. потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 275 КК як порушення правил, що стосуються безпечної експлуатації будівель і споруд, що спричинило загибель людей.

Білет № 58

1. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності. Види звільнення від кримінальної відповідальності. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності».

Звільнення від кримінальної відповідальності — відмова держави в особі уповноважених органів від державного осуду особи, яка вчинила злочин.

Пленуму Верховного Суду України у п. 1 своєї постанови від 23 грудня 2005 р. № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» дає таке визначення звільнення від кримінальної відповідальності — це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України.

Звільнення від кримінальної відповідальності (С. Келіна) — звільнення особи від винесення негативної оцінки її поведінки у формі обвинувального вироку.

Звільнення від кримінальної відповідальності (Н. Кузнецова) — звільнення особи, що вчинила злочин, але після цього втратила свою суспільну небезпечність в силу низку обставин, вказаних у кримінальному законі, від застосування до винного з боку держави заходів кримінально-правового характеру.

Звільнення від кримінальної відповідальності (Ю. Баулін) — це передбачена законом відмова держави від застосування до особи, яка вчинила злочин, обмежень її певних прав і свобод, визначених КК України.

Правовою підставою звільнення від кримінальної відповідальності є: передбачення конкретних видів звільнення у КК, а також законом України про амністію чи актом помилування. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК, здійснюються лише судом.

Види звільнення від кримінальної відповідальності передбачені в КК:

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям. Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 45 КК).

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим. Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим і відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 46 КК).

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки. Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року від дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку. У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності (ст. 47).

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки. Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною (ст. 48 КК).

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо від дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі; 3) п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 4) десять років — у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п'ятнадцять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину (ст. 49 КК).

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі Закону про амністію чи акта про помилування (статті 85-87).

Спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Особливою частиною КК (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст.ст. 212, 212-1, ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 2583, ч. 4 ст. 2585, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 401).

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця. Добровільна відмова — це остаточне припинення особою із власної волі готування до злочину чи замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17 КК).

В законі про кримінальну відповідальність добровільна відмова прямо не визначна як вид звільнення від кримінальної відповідальності. Хоча за думкою Ю. Бауліна, є всі правові підстави визначати добровільну відмову від доведення злочину до кінця, як вид звільнення від кримінальної відповідальності.

Усі види звільнення від кримінальної відповідальності, крім передачі винного на поруки та застосування до неповнолітніх заходів виховного характеру (умовні), є безумовними. Безумовне звільнення означає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності остаточно, безповоротно. Таке звільнення не залежить від подальшої поведінки особи після ухвалення рішення про її звільнення. Що стосується звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки, то в разі порушення умов передачі на поруки особа притягується до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин (ч. 2 ст. 47), отож йдеться про умовне звільнення. Це ж стосується неповнолітніх, які в разі ухилення від застосування заходів виховного характеру також притягуються до кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 97).

Кримінальний кодекс України передбачає випадки обов'язкового (імперативного) та факультативного (дискреційного — за Ю. Баулі- ним) звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили діяння, що містять ознаки злочину.

Обов'язковому звільненню від кримінальної відповідальності підлягають особи у зв'язку із закінченням строків давності (частини 1 і 2 ст. 49 КК) та інші, щодо яких за наявності вказаних у законі підстав застосовується термін «звільняються» (у зв'язку з дійовим каяттям — ст. 45 КК, у зв'язку із примиренням винного з потерпілим — ст. 46 КК). Щодо звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК) та у зв'язку зі зміною обставин (ст. 48 КК), а також у зв'язку із закінченням строку давності за особливо тяжкі злочини, що передбачають можливість застосування такого покарання, як довічне позбавлення волі (ч. 4 ст. 49 КК), законодавець передбачив факультативність звільнення («може бути звільнена»), тобто рішення з цього приводу передано на розсуд суду.

Залежно від того, на підставі якого правового акта здійснюється звільнення від кримінальної відповідальності, розрізняють звільнення: у випадках, передбачених КК; на підставі Закону про амністію; на підставі Указу Президента України про помилування.

Ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК).

Стаття складається з однієї частини, що містить заборонювальну норму. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують призов на строкову військову службу. Безпосередній об'єкт злочину — суспільні відносини, що забезпечують порядок комплектування Збройних Сил України, їх бойову підготовку й, отже, обороноздатність України.

Об'єктивна сторона злочину полягає в ухиленні від призову на строкову військову службу.

Ухилення від призову на строкову військову службу дією може полягати в заподіянні призовником собі тілесного ушкодження (іншого штучного погіршення стану здоров'я), симуляції хвороби, підкупі працівників військкомату тощо. Якщо розглядуваний злочин був пов'язаний з підробленням документа або з даванням хабара, вчинене має кваліфікуватися за сукупністю злочинів. Особа, яка будь-яким способом сприяє іншій ухилитися від призову на військову службу (наприклад, вводить інфікуючий агент шприцом під шкіру з метою виникнення у призовника флегмони, що зумовлює тривале лікування, передає хабар працівникам військового комісаріату тощо), несе відповідальність і як співучасник у вчиненні злочину, передбаченого ст. 335.

Злочин є закінченим у разі дії з моменту, коли призовник звільнився від призову на строкову службу, а при бездіяльності — від моменту неприбуття призовника у військовий комісаріат для відправлення у військову частину (формальний склад).

Суб'єкт злочину — спеціальний (призовник, тобто громадянин України, відносно якого було оголошено рішення призовної комісії про придатність його до військової служби і призов на військову службу та строк відправлення такого громадянина на військову службу).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Задача:

Ю., слідуючи по місту на закріпленому за ним автомобілі МАЗ, через власну неуважність вчинив наїзд на Д., спричинивши йому тяжке тілесне ушкодження. На місці пригоди Ю. автомобіль не зупинив і допомоги потерпілому не надав.

Кваліфікуйте дії Ю.

Відповідь:

Дії Ю. потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 286 і ч. 1 ст. 135 КК як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло тяжке тілесне ушкодження, та залишення в небезпеці.