Коротка історія розвитку Інтернету

магниевый скраб beletage

Початком розвитку Інтернету вважається кінець шістдесятих років ХХ ст., коли було вирішено з'єднати потужні комп'ютери Мі­ністерства оборони США в єдину мережу. У 1958 році Міністерство оборони США започаткувало розробку проекту, котрий мав на меті створення надійної системи передачі інформації на випадок війни.

Агентство передових досліджень США (англ. ARPA) запропонувало розробити для цього комп'ютерну мережу. Її розробка була доручена Каліфорнійському університетові Лос-Анджелеса, Стенфордському дослідному центрові, Університету штату Юта та Університету шта­ту Каліфорнія в Санта-Барбарі. Ця мережа була названа ARPANET (англ. Advanced Research Projects Agency Network — Мережа Агент­ства передових досліджень). В рамках проекту мережа об'єднала на­звані заклади; всі роботи по її створенню фінансувались за рахунок Міністерства оборони США. Потім мережа ARPANET почала активно рости й розвиватись; її дедалі ширше почали використовувати вчені із різних галузей науки. Перший сервер ARPANET було встановлено 1 вересня 1969 року у Каліфорнійському університеті в Лос-Анжелесі. Комп'ютер «Honeywell 516» мав 12 кілобайт оперативної пам'яті.

У 1961 році Леонард Клейнрок описав технологію, здатну роз­бивати файли на частини та передавати їх різними шляхами через мережу. У 1962 році він запропонував концепцію, що базується на двох основних ідеях: відсутність центрального комп'ютера — усі комп'ютери мережі рівноправні; пакетний засіб передачі файлів через мережу (packet switching theory).

У 1963 році керівник комп'ютерної лабораторії ARPA Джон Лік- лідер запропонував першу детально розроблену концепцію комп'ю­терної мережі. Відповідно до цієї концепції за допомогою мережі будь-яка людина з будь-якої місця на Землі може одержувати інфор­мацію й обмінюватися файлами з іншою людиною. Сьогодні ця кон­цепція втілена у сучасній мережі Інтернет.

Теоретичні ідеї Ліклідера були втілені в життя у 1967 році, а саме:

-     кожний вузол мережі сполучений з іншими, так що існує де­кілька різноманітних шляхів передачі даних від вузла до вузла;

-     усі вузли і зв'язки розглядаються як ненадійні — існують авто­матично обновлювані таблиці перенаправлення пакетів;

-     пакет, призначений для несусіднього вузла, відправляється на найближчий до нього вузол, відповідно до таблиці перенаправ- лення пакетів, при недоступності цього вузла — на наступний і т.д.

Тоді ж Ларі Робертс запропонував зв'язати між собою комп'ютери ARPA. Почалася робота над створенням військової мережі ARPANET, яка запрацювала через два роки.

Леонард Кейнрок вважає, що перший значний крок у створен­ні Інтернету був зроблений 2 вересня 1969 року в Каліфорнійсько­му університеті, де він разом зі своєю командою успішно з'єднав комп'ютер з маршрутизатором (мережний пристрій передачі даних), відомим як Interphase Message Processor, розміром з холодильник. Перша спроба з'єднати два комп'ютери в мережу закінчилася не­вдачею. В інтерв'ю агентству Рейтер Леонард Клейнрок описав це в такий спосіб: «20 жовтня 1969 року група комп'ютерщиків Калі­форнійського університету (КУ) вирішила з'єднати свій комп'ютер з комп'ютером у Стенфордського дослідницького інституту (СДІ) на півночі Каліфорнії. Один учений сидів за комп'ютером у КУ і розмовляв по телефону з ученим зі СДІ. Коли відбулося з'єднання, перший повинний був написати слово «log», а фахівець у СДІ у від­повідь повинний був написати «in», у результаті чого мало утвори­тися слово «login» (процедура ідентифікації користувача при під­ключенні до комп'ютера по лінії зв'язку). Науковець у КУ написав «о» і запитав по телефону колегу в Стенфорді, чи той одержав букву. Відповідь була позитивною. Успішно передалася буква «o». А далі з'єднання обірвалося і більше нічого не вдалося передати. Проте по­чаток був покладений». На початках створена мережа допомагала вченим користатися інформацією, що знаходилася в комп'ютерах колег в інших центрах.

У 1971 році програміст Рей Томплісон розробив систему електро­нної пошти та запропонував використовувати значок @ («собака»).

У 1973 році до мережі через трансатлантичний кабель були під­ключені перші іноземні організації з Великобританії та Норвегії; ме­режа стала міжнародною.

У 1974 році відкривається перша комерційна версія ARPANET — мережа Telenet, а року 1976 — перша локальна комп'ютерна мережа Ethernet. Через рік число хостів перевищило сто.

У 1970-х роках мережа в основному використовувалась для пере­силки електронної пошти, тоді ж появились перші списки поштових розсилок, групи новин та дошки оголошень. Але в ті часи мережа ще не могла легко взаємодіяти з іншими мережами, котрі були побудо­вані на інших технічних стандартах. До кінця 1970-х років почали активно розвиватись протоколи передачі даних, що були стандарти­зовані у 1982-1983 роках.

1 січня 1983 року мережа ARPANET перейшла з протоколу NCP на протокол TCP/IP, який досі успішно використовується для об'єднання мереж. Саме у 1983 році за мережею ARPANET закріпив­ся термін «Інтернет».

У 1984 році була розроблена система доменних назв (англ. Domain Name System, DNS). Тоді ж у мережі ARPANET появився серйозний суперник — Національний науковий фонд США (NSF) заснував між- університетську мережу NSFNet (англ. National Science Foundation Network), котра була сформована з дрібніших мереж, включаючи відомі на той час Usenet та Bitnet і мала значно більшу пропускну здатність, аніж ARPANET. До цієї мережі за рік під'єдналось близько 10 тисяч комп'ютерів; звання «Інтернет» почало плавно переходити до NSFNet.

У 1988 році було винайдено протокол Internet Relay Chat (IRC), завдяки якому в Інтернеті стало можливим спілкування в реальному часі (чат).

У 1989 році в Європі, в стінах Європейського центру ядерних дос­ліджень (франц. Conseil Europeen pour la Recherche Nucleaire, CERN) народилась концепція мереж. Її запропонував знаменитий британ­ський вчений Тім Бернерс-Лі, він же протягом двох років розробляв протокол HTTP, мову гіпертекстової розмітки HTML та ідентифіка­тори URI.

У 1990 році мережа ARPANET припинила своє існування, про­гравши конкуренцію NSFNet. Тоді ж було зафіксовано перше під­ключення до Інтернету по телефонній лінії (т. зв. «дозво'нювання» англ. Dial-up access).

У 1991 році мережі стали доступні в Інтернеті, а в 1993 році з'явився знаменитий Веб-браузер (англ. web-browser) NCSA Mosaic. Всесвітня павутина ставала дедалі популярнішою.

У 1995 році NSFNet повернулась до ролі дослідницької мережі; маршрутизацією всього трафіку Інтернету тепер займались мережеві провайдери (постачальники послуг), а не супер комп'ютери Націо­нального наукового фонду.

В тому ж році мережі стали основним постачальником інформації в Інтернеті, обігнавши за величиною трафіку протокол передачі фай­лів FTP; було сформовано Консорціум всесвітньої павутини (англ. WWW Consorcium, W3C). Можна сказати, що мережі перетворили

Інтернет і створили його сучасний вигляд. З 1996 року Всесвітнє па­вутиння майже повністю підмінило собою поняття «Інтернет».

Протягом 1990-х років Інтернет об'єднав у собі більшість існую­чих на той час мереж (хоча деякі, як, наприклад, Фідонет, залишились відособленими). Завдяки відсутності єдиного керуючого центру, а та­кож завдяки відкритості технічних стандартів Інтернету, що автома­тично робило мережі незалежними від бізнесу чи уряду, об'єднання виглядало неймовірно привабливим. До 1997 року в Інтернеті нара­ховувалось близько 10 мільйонів комп'ютерів і було зареєстровано більше мільйона доменних назв. Інтернет став дуже популярним за­собом обміну інформацією.

На даний момент Інтернет став доступним не лише через комп'ю­терні мережі, але й через супутники зв'язку, радіосигнали, кабельне телебачення, телефонні лінії, мережі стільникового зв'язку, спеціаль­ні оптико-волоконні лінії і електропроводи. Всесвітня мережа стала невід'ємною часткою життя як у економічно розвинутих країнах, так і країнах, котрі лише розвиваються.