Інструктивно-методичні матеріали

Інтертекстуальність — це ключова категорія постмодернізму, що позначала різноманітні міжтекстові стосунки як всередині твору, так і за його межами. Ци- татність такого письма передбачала багатоголосе відлуння попередніх текстів, що проглядалися крізь текст твору і перебували із ним у діалозі. Цитати можуть бути прямими і переносними, наявними і ненаявними. Своєрідною «цитатою» міг виявитися не тільки вислів, образ чи мотив, а й стиль, напрям, дискурс, пев­на культура.

У 1984 р. німецька література збагатилася новим твором, який відразу ж став бестселером і залишився ним вже 20 років. Це роман «Запахи». Розгадати його не­просто, тим паче, що його творець — історик і журналіст Патрік Зюскінд, — меш­каючи у Франції більше, ніж у рідному місті Мюнхені, віддав перевагу товариству тенісистів і не любив спілкуватися з літературознавцями. Автор багатьох телевізій­них сценаріїв, він ніколи не з' являвся на телеекранах і принципово уникав ін­терв'ю. Отже, письменник надав нам абсолютну свободу в тлумаченні свого твору.

Назву роману перекладали по-різному: «Аромати» («Пахощі»), «Запахи», «Пар­фумер», «Парфуми». Але різні варіанти зберігали єдину тему — тему запаху.

Запах став досить звичним природним явищем, так само, як колір або звук. По­чинаючи з давніх часів, запахи мали неабияке значення в житті людини. Давні лю­ди вірили, що приємні запахи (Благовонія) рятували від злих духів, приносили здо­ров'я і вроду. Через Схід культ благовоній прийшов до давніх греків, які за допомогою ароматичних масел лікували навіть хвороби серця.

Містичне ставлення до ароматів зберігалося до доби ренесансу. У ХУІ ст., з роз­витком італійських торговельних республік, запозичена в арабів технологія вигото­влення парфумів почала приносити величезні прибутки. У ХУІІ—ХУІІІ ст. пер­шість у сфері парфумерної торгівлі захопила Францію, яка і тримала таку позицію до сьогодення.

Пахощам завжди протистояв сморід. Рів на околиці Єрусалима, який був звалищем бруду та називався геєною, привертав увагу пророків, Хрис- та і апостолів. Вони зробили його символом Пекла. Сморід, запахи крові, бруду і гною є неодмінними частинами картини Пекла в «Божественній коме­дії» Данте.

Отже, запахи служили і служать певними ароматичними кодами, основою для дуже давніх символів.

ЗАПАХИ

Сморід (сфера Танатосу)

Нейтральні

Аромат (сфера Еросу)

огида