2. Залишення в небезпеці (ст. 135 КК). Відмінність від ненадан- ня допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК). : Кримінальне право України : B-ko.com : Книги для студентів

2. Залишення в небезпеці (ст. 135 КК). Відмінність від ненадан- ня допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК).

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим і безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я та життя особи. Потерпілий від цього злочину — особа, що характеризується сукупністю двох ознак. Так, вона: а) перебуває в небезпечному для життя стані; б) позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану. Небезпечний для життя стан означає, наприклад, ситуацію, коли особа під час пожежі заблокована в приміщенні, рибалка опинився у воді, людина, збита автомобілем, залишилася на проїзній частині дороги.

Об'єктивна сторона злочину в ч. 1 ст. 135 вказує на два види злочинної бездіяльності: 1) так звану бездіяльність-невтручання, яка полягає в невиконанні особою обов'язків з надання допомоги потерпілому, який перебуває в небезпечному для життя стані, і 2) бездіяльність, викликана попередніми діями особи, яка поставила цим потерпілого в небезпечний для життя стан (поставлення в небезпеку). Відповідальність за залишення в небезпеці може наставати лише за умови, якщо особа мала змогу надати допомогу потерпілому.

Злочин є закінченим з моменту залишення в небезпеці, незалежно від того, наскільки ефективною могла бути допомога потерпілому (формальний склад). Настання суспільно небезпечних наслідків певного характеру (матеріальний склад) є підставою для кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 135 КК.

Суб'єкт злочину — спеціальний, тобто лише фізичні осудні особи з 16-річного віку, які: 1) первісно зобов'язані були піклуватися про потерпілого і мали можливість надати йому допомогу; 2) самі поставили потерпілого в небезпечний для життя стан.

Основні відмінності залишення в небезпеці (ст. 135 КК) від не- надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК): за ознаками об'єктивної сторони складу злочину, за конструкцією основного складу злочину, за формою вини і саме головне — за суб'єктом. Обов'язок подавати невідкладну допомогу особам, які перебувають у загрозливому для їх життя і здоров'я стані, закон загалом покладає на всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Тож за ст. 136 КК несуть відповідальність будь- які фізичні, осудні особи з 16-річного віку, крім: 1) медичних працівників; 2) службових осіб, на яких законом чи іншим нормативним актом покладено обов'язок надавати допомогу особам, що перебувають у небезпечному для життя стані; 3) інших осіб, які зобов'язані за законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим договором надавати допомогу вказаним особам.

Суб'єктивна сторона залишення в небезпеці характеризується прямим умислом. Ставлення винної особи до наслідків, передбачених ч. 3 ст. 135 КК, може характеризуватися непрямим умислом або необережністю.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 135 КК) є завідоме залишення без допомоги матір'ю своєї новонародженої дитини, якщо вона не перебувала в обумовленому пологами стані. Новонародженою вважається дитина, яка народилася живою, до 28 повних днів після народження.

Особливо кваліфікуючими ознаками діянь, передбачених частинами 1 або 2 ст. 135 КК (ч. 3 ст. 135 КК), є спричинення ними смерті особі, залишеної без допомоги, або інших тяжких наслідків. Причому під іншими тяжкими наслідками у ч. 3 ст. 135 КК розуміється спричинення потерпілому тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, зникнення його безвісти тощо.

3. Задача:

3. із своїм сусідом Н. розпивали спиртні напої в квартирі останнього. Дружина Н., побачивши чоловіка та його друга в стані сп'яніння, почала їх лаяти. Н. намагався виштовхнути дружину з кімнати, де вони знаходились, але це її ще більше обурило. Схопивши кухонний ніж, вона вдарила чоловіка в живіт. У лікарні з'ясувалось, що лезо ножа проникло в черевну порожнину, але не пошкодило внутрішніх органів. Через три дні Н. виписали з лікарні, а ще через сім днів він закінчив амбулаторне лікування і вийшов на роботу.

Кваліфікуйте дії дружини Н.

Відповідь:

Дії дружини Н. потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК як умисне завдання тяжкого тілесного ушкодження, яке є небезпечним для життя в момент заподіяння (проникаюче поранення у черевну порожнину).

Для визнання тілесного ушкодження тяжким за цією ознакою тривалість розладу здоров'я значення не має. Визначальним є те, що проникнення в черевну порожнину при звичайному перебігові подій, без медичного втручання, призвело би до смерті потерпілого (Правила судово-медичного визначення ступені тяжкості тілесних ушкоджень, затверджені Наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року).

Білет № 11

1. Кримінальна відповідальність: поняття, види та ознаки. Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року (справа № 1-15/99) у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність).

Кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, особливим елементом у механізмі кримінально-правового реагування держави щодо особи, яка вчинила злочин. Поняття «кримінальна відповідальність» законодавчо не визначено і в теорії кримінального та кримінально-процесуального права трактується по- різному.

Кримінальна відповідальність (Я. Брайнін, П. Матишевський, В. Осадчий) — врегульований нормами права обов'язок особи, що вчинила злочин, підлягати певним заходам негативного впливу та перетерплювати передбачені законом обмеження.

Кримінальна відповідальність (Л. Багрій-Шахматов, С. Келіна, П. Дагель) — це врегульовані кримінально-правовими нормами суспільні відносини.

Кримінальна відповідальність (М. Загородніков, О. Лейст) — це реальне застосування кримінально-правової норми та реалізація санкції.

Кримінальна відповідальність (Ю. Баулін) — це передбачені КК вид та міра обмеження прав і свобод злочинця, що індивідуалізується судом та здійснюється спеціальними органами держави.

Відповідальність поділяється на негативну (ретроспективну, реальну) та позитивну (перспективну, потенційну).

Позитивна кримінальна відповідальність — це обов'язок особи не вчиняти злочинів.

Негативна кримінальна відповідальність — це обов'язок особи піддатися кримінально-правовим обмеженням.

Відповідно до частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, а згідно із статтею 3 КК кримінальній відповідальності підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене законом суспільно небезпечне діяння. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону. Ці положення дають підстави розглядати кримінальну відповідальність як особливий правовий інститут, у межах якого здійснюється реагування держави на вчинений злочин. Кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної.

Стаття 2 КК вказує, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений цим Кодексом.

Більшість учених також дійшли висновку, що підставою кримінальної відповідальності є наявність у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні ознак конкретного складу злочину, передбаченого чинним кримінальним законодавством.

Можна визначити дві підстави кримінальної відповідальності:

фактична — це вчинення особою в об'єктивній реальності суспільно небезпечного діяння;

юридична — це передбаченість діяння КК.

Тобто склад злочину, так званим, з'єднувальним «містком» між реальним діянням і нормою закону.

Також можна виділити матеріальну та процесуальну підстави кримінальної відповідальності:

матеріальна — це вчинення злочину;

процесуальна — це обвинувальний вирок суду.

Форми реалізації кримінальної відповідальності 1) призначення покарання; 2) звільнення від покарання (ст. 74 КК); 3) звільнення від відбуття покарання (ст.ст. 75, 84 КК).

Тому сам факт порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, затримання, взяття під варту, пред'явлення їй обвинувачення не можна визнати як кримінальну відповідальність. Особа не несе кримінальної відповідальності до тих пір, поки її не буде визнано судом винною у вчиненні злочину і вирок суду не набере законної сили.

Поняття «притягнення до кримінальної відповідальності» не тотожне поняттю «кримінальна відповідальність», як і поняття «притягнення до юридичної відповідальності» не ідентичне поняттю «юридична відповідальність».

Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності. Юридична відповідальність, у тому числі й кримінальна відповідальність, як і форми притягнення до юридичної відповідальності, визначаються та встановлюються законами. Відповідно до положень пунктів 14, 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються «судочинство... організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства», а також «засади цивільно- правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них». Системний аналіз норм КПК (статей 147, 242, 246 та інших статей) дає підстави дійти висновку, що притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого і пред'явлення їй обвинувачення. Так п. 4 ч. 1 ст. 242 КПК передбачає, що в разі віддання обвинуваченого до суду суддя одноособово чи суд у розпорядчому засіданні зобов'язані з'ясувати, «чи притягнуті до відповідальності всі особи, які зібраними в справі доказами викриті у вчиненні злочину», а відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 246 цього Кодексу суд у розпорядчому засіданні повертає справу на додаткове розслідування за «наявності підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, коли окремий розгляд справи про них неможливий».

Згідно п. 1.1. та 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, а притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.