Овчинна продуктивність овець

магниевый скраб beletage

Овчина — це шкура, знята з овець у віці старше 6 міс. і оброблена за спеціальною технологією. Овчина є основним видом сировини для виготовлення шуб, кожухів, хутряних курток, жіночих і дитячих хутряних пальто, шапок, комірів, рукавиць та іншого. За використанням овчини поділяються на хутряні, шубні і шкіряні згідно з ГОСТ 8439-59.

Хутряні овчини мають однорідний шерстний покрив. їх отримують від тонкорунних і напівтонкорунних порід овець. Дуже цінні хутряні овчини дають вівці цигайської породи. В народі ці овчини називають цигейками.

Хутряні овчини шиють хутром назовні, тому високі вимоги при їх оцінюванні висуваються до шерстного покриву. За довжиною шерстного покриву овчини поділяються на шерстні з довжиною шерсті 3 см і напівшерстні — від 1 до 3 см. Овчини з шерстним покривом менше 1 см і рідкою шерстю для хутряного виробництва непридатні.

Шубна овчина має неоднорідний шерстний покрив і щільну еластичну міздру. її отримують від грубошерстих і напівгрубошерст- них порід, а також помісей, які мають неоднорідний шерстний покрив.

Шубні овчини шиють хутром всередину, міздрою назовні, тому при їх оцінці велике значення має якість міздри і шерстного покриву (повинно бути оптимальне співвідношення пуху й ості, стійкість до «зминання»). За довжиною шерстного покриву шубні овчини поділяються на шерстні з довжиною волосу понад 6 см, напівшерстні — 2,5—6 і низькошерстні — 1,5—2,5 см. За породами на рома- новські овчини — від овець романовської породи; російські — від усіх грубошерстних порід за винятком романовських, курдючних і каракульських; і степові овчини (від курдючних і каракульських овець), вироби з яких невисокої якості. Найкращими є овчини від романовської породи: вона легка і тепла, як заячий пух, гарна, як шкурка з песця, і міцна, як шкура з вовка.

Шкіряні овчини — це овчини, що не задовольняють вимогам (щодо вичинки) хутряних і шубних овчин, їх використовують для пошиття сумок, пасків, рукавичок, домашнього взуття.

Класирування овчин. У межах кожної групи овчин поділяють за видами і сортами. На сорти поділяють залежно від площі овчини, стану вовнового покриву і міздри, а також наявності дефектів.

Всі овчини розрізняють за віковою ознакою, що пов'язано з їх розміром і масою:

мерлушки — шкурки, зняті з ягнят у 2—4-тижневому віці;

легкий молодняк — шкурки з ягнят від 1 до 4 місяців;

важкий молодняк — шкурки з ягнят від 4 до 6 місяців;

стариця, важка стариця — овчини дорослих овець;

стулова овчина — найстаріші великі овчини.

За терміном забою овець розрізняють такі овчини: літні (липень—серпень) з найміцнішою міздрою; осінні (вересень—жовтень) мають найкращий вовновий покрив; осінньо-зимові (листопад—грудень) мають зменшену міцність; зимові (січень) з ослабленою міздрою; весняні (після січня) — так звана шаланга, виснажена овчина.

Хутряні овчини отримують від овець тонкорунних (асканійська, меринос, прекос та ін.), напівтонкорунних (цигайська, північнокав- казька, ромні-марш, чорноголова та ін.) порід та їх помісей; шубні — від грубововнових порід (романовська, каракульська, гірсько- карпатська та ін.). Шкірні овчини отримують від овець усіх порід у тому випадку, коли їх шкури непридатні для виготовлення хутрових і шубних овчин.

Якість овчини залежить від техніки забою овець, знімання шкур та їх консервування і зберігання. Для того, щоб одержати хорошої якості овчину, забій овець необхідно проводити на спеціально обладнаних забійних пунктах чи на м'ясокомбінатах. Під час забою овець підвішують за задню ногу, роблять поздовжній розріз на нижній частині шиї і перерізають кровоносні судини.

Після того, як стече кров, знімають шкуру, розрізаючи по білій лінії живота від голови до заднього проходу, і роблять розрізи по внутрішньому боці ніг від зап'ясного на передній і скакального суглобів на задніх ногах до пересікання з поздовжнім розрізом на череві. При зніманні шкіри не можна порушувати її симетричності. Після зняття шкіри її очищають від бруду, крові і консервують не пізніше ніж через 2 години після забою. Неможна сушити овчини на сонці або заморожувати.

Використовують 4 методи консервування овчин: мокросолений, сухосолений, прісносухий і кислотно-сольовий.

Мокросолений спосіб — найбільш розповсюджений, оскільки дає найкращий результат. Овчину розстеляють на стелажах міздрою вгору, натирають чистою повареною сіллю середнього помолу. Витрати солі — 30—35 % від маси овчин, натерті сіллю овчини складають в штабеля так, щоб вони збігались по топографічним ділянкам (висота штабеля — 1—1,5 м). Для того, щоб верхня шкура не підсихала, її покривають мішковиною, насиченою міцним сольовим розчином. Овчини витримують в штабелях 5—7 днів, консервуюча дія солі посилюється, якщо до неї додати антисептики: нафталін — 0,8 % від маси овчини, кремнійфтористий натрій — 1 %, парахлорбензол — 0,4 %, особливо це доречно у літню пору року.

Сухосолене консервування — цим методом консервують шкури, як і при мокросоленому, але витрати солі менші на 35—40 %, і овчини витримують в штабелях 1—2 дня. Потім шкури ретельно очищують від залишків солі і сушать влітку на повітрі під наметами на жердинах, взимку — в сушарках. Температура на початку — 20°С, в кінці — 30°С. Висушують шкури до вологості 8—12 %. Цим досягається створення несприятливих умов для життєдіяльності мікроорганізмів. Цей метод використовують при консервуванні невеликої кількості овчин, а також в південних районах, де дуже спекотно і не можна зберігати тривалий час мокросолені шкури.

Прісносухим методом консервують шкури лише у випадках, коли неможливо використовувати інші способи. Метод полягає у звичайному висушуванні парних шкур у затінку. Перед консервуванням шкури добре знежирюють. Законсервовані цим способом овчини мають нижчу якість, порівняно з іншими методами, вологість сировини знижується з 70—75 % до 13—17 %. При цьому не можна допускати надто швидкого і надто повільного висушування.

Кислотно-сольовий метод заснований на здатності білків шкури вступати в реакцію з кислотами та солями. При цьому використовують суміш з трьох компонентів: поварена сіль — 8,5 %, алюмінієво-калієві квасці — 7,5 %, хлористий амоній — 7,5 %. Ця суміш ретельно перемішується й добре натирається з розрахунку 1,5 кг на одну овчину. Оброблені шкури складають штабелями і консервують протягом 5—7 днів.

При зберіганні законсервованої сировини мокросоленим і кислотно-сольовим методом температура в складських приміщеннях не повинна перевищувати 20°С і відносна вологість повітря — 70— 80 %. При зберіганні прісно-сухих овчин їх вологість повинна бути на рівні 13—15 %, а сухосолених — 8—12 %, температура в складських приміщеннях — 10—11°С, а відносна вологість — 60—65 %. В процесі зберігання необхідно контролювати температуру не тільки в приміщенні, але й в штабелях. її підвищення свідчить про нагрівання і псування сировини, при цьому штабель розбирають, овчини охолоджують і обробляють антисептиком.