2. Загальний огляд творчої спадщини письменника

У 1965 році письменник розпочав роботу над романом «Сто років самотності» і закінчив навесні 1967 року. У той час коли Маркес перегорнув останню сторінку свого першого роману і підняв від рукопису очі, він побачив диво. Двері у кімнату тихо відчинилися і до неї увійшов абсолютно синій кіт. «Не інакше як книга ви­тримає пару видань», — подумав письменник. Аргентинське видавництво «Суда- мерикана» випустило книгу накладом у шість тисяч примірників, розраховуючи, що вона як-небудь розійдеться до кінця року. Наклад розлетівся за кілька днів. Ви­давництво швидко випустило повторний наклад, але і його спіткала така ж доля. Так розпочалася всесвітня слава роману.

Загалом книга перекладена більше, ніж на тридцять мов світу, видано понад тринадцять мільйонів її примірників.

Цей твір передав історію шести поколінь роду Буендіа — від початку до кінця, від кохання його засновників Урсули і Ауреліано Буендіа до виродження роду, ознаменованого народженням дитини з поросячим хвостом. З появою кожної нової генерації в роман війшли герої зі складним внутрішнім життям. Окрім того, це й іс­торія містечка Макондо від часів заснування Буендіа до повного його занепаду.

Використавши досвід реалістичного «сімейного роману» XIX—XX століття та свій власний письменницький досвід, Г. Г. Маркес зробив спробу представити до уваги читачів багатогранні характери героїв, що сформувалися під впливом родової спадковості (генів), соціального середовища, біологічних законів розвитку. Щоб підкреслити належність членів родини Буендіа до одного роду, він наділив їх не лише спільними рисами зовнішності та характеру, але й спадковими іменами, під­даючи читача небезпеці заблукати у «лабіринті родинних взаємовідносин».

«Сто років самотності» — лише поетичне відтворення мого дитинства», — неодноразово зазначав сам автор. Неподалік від Аратаки в Колумбії, рідного місте­чка Макондо, знаходилося зачароване місце, звідки не повертали. У дитячій пам'яті залишилися розповіді, легенди, казки бабусі Транкиліни та діда Ніколаса Маркеса, відставного полковника. Згодом Габріель, вже будучи учнем школи-інтернату, приїхав на канікули і був вражений занепадом патріархального містечка, до якого довела грабіжницька політика північноамериканської компанії «Юнайтед фрутс». «Бананові барони» перетворили повнокровне щасливе життя макондовців у вертеп наживи і дешевих насолод, виснажили сили мешканців селища. Про це через чверть століття розповів у своєму романі автор. Він змалював історію та побут Латинської Америки через долю одного селища, одного його роду. Завдяки майстерності авто­ра твору у невеликій краплі дійсності вмістився цілий Всесвіт.

За останні півстоліття жоден художній твір не зустрічав настільки бурхливих та суперечливих відгуків критики. Порівняно невеликий за обсягом роман у букваль­ному розумінні завалений монографіями, есе, дисертаціями. Вони містили чимало слушних спостережень та глибоких думок, проте зустрічалися у них спроби витлу­мачити твір Маркеса у традиціях сучасного західного «роману-міфу», залучити йо­го або до біблійного міфу із його творенням світу, або до античного міфу із його трагедією року, фатуму.

Спочатку Гарсіа Маркес радів вражаючому успіху твору. Потім почав глузувати над критиками, запевняючи їх, що вони потрапили у «пастки», майстерно ним роз­