3. Життєвий і творчий шлях Ф. Кафки. Поєднання реальності й міфотворчості у прозі письменника

Франц Кафка (1883—1924) творчість Франца Каф- ки, відмічена 1915 р. премією Фонтане, привернула увагу лише в 40 р., коли його сприйняли на Заході як метра модернізму. Письменник показав відчу­ження особистості, ізольованість людини в буржуа­зному суспільстві, її приреченість на страждання. «Тільки люди, яких уразила однакова недуга, розу­міють одне одного» — такий запис він зробив, у 20 років.

Франц Кафка за національністю єврей, писав і вивчав німецьку мову. Продовжив традиції Гофмана і поєднав у своїй творчості реальний та ірреальний світ, що ускладнило його читання. 21 червня 1913 р. він записав у своєму щоденнику: «Який жахливий світ юрмиться у моїй голові! Але як мені звільнити­ся від нього і звільнити його, не розірвавши. Та все ж таки краще тисячу разів ро­зірватися, аніж ховати або поховати його у собі. Для цього я і живу на світі, це мені цілком зрозуміло». Усе своє життя він роздвоювався між своїм духовним жит­тям, яке вважав фантастичним, бо воно було сповнене страхіттями та жахами, та реальним, ще страшнішим, оскільки суперечило людському єству. Світ для нього, таким чином, був розчахнутим на поетику сновидінь і брудну прозу життя.

Писав прозаїк дуже багато, але за життя вийшло всього три збірки: «Спостере­ження», «Сільський лікар», «Художник голоду» («Голодомайстер»). Після смерті митця з'явилися романи «Процес» (1925), «Замок» (1926), «Америка». Всі вони бу­ло незавершеними.

У книзі чеського музиканта і літератора Густава Яноуха «Розмови з Кафкою» зна­ходимо такі рядки: «Ви змальовуєте поета якимось надзвичайним велетнем: ноги його на землі, а голова зникає десь у хмарах... Насправді ж поет набагато дрібніший і сла­бший за звичайну людину, тому що він значно гостріше та сильніше за інших відчував тягар земного буття. Для нього спів — лише лемент. Творчість для художника — страждання, за посередництвом якого він звільнив себе для нового страждання. Він не велетень, а лише строкатий птах, зачинений у клітці власного існування».

Прізвище Кафка у перекладі з чеської означало «ґава», на що його носій заува­жив: «Це моїй родичці живеться краще, ніж мені. Щоправда, у неї підрізані крила.

Зі мною цього робити не треба, оскільки мої крила відмерли. І для мене не існують ані висоти, ані далечінь...».

Письменник дійсно став однією з найвидатніших постатей у європейській літе­ратурі ХХ століття. Уявити без його творчості цей період просто неможливо. Проте мало статися так, що ніхто і не дізнався б ні про нього, ні, тим більше, про його творчість. У своєму заповіті чоловік визначив долю свого творіння, щоденників та листів: вони повинні були віддатися вогню. На щастя, товариш письменника Макс Брод насмілився не виконати цю умову заповіту. І таким чином до сучасного чита­ча дійшло майже все, що було створено ним.

Народився визначний австрійський письменник-модерніст 3 липня 1883 року у Празі, що була тоді містом Австро-Угорської імперії, в єврейській родині. Рік наро­дження виявився видатним: помер Ріхард Вагнер — відомий німецький композитор і диригент; пішов із життя французький живописець Едуард Мане; в Чехії народив­ся Ярослав Гашек, який прожив 40 років, як і Кафка; в Італії — народився фашист­ський диктатор Беніто Муссоліні.