П А Т

 

Беззахисна, хвора, чарівна, «таємниця тендітності»

Людяність, ніжність і доброта почуттів непереможні

Першими рядками наступного роману «Час жити і час помирати» (1954) автор сказав про настрій німецьких солдатів, які зрозуміли, що крах гітлерівського режи­му неминучий: «У Росії смерть пахла інакше, ніж в Африці... Це була суха смерть у пісках на сонці та вітрі. В Росії смерть була липка та смердюча, то смерділи трупи німецьких солдатів».

Головний герой твору — Ернст Гребер. Він разом з іншими німецькими солда­тами знайшов напіврозкладене тіло лейтенанта Райке, який командував їхньою час­тиною восени. Дія у творі відбувалася у Росії, де поруч із героєм опинилися різні люди: антифашист Іммерман; фельдфебель Мюкке, який знав лише військовий ста­тут; селянин Зауер, який тільки й мріяв повернутися на рідну ниву; бандит, ґвалтів­ник і садист — гестапівець Штайнбреннер.

Не могло між цими солдатами бути фронтової дружби, бо основна маса бійців зрозуміла, що гітлерівська Німеччина проводила несправедливу, загарбницьку війну.

Гребер переконався, що війна наносить удари повсюди. Приїхали додому на декілька днів, герой побачив на місці рідного будинку згарище: «місто зовсім не схоже було на ту батьківщину, до якої він так прагнув...». Він зрозумів, що гітлерівський режим не лише чужий, а ворожий німецькому народові. Гребер став свідком злочинів, які чинили фашисти. Він відчував і свою трагічну помилку, говорив правду лише своїй коханій Елі- забет. Боячись завдати дівчині болю і вкрасти у себе кілька годин трепетного кохання, він приховав від неї звістку про загибель її батька, замученого у концтаборі.

Гребер помер. Він таким чином спокутував несвідому участь у злочинах нациз­му, загинув через те, що в нього не вистачило моральних сил перейти на бік тих людей, які боролися за мирне майбутнє всього людства.

Ремарк розкрив проблему співучасті у злочинах, проблему провини та відповідаль­ності. У романі відповідь на запитання, як очистити покоління від фашистської навали.

Значення творчості Ремарка:

— сила художньої творчості письменника — у ліричній прозі;

— його твори — твори-сповіді, подані у формі репортажу;

— оповідь велася від першої особи;

— сповідальна проза характеризувася схожістю головного героя і автора твору рисами характеру і деякими фактами біографії, життя героя-автора вимірювалося через світогляд героя;

— герой-автор — бувалий солдат, який гостро ненавидів війну, пристрасно її заперечував;

— світ війни подано у формі глибоко особистого переживання героя; яскраво відчутне проникнення автора в психологію колишнього солдата-фронтовика, його емоційний внутрішній світ;

— герої — виразно окреслені постаті, наділені індивідуальністю;

— рушієм сюжетної лінії сталав трагедія людської долі, трагедія покоління, ці­лого народу — трагедія людства;

— одна з наскрізних тем творчості — тема самотності;

— час втручався у саму фабулу роману;

— особлива увага надавалася страхітливому, протиприродному, гротескному фронтовому «побуту»;

— ремарк близький експресіоністській патетиці у змалюванні побуту;

— більшості його творів характерна гротескність описів та ідеалізація героїв, широке використання внутрішнього монологу;

— Нищівний реалізм часом межував зі скептицизмом, песимізмом, відбитками впливу «філософії життя», натуралізму;

— письменник возвеличив оптимізм, гуманність, людську незборимість, давню фронтову дружбу;

— чимало сентиментальних сцен, ремарківська сентиментальність — це своєрі­дна форма опору;

— характерними для прозаїка були контрасти між красою природи і життям людини;

— природа у письменника — тло, на якому увиразнювалися людські страждан­ня й біль, до яких природа байдужа;

— невиписаність характерів, бо центр ваги перенесено з індивіда на ціле поко­ління, мільйони тих, що втратили віру і водночас прагнули її, зневірились і водно­час не втратили надії.