Провідні теми «Північних оповідань» : Історія Зарубіжної Літератури ХХ століття : B-ko.com : Книги для студентів

Провідні теми «Північних оповідань»

• Романтичне протиставлення природи і буржуазної цивілізації.

• Негативний вплив на людську психіку.

• Протиставлення корисності капіталістичного суспільства і «північної моралі», яка заснована на товаристській довірі і чесності.

• Засудження офіційної релігії.

• Тема аморального впливу цивілізації на побут і світогляд північної моралі.

«Біла тиша» — розповідь про драматичний момент з життя трьох людей —

Мейсона, його дружини індіанки Руфі та чесного, мудрого, справедливого Мелмю- та Кіда. Серед Білої Тиші подорожували ці троє, без запасів їжі, озброєні лише вла­сною мужністю. У таких умовах собаки перетворилися на диких хижаків, лише си­льні люди зберегли свої людські риси. Дерево впало на Мейсона, скалічила його, небуло жодної надії на порятунок. І тоді Мейсон попросив друга застрелити його, аби врятувати дружину і сина, якого вона носила під серцем.

«Люди з сорокової милі» — це оповідання можна було б назвати побутовою сценою, якби у ньому не піднімалася проблема життя і смерті. Проте на Півночі ця проблема теж побутова. її успішно розв'язав Мелмют Кід, який завдяки своїй хит­рості зумів примирити двох приятелів, здатних убити одного.

«Північна одіссея» — розповідь про любов, вірність, мужність чоловіка з інді­анського племені, який усе життя, ціною невимовних злигоднів, втрат ішов до за­повітної мрії — повернути собі кохану, яку колись у нього вкрав білий чоловік.

«За того, хто в дорозі» — сцена з життя золотошукачів. Довга північна ніч, дру­зі, які зібралися у маленькій хатині на краю землі й пригадали різні епізоди свого життя. Вони з великим співчуттям прийняли випадкового подорожнього-мужнього, сильного, благородного. Виявилися, він завинив перед законом: вкрав 40 тисяч. Тільки це — половина правди, яка полягала у тому, що герой узяв грошей лише стільки, скільки було вкрадено в нього самого — отже, він не злодій. І йому, тому хто знову вирушив у дорогу, всі золотошукачі бажали, щоб вистачило їжі, щоб не стомилися собаки, щоб сірники були сухими.

У 1907 р., під час подорожі на «Снарку», письменник почав писати один з кра­щих своїх творів — роман «Мартін Іден». Це найбільш зрілий і довершений твір. Зрілий за своєю думкою, довершений за його художнім втіленням. Він розповів про долю хлопця з робітничої сім' ї, який став відомим і визначним письменником, але, розчарувавшись у житті, до якого прагнув, покінчив життя самогубством. Певною мірою — це роман автобіографічний. У ньому знаходимо ряд автобіографічних ознак — портрет героя, історія першого кохання, окремі деталі. Однак провідна спільна риса — спільність долі, пошуків і прагнень Дж. Лондона та його героя. Го­ловна тема — роздуми про місце митця в суспільстві. Трагічна історія Мартіна Іде- на перетвориться на розповідь про загибель таланту в американському суспільстві. Образ героя подано у розвитку. Спочатку це незграбний, грубуватий, погано вдяг­нений молодий чоловік. Але витривалість і працездатність змінили його: він за ко­роткий час опанував стільки, що йому не соромно з' явитися у товаристві друзів та оточенні Рут.

Оповідь у творі письменник розпочав з певної сцени: Мартін Іден врятував під час бійки Артура, сина багатої родини Морзів. Саме хлопець привів у цей респек­табельний будинок Мартіна, де все йому, плебеєві, видалося втіленням елегантнос­ті, витонченості та високої культури, того, чого йому так бракувало. У багатому будинку і відбулося знайомство героя із сестрою Артура Рут, котра привабила мо­ряка як фізично, так і духовно. Таке кохання було близьким до поклоніння. Під впливом почуття, прагнучи стати гідним дівчини, хлопець внутрішньо і зовнішньо змінився, відійшов від людей свого кола, почав жадібно читати, особливо поезію. Він працював над своїми манерами, зовнішністю, старався не вживати брутальних, жаргонних слів, прислухався до порад коханої, котра керувала його читанням та освітою. Приваблював Рут і Мартін, оскільки став втіленням чоловічої сили та без­посередності, був несхожим на юнаків її кола.

Але в міру того, як духовно та інтелектуально зростав Іден, перед ним розкрива­лося лицемірство та егоїзм Морзів, їхні самовдоволеність та претензії на культурну зверхність. Зрозумів він і те, що Рут розділяла погляди свого середовища, що уяв­лення її про життя — обмежені та вузькі. Він заручився з коханою, хоча старші Морзи цьому перешкоджали, оскільки вважали його негідною партією для своєї дитини. Врешті-решт дівчина і сама збагнула це.

Головним сенсом життя Мартіна стало бажання стати письменником. Покинув­ши кар'єру моряка, на мізерні заощаджені ним кошти він працював у своїй скром­ній комірчині, вкладаючи в оповідання та нариси свої знання про життя. Але в Рут, з якою він ділився, герой не знайшов однодумця. Визначаючи безумовну силу його оповідань, дівчина бачила у них «грубість», а іноді «бруд». Світ людських пристра­стей, ним зображений, залишився для неї чужим. Не менш трагічним стало для мо­лодого письменника і те, що видавці журналів одностайно відхилили його рукопи­си. У ту саму мить, коли він знаходився на порозі визнання, кохана відмовилася від нього та розірвала їхні заручини. Це стало черговим ударом.

Але невдовзі доля посміхнулася героєві, його есе було прийнято до друку. Ви­давці, які раніше відмовили прозаїкові, зрозуміли, що його творіння матимуть при­буток. Мартін Іден швидко розбагатів, хоча не писав нічого, а жив попереднім ба­гажем. Молодого чоловіка почали запрошувати на прийоми та звані обіди, багатії запевняли його, що він «великий письменник». Але він не надто облещувався поді­бними похвалами, розуміючи, що слава-ефемерна, що цими людьми керувало «слі­пе стадне почуття». Тому героя охопила спустошеність та розчарування. Рут, яка колись його покинула, сама повернулася з каяттям. Але письменник уже не бажав відновлювати колишні стосунки.

Розчарувавшись у житті багатіїв, Мартін уже не міг повернутися до життя прос­тих робітників, яким і сам був колись. Щоб звільнитися йому від такого життя, від­правився у морський круїз на пароплаві «Маріпоза». Там у хвилю непереборної ту­ги він викинувся з ілюмінатора у відкритий океан.

Трагедія Мартіна Ідена:

• Неприйняття героя сучасним йому суспільством.

• Мета написання творів — здобуття слави і отримання грошей, щоб забезпечи­ти своє майбутнє. Це зумовило його поразку у двобої з суспільством, яке змушува­ло талановиту людину жити за виробленими ним законами.

• Він не знайшов себе в жодному з полярних світів роману: буржуазне суспільс­тво позбавило його віри в людей, розтоптало його почуття і мрії, повернутися до рідного звичного середовища не може.

Сюжет роману «Мартін Іден» побудовано навколо головного героя, і будь-які другорядні сюжетні лінії відсутні. Інші персонажі додатково розкривають і відті­нюють центральний образ.

Роман не мав експозиції, а починається з дії.

«Мартін Іден» — це роман виховання, радше — роман кар'єри. Це ніби подвій­на історія — звичайного хлопця, що досягнув багатства і слави завдяки власній праці, з одного боку, і визрівання митця, пошуки ним свого місця в житті — з дру­гого. Обидві історії нанизано на стрижень любовної лінії. І попередній життєвий досвід, і новітні філософські вчення формують Мартіна-індивідуаліста, який вірив лише у силу власних рук, м' язів і переконань.

Послідовно Лондон розкрив перед читачем процес становлення Мартіна- письменника. На початку твору — це людина з багатою уявою й динамічним обра­зним мисленням, але недорікуватість, відсутність культури і знань зробили його скутим і незгарбним у рухах і мові. Та у фіналі роману його мова, не втрачаючи ви­разності і барв, набула логічності, яскравості, гнучкості. І все це викликало кохання до дівчини Рут Морз, яка надихнула героя на осягнення культурних здобутків, на очищення, на реалізацію найсокровеннішого ядра власного «я». Проте побачена Мартіном як уособлення американської мрії, як символ багатства, перетвореного на красу, Рут насправді виявилася не такою.

Вже з першої появи на сторінках роману Мартін виділився з буденного потоку життя. Роман, у свою чергу, «обрамлено» океаном. Океанський простір, в якому втілено безмежну волю, виступив як романтичний символ, такий характерний для Америки. Океан з' явився і у фіналі, в ньому зник навіки Мартін — море служить немовби масштабом, знаком вищого життя для героя. І в такій іпостасі, з цієї висо­чини, Мартін врешті-решт зрозумів, що його «золотава квітка» — просто пересічна жінка, неспроможна розуміти прекрасне.

Крім океану, через увесь роман невидимо проходив образ Свінберна. У фіналі саме поезії Свінберна підказали героєві трагічний вихід з життя: адже справжнє мистецтво абсолютно непотрібне в тому суспільстві, яке вдавало із себе інтелекту­альне. Так само йому годі знайти аудиторію серед народу. Митець завис у безпові­тряному просторі. Мартін Іден зазнав запланованої автором поразки, але, перемо­жений, він залишився чи не протягом сторіччя улюбленцем читачів, бо письменник змалював його образ живим, переконливим, чистим, сильним. У листах до друзів автор наголосив, що його біографія не збігалися з життєвим шляхом героя, котрого він змусив покінчити життя самогубством, покаравши таким чином за індивідуа­лізм.

Творчість Джека Лондона користувалася популярністю і в Україні. Серед пер­ших українських перекладів творів письменника — оповідання «Батар», «Син вов­ка», «Непохитність жінки», «Бог його батьків». У різні часи твори письменника пе­рекладали В. Гладка, С. Куликівна, К. Корякіна, М. Рябова, Ю. Лісняк, Ф. Яцина, М. Рильський, І. Стешенко, Е. Хоменко, О. Терех, Є. Попович, П. Соколовський та інші.