2. Доведення до банкрутства (ст. 219 КК).

Стаття складається з однієї частини, що містить заборонювальну норму. Родовим об'єктом злочину є сфера господарської діяльності. Безпосередній об'єкт злочину — суспільні відносини у сфері виконання суб'єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов'язань.

Об'єктивна сторона злочину характеризується наявністю трьох обов'язкових ознак: 1) діяння — дій, що призводять до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності (наприклад, укладення завідомо невигідних угод, перебирання чужих боргів, умисне невиконання обов'язків по здійсненню управління господарською діяльністю суб'єкта господарювання тощо); 2) суспільно небезпечних наслідків — завдання великої матеріальної шкоди державі чи кредиторові; 3) причинового зв'язку між діянням і наслідками.

Цей злочин пов'язаний з існуванням у праві України інституту банкрутства. Банкрутство — це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Сам по собі факт банкрутства свідчить лише про невдачу в господарській діяльності і не повинен бути предметом кримінально-правових відносин. Проте у тих випадках, коли з цим фактом пов'язані певні суспільно небезпечні дії, можлива кримінальна відповідальність.

Стійка фінансова неспроможність суб'єкта господарської діяльності — це такий його фінансовий стан, за якого цей суб'єкт нездатний відновити свою платоспроможність протягом визначеного законом періоду часу після настання терміну виконання грошових зобов'язань у певному розмірі. Кредитор — це юридичні або фізичні особи, на користь яких боржник відповідно до закону зобов'язаний сплатити грошові суми, передати майно, виконати роботи, надати послуги тощо, зокрема і найманих працівників боржника. Під великою матеріальною шкодою державі чи кредиторові слід розуміти заподіяння матеріальних збитків, які у 500 та більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (прим. до ст. 218 КК).

Злочин є закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди державі чи кредиторові (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину — спеціальний (громадянин — засновник (учасник) або службова особа суб'єкта господарської діяльності — юридичної особи).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальним мотивом (корисливим мотивом, іншою особистою заінтересованістю винної особи або її бажанням задовольнити ті чи інші інтереси третіх осіб).

Якщо доведення до банкрутства супроводжується викраденням майна чи службовими зловживаннями, дії винної особи повинні бути кваліфіковані за сукупністю злочинів (ст. 191 КК — привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, ст. 364 КК — зловживання владою або службовим становищем, ст. 366 КК — службове підроблення).

3. Задача:

Довідавшись, що Г. зґвалтовано, К. і Ш. поїхали до неї на роботу, викликали на вулицю та зажадали дати їм відразу 1500 гривень, погрожуючи в разі відмови розповісти її подругам і знайомим про факт зґвалтування. Г. відмовилась задовольнити їх вимогу та звернулась із заявою до міліції.

Кваліфікуйте дії К і Ш.

Відповідь:

Дії К. і Ш. потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 189 КК як вимога передачі чужого майна з погрозою розголошення відомостей, які потерпіла бажала зберегти у таємниці, вчинене за попередньою змовою групою осіб.