Над морем. Фонтана

Вітер виє, вищить вороже, Хитає причалу кінець, А сиве море облизує кожен Сріблястий слизький камінець. Тебе вгорнув я, бо вітер плаче, А холод морський пече. І доторком чую тендітне, тремтяче Хлоп 'яче плече. Спустилися грізні тіні, Нас облягли звідусіль. А в серці у мене, у самій глибині, Любові біль.

(переклад Ю. Лісник)

***

Я чую, як брязка зброя вночі на березі моря, Як громом гримлять підкови, як мчать запінені коні. За ними в чорних шоломах стоять візники суворі На колісницях, що крають повітря у леті безсоннім.

Вони вигукують у морок своє войовниче гасло, І я стогну, як почую слова, століття незмінні. Вони зберігають вірність промінню, що вже згасло, І в серці, наче в ковадло, все б'ють без упину.

Вони переможно ринуть, зелене волосся має, Вони виходять із моря, до берега мчать крутого. О серце моє бездумне! Невже надії немає? Любове моя, любове! Не кидай мене самого!

Ілюстрацією модерністської поетики Джойса стала лірична мініатюра «Джакомо Джойс», написана у Трієсті 1911—1914 р.