Інструктивно-методичні матеріали : Історія Зарубіжної Літератури ХХ століття : B-ko.com : Книги для студентів

Інструктивно-методичні матеріали

Інтертекстуальність — це ключова категорія постмодернізму, що позначала різноманітні міжтекстові стосунки як всередині твору, так і за його межами. Ци- татність такого письма передбачала багатоголосе відлуння попередніх текстів, що проглядалися крізь текст твору і перебували із ним у діалозі. Цитати можуть бути прямими і переносними, наявними і ненаявними. Своєрідною «цитатою» міг виявитися не тільки вислів, образ чи мотив, а й стиль, напрям, дискурс, пев­на культура.

У 1984 р. німецька література збагатилася новим твором, який відразу ж став бестселером і залишився ним вже 20 років. Це роман «Запахи». Розгадати його не­просто, тим паче, що його творець — історик і журналіст Патрік Зюскінд, — меш­каючи у Франції більше, ніж у рідному місті Мюнхені, віддав перевагу товариству тенісистів і не любив спілкуватися з літературознавцями. Автор багатьох телевізій­них сценаріїв, він ніколи не з' являвся на телеекранах і принципово уникав ін­терв'ю. Отже, письменник надав нам абсолютну свободу в тлумаченні свого твору.

Назву роману перекладали по-різному: «Аромати» («Пахощі»), «Запахи», «Пар­фумер», «Парфуми». Але різні варіанти зберігали єдину тему — тему запаху.

Запах став досить звичним природним явищем, так само, як колір або звук. По­чинаючи з давніх часів, запахи мали неабияке значення в житті людини. Давні лю­ди вірили, що приємні запахи (Благовонія) рятували від злих духів, приносили здо­ров'я і вроду. Через Схід культ благовоній прийшов до давніх греків, які за допомогою ароматичних масел лікували навіть хвороби серця.

Містичне ставлення до ароматів зберігалося до доби ренесансу. У ХУІ ст., з роз­витком італійських торговельних республік, запозичена в арабів технологія вигото­влення парфумів почала приносити величезні прибутки. У ХУІІ—ХУІІІ ст. пер­шість у сфері парфумерної торгівлі захопила Францію, яка і тримала таку позицію до сьогодення.

Пахощам завжди протистояв сморід. Рів на околиці Єрусалима, який був звалищем бруду та називався геєною, привертав увагу пророків, Хрис- та і апостолів. Вони зробили його символом Пекла. Сморід, запахи крові, бруду і гною є неодмінними частинами картини Пекла в «Божественній коме­дії» Данте.

Отже, запахи служили і служать певними ароматичними кодами, основою для дуже давніх символів.

ЗАПАХИ

Сморід (сфера Танатосу)

Нейтральні

Аромат (сфера Еросу)

огида

Байдужість

любов

неестетичне

 

естетичне

бездуховне

 

моральне

неприємне

 

приємне

смерть

 

життя

зло

 

добро

бруд

 

чистота

У кожній людині закладено те, що у психоаналітиці умовно називалося сферою Еросу і сферою Танатосу. Запахи сфери Еросу пов'язані з відчуттям любові, твор­чої сили, пізнання краси і добра. Запахи сфери Танатосу — з відчуттям смерті, по­мсти, небезпеки.

Глибше зрозуміти сюжет та ідейний зміст твору допоміг підзаголовок: «Істо­рія одного вбивці». Ми розуміємо, що в центрі стояв не герой, а антигерой, лю­дина, наслідувати якій не хочеться і захоплюватися якою просто неможливо. Сам автор постійно це підкреслював, починаючи з самого початку роману (на­полегливо повторював два епітети: «геніальний» і «потворний»). Стало зрозумі­лим, що слова «пахощі» чи «аромати» аж ніяк не підходили до назви, яка б по­вною мірою розкривала зміст твору. А ось поняття «запахи» чи «парфуми» цілком відповідали авторському задуму, проте кожен зі свого боку трактував підтекст у романі.

Дослідження постмодерністичного роману відбувалося у двох площинах: аналіз на рівні сюжету, композиційних особливостей, тобто аналіз текстуальний (горизон­тальна площина), а також інтертекстуальний (вертикальна площина).

Історія одного вбивці, творця досконалості — жахливе життя:

— життєва мета — еротична насолода, засіб для завоювання любові людей;

— вчинки: вбивав прекрасних молодих і незайманих дівчат; акумулював, кон­центрував, перетворював запахи у парфуми;

— тріумф: вбивця — кумир натовпу;

— смерть: Жан-Батіст Гренуй до останньої кісточки зник з лиця землі. Жан-Батіст Гренуй зростав і формувався самостійно, оскільки жодна людина

(навіть рідна мати) ніколи не переймалися цим дивним хлопчиськом, який з не­зрозумілих, на перший погляд, причин викликав лише страх, огиду й відразу.

Мати

«Кинути ублюдка здихати з голоду»

Патер Терр'є

«Геть від цього диявола»

Годувальниця Жанна-Бюссі

«На мене цей малюк наводить жах»

Опікунка сиріт мадам Гайар

«Ій стало моторошно»

Парфумер Джузеппе Бальдіні

«Його можна виснажити до дна, як золотого віслюка»

Маркіз Тайад-Еспінасс

«Мене приголомшує моя геніальність»

Шкіряний майстер Грималь

«Поводився з ним, як з корисною домашньою твариною»

Парфумер Доменік Дрюо

«Вважав його закінченим бовдуром»

Гренуй мріяв про створення «понадлюдського аромату, янгольського аромату, такого надзвичайного, відчувши який, кожен буде зачарований і всім серцем полю­бить його, Гренуя, носія цього аромату. Так, він змусить їх полюбити себе». Отже, йшлося про любов, за яку мають заплатити своїм життям 26 красунь міста Граса.

Гренуй осягав світ лише нюхом, хоча сам не мав ніякого запаху. Саме через цю ознаку — відсутність у дитини запаху — від нього відмовилися усі, до кого він час від часу потрапляв. Слова, що означали конкретні поняття (слово «дрова»), він ви­мовляв після того, як удихав їх запах із надзвичайною гостротою, а ось абстрактні поняття етичного плану герой осягав з великими труднощами, бо вони «не пахли». Роки навчання Гренуя — це своєрідне полювання на різноманітні запахи й ознайо­млення із запахом парфумів, адже його «мета полювань полягала у тому, щоб стати володарем усіх запахів, які тільки мав світ».

Елементи детективної інтриги автор увів у роман, вкладаючи у них символічний підтекст. Оскільки твір постмодерністичний, то детективні елементи у ньому (йдеться про вбивство молодих дівчат) — це лише зовнішній план вираження сю­жету. Зовні твір нагадував детектив про серійного вбивцю-маніяка, адже хлопець шукав для себе схожі жертви і таким чином заплутував карти працівникам право­порядку. Проте ідея твору полягала зовсім не у тому, щоб звинувачувати Гренуя у скоєних ним злочинах. Оскільки герой прагнув виготовити дивовижні парфуми, то можна розглядати його образ як образ митця, що створив відповідний витвір мис­тецтва.

П.Зюскінд подав у романі чіткий до схематизму опис творчого процесу, що складався із здатності відчувати справжню красу буття, не затемнюючи її своєю власною недосконалістю. Не випадково один із ключових символів роману — від­сутність у Гренуя власного запаху і прагнення увічнити прекрасне. Саме для цього йому потрібно було опанувати парфумерне мистецтво.

Звертаючись до проблеми митця і мистецтва у постмодерністичній літературі, слід зупинитися на проблемі маргінальності та появі героя-маргінала.

Маргінальність — це відмова від культурно-моральних стереотипів, шлях до нових форм протистояння й навіть підкорення соціуму, як випробування естетич­ного підходу до світу — ось коло ідей, що втілилися в романі П. Зюскінда. У центрі його твору — у повному розумінні маргінальна постать — парфумер Жан-Батіст Гренуй, людина без властивостей, повз яку пройшли ідеї співчуття, щастя, Бога, страху смерті тощо. У своєму житті він керувався лише імпульсами, що підказува­ли йому феноменальні нюхові здібності. Саме вони стали для Гренуя єдиним і й надійнішли поводирем у світі людей.

Одне із найпарадоксальніших рішень автора полягало у тому, що герой впорався зі своїм творчим завданням, досконало опанувавши парфумерне мистецтво, від до­був абсолютний аромат, що дарував владу над світом. Проте суспільство, обурене його аморальними експериментами, замість знищення парфумера-вбивці, схилило­ся перед ним, зачароване цим ароматом. Коли його запитали про мотиви, він не дав задовільної відповіді. Парфумер не міг пояснити натовпу, що був захоплений до­сконалістю, яку маленькими частинками вбирав із дівчат, убиваючи їх. Про мора­льні закони він просто не згадував. Отож, коли митець, створюючи витвір мистецт­ва, відійшов від вічних законів моралі, він деградував не просто як особистість, а ще й як митець. Гренуй хотів не просто влади над світом. Ним керувало набагато сильніше бажання — стати джерелом досконалого аромату, тобто стати Богом.

Завершальна сцена роману присвячена загибелі героя. Зневірившись у можливо­сті знайти власний запах, Гренуй повернувся на паризький цвинтар, де з' явився на світ і де продовжував панувати жахливий сморід — антипод його довершених пар­фумів, щоб померти, зникнути. Він обрав спосіб, яким можна одночасно позбутися і життя, і результатів свого мистецтва. Дочекавшись сутінків, коли на цвинтарі біля багаття зібрався увесь паризький набрід — злодії, повії, вбивці, він з' явився і вилив на себе флакон із ароматом, якого вистачило б, аби підкорити увесь світ. Гренуй знав, чим закінчиться цей його останній експеримент. Подібно до того, як він праг­нув підкорити світ, так усі присутні не встояли перед бажанням долучитися до цієї досконалості. Розбійники просто розідрали Гренуя на шматки _і з'їли.

Отже, автор у романі створив власний міф про мистецтво. Його головні ідеї такі: творчий геній — породження світового смороду, він із самого початку зло, бо пе­ребував не в гармонії зі світом, а виник всупереч світові як опозиція для нього. Шлях мистецтва виявився антигуманним, бо творчий пошук і творчі досягнення не мали нічого спільного з моральністю.

Парфуми — це витвір мистецтва маргінального героя Гренуя. Парфуми водно­час відчужені від матеріальності та вилучені з часу завдяки своїй стійкості. Світова досконалість у них не лише збережена, а й облагороджена. Саме вони дали можли­вість владарювати над світом, а таку силу дає мистецтво.

Однак не слід забувати про шляхи і методи створення таких витворів, вони не повинні бути аморальними і відірваними від реалій буття.

На початку роману письменник подав детальний опис цвинтаря, де народився голо­вний герой. Саме картина смороду, який панував там, стала символом недосконалості світу. Адже, народившись у такому світі, герой як митець був приречений. Так і стало­ся, він пішов із життя у тій самій атмосфері, де панували запахи смерті.