2. Я. Кавабата — класик сучасної японської літератури

Ясунарі Кавабата — один із визначних прозаїків XX століття, якому в 1968 році була вручена Нобе­лівська премія за «письменницьке мистецтво, що виражає сутність японського мислення». Талант Ясунарі Кавабата одночасно відобразив і традицій­не, і нове у житті японського народу, знаходячи для відтворення цього синтезу найбільш природні і ви­разні форми.

Ясунарі Кавабата народився 11 червня 1899 року в місті Осака у родині лікаря. Батько майбутнього письменника, крім своєї спеціальності, цікавився лі­тературою та мистецтвом. Однак, коли хлопчику виповнилося лише два роки, він, а ще через рік по­мерла й мати. Ясунарі виховували бабуся та дідусь (батьки матері); після смерті бабусі та сестри він за- любив.

У шкільні роки Кавабата захоплювався живописом, мріяв стати художником. Але у 12 років змінив своє рішення і спробував сили в літературі. Перший твір — «Щоденник шістнадцятирічного» (1914, опуб. 1925) — передав щирі й безпосеред­ні почуття дитини, на очах якої відбулося стільки трагедій і поступово згасали дні дідуся, останньої близької людини. Ще в юнацькі роки у поета виявився талант спостереження за іншими людьми. На сторінках його творів з' явилося багато ціка­вих думок про тих, хто його оточував, про їхні співчуття, безкорисність, душевну щедрість.

Великий вплив на становлення майбутнього письменника справили твори япон­ської класики, насамперед «Гендзі-моногатарі» — роман про принца Гендзі. Однак не тільки середньовічні епопеї з їхніми батальними сценами й кодексом честі саму­раїв привертали увагу юнака. Він із захопленням читав твори зарубіжної літерату­ри, особливо скандинавських та російських авторів. Серед російських класиків на­дав перевагу Л. Толстому, Ф. Достоєвському, І. Тургенєву, А. Чехову. Вступивши у 1920 році до Токійського університету, значно розширив коло своїх мистецьких уподобань. Він серйозно займався вивченням не тільки літератури, а й шедеврів світового мистецтва. Ознайомився з творами Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рембрандта.

В університеті разом з іншими студентами Я. Кавабата видавав літературний журнал «Сінто» («Новий рух»), в одному з випусків якого було надруковане опові­дання «Картина для поминання», що привернуло увагу японських літераторів. По закінченні університету в 1924 році взяв участь у створенні журналу «Бунгей дзі- дай» («Сучасна література»), з яким в Японії пов'язали початок нового літератур­ного напряму — сіканкакуха (неосенсуалізм). Великий вплив на засновників ви­дання мали модерністські письменники Заходу (Дж. Джойс, Г. Стайн). Із точки зору японських сенсуалістів, література не повинна бути тільки копією об'єктивної дій­сності, вона, на їхню думку, — завжди плід суб'єктивних вражень, переживань, по­чуттів, сумнівів автора. Однак Я. Кавабата у цій групі молодих митців посів особ­ливе місце. На відміну від інших, він не відмовився від національних художніх традицій, класичних уявлень про прекрасне. Пізніше він писав: «Узахопленні від літератури Заходу я намагався наслідувати кращі її зразки. Але по суті я — східна людина і ніколи не втрачав свого власного шляху».

Невелика повість Ясунарі Кавабата «Танцівниця з Ідзу» (1925, опуб. 1926), створена у традиціях класичної японської літератури, одразу привернула увагу японської літературної критики й здобула авторові популярність серед публіки. По суті, це перший його значний твір, в якому виявилися характерні