Інструктивно-методичні матеріали : Історія Зарубіжної Літератури ХХ століття : B-ko.com : Книги для студентів

Інструктивно-методичні матеріали

П'єса «Візит старої дами» (1956) принесла авторові всесвітнє визнання. Вона з великим успіхом йшла на багатьох сценах світу і навіть була екранізована ре­жисером Михайлом Козаковим на кіностудії «Мосфільм» у 1989 році. Ф. Дюр- ренматт говорив про свій твір так: «Візит старої дами» — зла п'єса, саме тому трактувати її слід якнайгуманніше. І персонажі повинні викликати не гнів, а сум. В основі — акція «покарання злочину», перетворена на фарс. Автор у своєму творі встановив міру морального занепаду людства і водночас змалював перспективу спасіння.

Як і в інших його творах, у ній поєдналося трагічне і комічне, це визначило жанр твору як трагікомедія. Трагікомічне світобачення, що лежало в основі творів цього жанру, пов'язане з відчуттям відносності існуючих критеріїв життя, абсурд­ності буття, відмовою від моральних абсолютів, непевності в духовних цінностях. Спостерігалися також неприродні перепади сюжету, що теж було властиве для тво­рів літератури постмодернізму.

Назва твору підкреслила образ головної героїні, яка прибула до свого рідного міста через багато років, щоб реалізувати свій план помсти за «скалічене» життя. Візит поважної і багатої Клер Цаханасян вніс в атмосферу міста, що занепадало, свої корективи, і місто почав змінюватись. План Клер не обмежував лише вбивст­вом Альфреда Ілла, який колись зрадив її, він (план) набагато масштабніший. «Світ зробив із мене повію, — зізнається мільярдерка у розмові з учителем, — тепер я зроблю з нього бордель».

Автор вказав місце дії — просто Гюлен. Це місто буде вигадане письменником (авторська модель світу), проте схоже на сотні європейських містечок, таке собі ти­пове місто. Цим самим драматург невимушено наголосив на тому, що така подія може трапитися будь-де, а це надало твору актуальності. В авторській примітці ска­зано, що Гюлен розташоване десь у Середній Європі, а те, що поряд із ним розта­шовані невеликі міста — Кафіген, Лейтенав, Кальберштадт (теж не досить реальні) наводило на сумніви. Через Гюлен проходило залізниця, якою можна потрапити до Гамбурга, Неаполя, Венеції та інших міст. Раніше можна було їхати поїздом і далі, але зараз поїзди у Гюлені не зупинялися. Містечко нагадувало такі провінційні міс­та, як Йонвіль у Г. Флобера чи «повітове містечко N» у творах російських класиків.

Хоч мешканці Гюлена самі відрізали себе від навколишнього світу, автор зали­шив їм своєрідні «ворота» — залізничну станцію. Зовнішній вигляд містечка свід­чить про його зубожіння, причинами якого місцеві мешканці вважали: «економічну загадку», «витівки масонів», «єврейську роботу» тощо.

Як засвідчить сам Дюрренматт, час — сучасність. Авторське розуміння поняття «сучасність» пов'язане із реальним часом окремими деталями. По-перше, п'єса на­писана у 1956 році. По-друге, час можна визначити і за текстом (суд над головною героїнею відбувався у 1920 році; лікар купує собі «Мерседес — 300» марка автомо­біля кінця 50-х років). Проте автор не конкретизував час, подібно до того, як це він зробить із простором, створюючи своєрідну модель сучасності та історії.

Способи вирішення проблем героями.

— ціна життя окремої людини;

— спокутування боргів минулого;

— права сили і влади грошей;

— добра і зла;

— моральної відповідальності за свої вчинки.

Художній простір твору населений звичайними людьми. Характеризуючи гюленців можна навести паралель із відомою характеристикою москвичів, яку давав Воланд, герой роману М. Булгакова «Майстер і Маргагита»: «Вони — лю­ди як люди. Люблять гроші, але ж це завжди було... Ну, легковажні... ну, що ж... і милосердя інколи стукає в їхні серця. звичайні люди.» Саме таку хара­ктеристику можна дати і мешканцям Гюлена — звичайні люди. Письменник на­віть більшості із них не дав власних імен. Імена, по суті, не були такими важли­вими, адже цих людей повно охарактеризували їх вчинки, особливо тоді, коли приїхала до містечка Клер.

Суспільство — жителі Гюлена — безініціативні, не здатні проявити себе як особис­тості. Заради грошей (саме бідність змусила їх так учинити) не гребували переступити через загальнолюдські моральні цінності. Однак автор ніскільки не засуджив їх, оскільки кожен із нас, потрапивши у таку ситацію, не відомо, чи зміг би повестися інакше.

Ф. Дюрренматт — майстер створення парадоксальних ситуацій. Ще у після­мові до п'єси «Фізики» він писав: «Оповідь тоді додумана до кінця, коли обраний найгірший із можливих варіантів». Саме тому він подав фінал дещо трагічно. Пара­докс у творі полягав у тому, що зовні місто буде процвітати, а морально деградува­тиме все далі і далі.

За допомогою гротеску драматургові вдається сконцентрувати увагу на досить серйозних речах, поданих під маскою жанру. А ще, на його думку, «Гротеск — од­на з найважливіших можливостей бути точним».

Важливого смислового значення в п'єсі набула художня мова. Над нею митець дуже ретельно працював, аби з максимальною точністю відтворити те, що «з мови постало», — думки, дію.

Драматург не зловживав моральними повчаннями, не давав життєвих по­рад. Він лише зображував реальне життя (подібно до Г. Флобера)

ЗАНЯТТЯ № 15