2.2.4. Природні полімери: види, властивості, використання

Природні полімерні матеріали - хімічні сполуки, молекули якихскладаються з багаторазово повторюваних атомних угруповань,з'єднаними хімічними зв'язками в довгі ланцюги. До природних полі-мерів відносять натуральний каучук, вовну, натуральний шовк і іншінатуральні текстильні волокна.

Каучук натуральний (НК) - еластичний матеріал, який одержу-ють коагуляцією латексу каучуконосних рослин (базельська гевея,фікус каучуконосний). Латекс створюється за допомогою оцтовоїкислоти. Маса, яка згорнулася, відділяється від сироватки, промива-ється й підсушується. Основний компонент НК - поліізопрен. Вул-канізацією НК одержують міцні й еластичні гуми. НК використову-ється також у виробництві шин, амортизаторів, виробів санітарії йгігієни та ін.

НК добре розчиняється в бензолі, скипидарі, бензині та іншихорганічних розщеплувачах. Під впливом розщеплювачів НК набухає,потім в'язкий розчин (клей), а при дії температурі 600С стає м'яким іпластичним, при температурі 2200С - плавиться, при 00С - стає твер-дим і крихким. Ці властивості враховуються при використанні НК.46

Природні волокна текстильно натуральні - тверді тіла, які маютьдуже малі поперечні розміри і значну довжину; міцні й гнучкі; вико-ристовуються для виготовлення ниток (пряжі) й виробів.

Волокна текстильні розділяють на два класи: органічні й міне-ральні.

Органічні натуральні волокна бувають рослинного і тваринногопоходження. Основними видами рослинного походження є: бавовнай льон, а тваринного - шовк і вовна. До мінеральних волокон нале-жать азбестові волокна, які виробляються з гірських порід.

Волокна текстильні складаються з речовин, що належать до кла-су високомолекулярних (полімерів), які характеризуються великимрозміром молекул. Такими полімерами є: целюлоза (для натураль-них рослинних волокон), кератин (основна речовина вовни), фіброїн(основна речовина шовку). Хімічний склад та будова макромолекулобумовлюють властивості волокон.

Макромолекули целюлози волокон бавовни й льону мають ліній-ну будову і різний ступінь орієнтації, що забезпечує менше чи біль-ше подовження волокон, різну міцність і деформаційні властивості.Чим вище ступінь орієнтації, тим більше макромолекули випрямленіщодо подовжньої осі волокна. Це приводить до зміцнення целюлоз-ного матеріалу. Макромолекули кератину (вовни) мають сітчастубудову, що обумовлює високу пружність вовняного волокна. Високаеластичність шовкових ниток обумовлена здібністю випрямлятисямакромолекули фіброїну. Наряду з цим природні волокна характери-зуються деякими особливостями.

Бавовняне волокно розвивається на поверхні насіння бавовнику.

Макроструктура волокон. Основними параметрами макрострук-тури волокна є довжина і товщина. Довжина бавовняних волокон ко-ливається в досить в широких межах - від 1 до 50 мм.

Із бавовнику довжиною до 20 мм неможливо виробляти пряжу,тому його називають непрядомим. Залежно від довжини волокна ба-вовник поділяють на коротковолокнистий (20—27 мм), середньово-локнистий (28—34 мм) й довговолокнистий (35— 50 мм).

Довжина волокон бавовнику має важливе значення у формуванніряду властивостей тканини. Так із коротковолокнистого бавовникуможна одержати порівняно товсту й ворсисту пряжу, яка широко ви-користовується при виробленні, наприклад, ворсоначісних тканин,які мають гарні теплозахисні властивості (фланель, байка, сукно,вельветон та інші). Навпаки, з довговолокнистого бавовнику одер-жують надзвичайно тонку й міцну пряжу, яка використовується привиробництві найбільш високоякісних тканин як батист, маркізет,поплін, вольти тощо. Відмінною особливістю бавовняних волокон єзакономірна залежність між їхньою довжиною й штопороподібноюзвивистістю: чим довші волокна бавовника, тим більше вони звиті.

Між довжиною й товщиною бавовняних волокон також існуєпевна залежність: чим довші волокна, тим вони тонші. Саме тому дов-говолокнисті бавовники найчастіше називають тонковолокнистими.Тонину волокон бавовника визначають по-різному: за розміром по-перечника, вираженим у мікронах, метричним номером і за міжна-родною системою в мілітексах (див. ГОСТ 10878—64). Метричнимномером волокна називають число міліметрів волокна, що міститьсяв 1 мг його ваги. Мілітексом називають вагу 1 км волокна, вираженув міліграмах.

Коротковолокнисті бавовники характеризуються метричним но-мером 3000 - 4500 (333 - 222 мтекс), середньо волокнисті - 5000- 6000 (200 - 167 мтекс) і довговолокнисті - 6000 - 8000 (167 - 125мтекс). Тонку й водночас міцну пряжу можна отримати лише з тон-коволокнистого бавовника. Окрім того пряжа, вироблена з тонко-волокнистого бавовника, має більшу гнучкість і м'якість, ніж пряжа,отримана із середньоволокнистого й тим більш з коротковолокнисто-го бавовника. Тому тканини, вироблені з тонковолокнистого бавов-ника, більш якісні, ніж тканини, вироблені з середньо- й коротково-локнистого бавовника.

Внаслідок випаровування рідкої частини протоплазми волокнонормальної зрілості сплющується й набуває так звану штопороподіб-ну звитість.

Бавовняне волокно нормальної зрілості під мікроскопом має ви-гляд сплющеної трубочки з ледь загнутими краями, штопороподіб-ними звитками, порівняно тонкими стінками, широким внутрішнімканалом, який наглухо закупорений з боку природної конічної кін-цівки волокна й відкритим в тому кінці волокна, що останнім бувприрощений до насіння бавовника. Мікроструктура волокна багато вчому залежить від ступеню їх зрілості. За збільшенням ступеню зрі-лості збільшується товщина стінок і зменшується ширина каналу, атакож змінюється їх звитність. За ступенем зрілості волокна бавов-ника поділяють на 11 груп, що позначаються коефіцієнтами зрілості:5,0; 4,5; 4,0; 3,5; 3,0; 2,5; 2,0; 1,5; 1,0; 0,5; 0,0. Коефіцієнтом зрілості 5,0позначають перезрілі, 0,0 - зовсім незрілі волокна. Чим вищий сту-пінь зрілості, тим вища якість бавовняних волокон. Незрілі й недо-зрілі волокна бавовника є дефективними.

Звитість, передаючи волокну нерівну поверхню, підвищує йогоцупкість, знижає до деякого ступеню натуральний блиск і сприяєбільш міцному утриманню забруднень; з цієї причини вироби з ба-вовні важче відіпрати, ніж вироби з льону й шовку, волокна яких ма-ють більш рівну поверхню. Однак підвищена цупкість волокна спри-яє одержанню більш міцної пряжі, а отже й виробів з неї.

Канал бавовняного волокна заповнений повітрям, яке є поганимпровідником тепла. Внаслідок цього вироби з бавовни мають підви-щені теплозахисні якості, що дуже важливо для отримання вимог гі-гієни.

В волокнах бавовни ниткоподібні групи молекул целюлози роз-ташовані по вінтові лінії, спірально, відносно їх повздовжньої осі,причому на окремих ділянках волокон напрямок спіралей змінюєть-ся: права спіраль переходить у ліву і навпаки. Внаслідок цього кутнахилу спіралей у волокнах бавовника коливається в надзвичайношироких межах - від 0 до 40°, складаючи в середньому 23°.

Більшим кутом нахилу спіралей до повздовжньої осі у волокнахбавовника пояснюється значне їх подовження при розтягуванні (7 -8%) й одна з причин низької міцності на розрив реального волокна(близько 50 кгс/мм 2) порівняно з теоретичною міцністю целюлози(400 кгс/мм2).

Молекули целюлози упаковані в бавовняних волокнах меншщільно, ніж у інших волокнах (наприклад, в лляних, капронових,нітронових тощо). Внаслідок помірної упаковки молекул целюлозиволокна бавовника мають збільшені розмірі субмікроскопічних пор.Цим, зокрема, можна пояснити, чому волокна бавовника порівнянолегко, швидко й інтенсивно фарбуються барвниками. Від малої щіль-ності упаковки молекул целюлози багато в чому залежить також їхпонижена механічна міцність.

Зрілі висушені бавовняні волокна в середньому мають 94 % целю-лози й 6 % попутних речовин (соскоподібних, пектинових, азотистихі зольних, органічних кислот, цукрів тощо).

Основною речовиною в бавовняних волокнах є целюлоза, яка маєскладну й багатоманітну структуру. В молекулі целюлози елементар-ні ланки (С6Н1005), які містять три хімічно активні гідроксильнігрупи (ОН), поєднані між собою глікозидним зв'язком, внаслідокчого утворюється ланцюг головних валентностей.

Властивості бавовняних волокон багато в чому залежать від глі-козидних зв'язків. Зокрема руйнація (деструкція) бавовняних воло-кон відбувається внаслідок розриву глікозидних зв'язків під впливомокислювачів, гідролізуючих речовин, термічних і фізико-хімічнихвпливів тощо.

Наявність воскоподібних речовин зумовлює погану змочуваністьволокон, що утруднює процеси фарбування й набивки текстильнихвиробів. Зате воскоподібні речовини полегшують ковзання волокону процесі прядіння.

Попутні речовини містять забарвлюючі пігменти, котрі надаютьбавовняним волокнам і виробам із них негарний кремово-бурий ко-лір.

Кислотостійкість бавовняних волокон невисока. Під дією міне-ральних кислот глікозидні зв'язки молекул целюлози легко гідролі-зуються, тобто розриваються з приєднанням води, що і є причиноюруйнування целюлози. Внаслідок гідролітичного руйнування целю-лози утворюється гідроцелюлоза, яка має настільки слабу механіч-ну міцність, що її можна легко розтерти на порох між пальцями рук.Якщо ж через короткочасну дію кислоти целюлоза частково перехо-дить в гідроцелюлозу, то спостерігається тільки зниження міцностібавовняних волокон.

Лугостійкість бавовняних волокон досить висока. Глікозиднізв'язки молекули целюлози характеризуються значною стійкістюдо лугу. Тому волокна бавовника навіть при кип'ятінні в розведенихрозчинах лугів без доступу кисню повітря майже не змінюються. Алеякщо їх кип'ятити в розчині їдких лугів при доступі повітря, то вна-слідок окислення целюлоза перетворюється в оксицелюлозу.

Окислення целюлози супроводжується розривом глікозиднихзв'язків. Чим більше целюлоза окислюється, тим значніше знижаєть-ся міцність бавовняних волокон. При повному окисленні целюлозаповністю перетворюється на оксицелюлозу.

Під впливом світла целюлоза бавовника поступово руйнується.Найбільш істотний вплив на руйнування целюлози мають ультрафі-олетові промені. Бавовняні волокна мають більш високу світлостій-кість, ніж волокна віскозного й натурального шовку, але поступають-ся за світлостійкістю лляним, пеньковим та вовняним волокнам.

Гігроскопічність бавовняних волокон досить висока: в нормаль-них умовах волокна мають в середньому 8,5 % вологи.

Термостійкість бавовняних волокон має важливе значення. Вонивитримують короткочасні нагрівання при температурі 125-1500, притемпературі вищій 2750 починається інтенсивне руйнування целю-лози бавовни з утворенням різноманітних рідких і газоподібних про-дуктів. При температурі 400-4500 з волокон зникають всі газоподібніпродукти розпаду целюлози й залишається твердий залишок у вигля-ді вугілля.

Льон здобувають із стебел рослин - льону-довгунця. Характер-ною особливістю луб'яних волокон є те, що вони являють собою непоодинокі елементарні волокна, як наприклад, у бавовнику, а пучокволокон, поєднаних між собою пектином; їх називають технічнимиволокнами. Довжина останніх відповідає довжині стебла льону.

Основною речовиною луб'яних волокон, як і у бавовнику, є це-люлоза (близько 75 %) й більше супровідних речовин (близько 25 %),ніж у бавовнику.

Елементарні луб'яні волокна під мікроскопом являють собоютовстостінні клітини, які надзвичайно видовжені й мають всерединіканал, наглухо зачинений з обох кінців; кінці можуть бути різними:дуже загостреними (льон), помірно загостреними (джут), роздвоєни-ми (конопля).

Своєрідна мікроструктура лляних волокон надає їм ряд, специ-фічних властивостей. Так, лляні волокна більш теплопровідні, ніжбавовняні, в зв'язку з тим, що в них значно вужчий канал, в котромуміститься менше повітря, яке є найгіршим провідником тепла. У лля-них волокон значно рівніша й гладка поверхня, а тому на ній меншезатримується забруднення, ніж на поверхні звитих бавовняних воло-кон. З тієї ж причини лляні тканини легше й швидше відпираються,ніж бавовна.

До числа найбільш важливих субмікроструктурних факторівлляних волокон належать їх спіральна структура, а також щільністьупаковки молекул целюлози. У лляних волокнах, як і в бавовняних,групи макромолекул целюлози розташовані спірально відносно про-довжної їх осі. На відміну від бавовняних у лляних волокон спіралібувають лише праві й розташовані вони значно крутіше, тобто підменшим кутом нахилу до продовжної осі, ніж у бавовняних волок-нах. Кут нахилу спіралі у лляних волокнах коливається від 4 до -120,в середньому становить 8°.

Малим кутом нахилу спіралі відносно продовжної осі волокнапояснюється одна з причин більш високої міцності на розрив ллянихволокон (80-135 кгс/мм2), ніж бавовняних (близько 50 кгс/мм2),йнабагато меншого подовження при розтягуванні у перших (2,5 %),порівняно з другими (7-8 %).

У волокнах льону молекули целюлози упаковані значно щільні-ше, ніж у бавовняних. Внаслідок цього лляні волокна характеризу-ються меншими розмірами субмікроскопічних пор. Цим головнимчином і пояснюється, чому волокна льону так важко піддаються фар-буванню.

Щільна упаковка молекул целюлози є другою причиною більшвисокої механічної міцності лляних волокон, ніж бавовняних.

За хімічними властивостями волокна льону мало відрізняютьсявід бавовни. Луги руйнуюче діють на пектинові речовини, тому прикороткочасній дії лугів знижається міцність технічних волокон, а притривалій - вони розпадаються на елементарні бавовноподібні волок-на льону.

Світлостійкість волокон льону дещо вище, ніж бавовняних. Во-локна льону гігроскопічні (гігроскопічність становить 12 %); вонилегко поглинають вологу із оточуючого середовища й так же легковіддають її, що має особливо важливе гігієнічне значення для одягово-суконних тканин. Вони добре проводять тепло, тому не використову-ються для постільної білизни.

Іншими луб'яними волокнами є джут, кенаф, рамі, які використо-вуються для виробництва мішків, вірьовок та ін.

Вовна - волокно тваринного походження (кіз, овець, корів і ін.).На відміну від усіх останніх природних волокон вовна має хвилепо-дібну звитість. У одних волокон вона дужча, в інших слабкіша. Чимтонші вовняні волокна, тим дужче вони звиті й навпаки. Найбільшузвитість має пухове волокно, на одному сантиметрі довжини якогонараховується 6 - 8, а іноді до 12 звитків.

Розрізняють гладку, розтягнуту, плоску, нормальну, стислу, ви-соку й звивисту форми звитків вовни. Форма завитків вовни впливаєна її якість. Так, вовна з звивистою звитістю вважається дефектноювнаслідок того, що, як правило, має незначну міцність й часто рветьсяв процесі переробки в пряжу; вона буває дужче забруднена сторон-німи домішками. Вовняне волокно будується з багатьох клітин, яківідрізняються одна від одної формою, розмірами й властивостями.

Комплекси трьох різновидів клітин утворюють три шари вовня-ного волокна: лускатий, корковий і серцевинний.

Лускатий шар складає зовнішню оболонку вовняного волокна.Лушпинки бувають різноманітні за формою і взаємному розташуван-ні на поверхні волокна. Так у тонкої вовни лушпинки охоплюють увигляді кільця корковий шар колом, налягаючи краями одна на одну.У більш грубої вовни лушпин частий прошарок по окружності волок-на складається не з однієї, а з декількох лушпинок, які, подібно дочерепиці, налягають одна на іншу.

Лушпин частий прошарок надає вовняним волокнам ряд ціннихвластивостей. Маючи більш високу стійкість до шкідливих зовніш-ній впливів, ніж корковий прошарок, лушпинки виконують функ-ції захисної оболонки вовняних волокон. Вони значно підвищуютьцупкість волокон, внаслідок чого сприяють одержанню більш міцноїпряжі, надають вовняним волокнам здатність до валяння, без чого зо-всім неможливо виготовити високоякісні сукна й драпи. У проміжкахміж численними лусками є значна кількість малорухомого повітря,внаслідок чого вовняні текстильні вироби характеризуються більшвисокими теплозахисними властивостями порівняно з виробами, ви-готовленими з інших волокон. Розміри, форма й характер взаємногорозташування лусок має значний вплив на блиск вовняних волокон.

Корковий шар находиться під лускатим шаром і складається звеликої кількості видовжених клітин веретеноподібної форми, роз-ташованих в декілька рядів паралельно один до одного й відносно осіволокна. Корковий шар є основним в вовняних волокнах, бо ним ви-значаються такі важливі властивості волокон, як міцність на розрив,величина і характер видовження, пружність, м'якість тощо. У при-родно забарвлених волокон вовни забарвлюючі пігменти знаходять-ся в корковому шарі.

Серцевинний шар розташований у центральній частині волокна;він складається з клітин різної форми й повітряних проміжків.

Серцевинний шар неоднаковий у різних волокон. У перехідноговолоса він переривчастий, у остових волокон - широкий і тягнетьсяпо всій їх довжині, у пухових волокон - зовсім відсутній.

Залежно від особливостей структури розрізняють такі типи вов-няних волокон: пух, ость, перехідний, мертвий і сухий волос.

Пух являється найтоншим, м'яким, ніжним волокном, у більшос-ті випадків правильно звитим, з приємним блиском. Складається вінз двох шарів - лускатого й коркового. Лушпини мають переважнокільцевидну будову. Серед вовняних волокон пух є найвисокоякіс-ним волокнистим матеріалом. Волосяне покриття мериносових овецьскладається лише з пуху. У грубошерстих овець пухові волокна три-маються разом з грубим остовим і перехідним волосом.

Ость представляє собою найбільш товсті, грубі, мало звиті абозовсім позбавлені звитків волокна вовни. Вона частіше за все більшдовга за пух. Остові волокна складаються з трьох шарів: лускатого,коркового й серцевинного. Останній розташований по всій довжиніволокна. Лускатий шар має черепицеподібну будову. У грубошер-стих овець остові волокна знаходяться лише в суміші з пуховими во-локнами.

Технічні й експлуатаційні властивості остових волокон значнонижчі, ніж пухових.

Перехідний волос - вовняні волокна, які займають проміжне ста-новище за структурою й властивостями між пухом і остю. За техніч-ними і експлуатаційними властивостями перехідний волос значновищий ніж ость.

Мертвий волос - це остове волокно з дуже тонким корковимшаром і дуже широким каналом, грубе на дотик, ломке на згин, немає блиску, дуже слабке на розрив і не зафарбовується барвниками.Мертвий волос є дефектним волосом.

Сухий волос - грубі остові волокна, які характеризуються вели-кою шорсткістю й деякою ломкістю зовнішніх кінців. За якістю су-хий волос ближчий до ості, ніж до мертвого волосу.

Основною речовиною вовняних волокон є білок, який називаєть-ся кератином. У складі волокна вовни на долю кератину припадає 90%. Характерною особливістю кератину вовни є вміст у його складі від2 до 5 % сірки.

Являючись основною речовиною вовняних волокон, кератин зу-мовлює всі їх хімічні й фізико-механічні властивості.

Макромолекули кератину складаються із залишків різних аміно-кислот, які поєднуючись між собою пептидними зв'язками (-CO - NH-), утворюють ланцюги головних валентностей з боковими відгалужен-нями. За допомогою останніх макромолекули кератину поєднуютьсяміж собою за рахунок поперечних хімічних зв'язків. Таким чином, ке-ратин вовни має сітчасту структуру, яка характеризується наявністюбільш чи менш паралелізованих лінійних ланцюгів головних валент-ностей, з'єднаних між собою поперечними хімічними зв'язками.

Для кератину вовни характерною є наявність поперечних цистинових зв'язків (містків), що складаються із такого групування атомів: -CH2 - S - S - CH2.

Високу пружність вовняних волокон пояснюють зокрема наяв-ністю в кератині поперечних зв'язків із цисти нових містків.

Відмінною особливістю макромолекул кератину є й те, що вонимають хвилеподібну звиту форму. Тому кожна макромолекула кера-тину представляє собою своєрідну мікромодель тонкого вовняноговолокна.

Вміст в макромолекулі кератину хімічно активних аміно- й кар-боксильної групи надає йому амфотерних властивостей. Внаслідокцього вовняні волокна залежно від pH середовища проявляють абокислотні, або лужні властивості.

Порівняно з іншими текстильними волокнами вовна має най-більш високу стійкість до дії сонячного світла й атмосферних умов.

Висока гігроскопічність - вирізняльна особливість вовни порів-няно з іншими волокнами. В умовах значної відносної вологості на-вколишнього повітря вовна може поглинути до 35- 40 % вологи, несправляючи при цьому враження вологої. В умовах же нормальноїтемператури й відносної вологості повітря вовна має 14-18 % вологи,причому тонка вовна дещо більш гігроскопічна (17 %), ніж груба (15%). Вовна порівняно повільно поглинає з навкілля вологу й повільноїї віддає при зміні температури й відносної вологи повітря.

Термостійкість - здатність вовни протистояти дії високих темпе-ратур. Висушена при температурі 100 - 105° вовна втрачає вологу,внаслідок чого стає жорсткою й ламкою. Після висушування вовназнову поглинає вологу й тому відновлює свою попередню м'якість істійкість до повторних згинань. Слід мати на увазі, що це справедли-во лише за умови, коли вовна піддавалась нагріванню при температу-рі 100—105° нетривалий час. Тривале нагрівання (вище 30 - 40 год.)при 100—105° й вище приводить до руйнування вовни, що супрово-джується виділенням сіроводороду й аміаку, а також пожовтіннямвовни.

Шовкове волокно. Коконна нитка складається з двох фіброїднихволокон, склеєних між собою шовковим клеєм - серицином.

При варці шовку в розчині мила серицин розчиняється і коконнанитка розпадається на два елементарних волокна, які мають у попере-чному розрізі різноманітну форму (овальну, круглу, з кількома окру-гленими гранями тощо). Після розчину серицину блиск і м'якістьшовкових волокон значно підвищується.

Під мікроскопом елементарне шовкове волокно на перший поглядздається однорідним. Але при механічних впливах (тертя, роздав -лювання) виникає продовжне розщеплення волокна на більш тонківолоконця, які добре видно під мікроскопом. Фібрилярна структураволокон натурального шовку є причиною утворення дефекту, якийназивають моховитістю.

Кокона нитка приблизно на 70-80 % складається з білка фіброїнуй на 20 - 30 % - з білка серицину й інших попутних фіброїну речовиннебілкової природи (що витягаються ефіром і етиловим спиртом, мі-неральні речовини). Отже, основною речовиною натурального шовкує фіброїн.

Фіброїн шовку тутового шовкопряда побудований приблизно зтих же амінокислот, що й інші природні білки (кератин, казеїн, яєч-ний альбумін). Особливістю амінокислотного складу фіброїну є ви-сокий вміст гліцерину й аланіну.

Коконі нитки дубового шовкопряда (туссора) містять у своємускладі 89 - 90 % фіброїну й 10 - 11 % попутних йому речовин, у томучислі 5,6 % серицину. Цим вони значно відрізняються від складу ко-конних ниток тутового шовкопряда.

Шовк розщеплюється в мідно-аміачних розчинах, у нього зниженастійкість до світла, має низьку теплостійкість. Натуральний шовк стійкийдо дії органічних кислот, а при нагріванні в лугах цілком руйнується.

Натуральна шкіра - матеріал, який виробляється зі шкір тварин,морських звірів. Основу натуральної шкіри складає колаген, що утво-рює волокнисту тканину. Колаген, як і усі високомолекулярні речо-вини, характеризується визначеним хімічним складом і будовою.Він має складну будову, складається з більшого числа різних аміно-кислотних залишків, що з'єднані між собою пептидним зв'язком, щоутворює довгі поліпептидні ланцюги. Наявність великої кількості ак-тивних груп обумовлює значну здатність колагену не розчинятися вхолодній і теплій воді, розбавлених розчинах кислот, лугів і солей. Уводі й розчинах кислот колаген набухає. Здатність колагену взаємоді-яти з дубильними речовинами покладена в основу головного процесувироблення шкіри - дубіння.

Для виготовлення натуральної шкіри як сировину використову-ють шкіри великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз, коней, а такожшкіри оленів, верблюдів, лосів, кабанів, моржів, тюленів, китів.

Основними видами натуральної шкіряної сировини є опоєк і ви-росток - шкіри телят; напівшкіряник - шкіри телиць і бичків; ялівка- шкіри корів; жеребок і виметка - шкіри жереб'ят і молодих коней;хлібна й стінна козлина - шкіри кіз тощо.

2.3. Неорганічні матеріали

+1