1. Філософсько-естетичні засади постмодернізму та їх вияв у художній літературі

На початку ХХІ століття найскладнішою видалася література постмодерну.

Постмодернізм — загальна назва окреслених останніми десятиліттями тенден­цій у мистецтві, що виникла після модернізму та авангардизму. Хоча цей термін з'явився раніше (вперше згадується у 1917), він поширився наприкінці 60-х років спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти без­ликої стандартизації та програмового техніцизму, а невдовзі — у літературі та ма­лярстві. Популярності постмодернізму сприяли міркування філософів Ж. Дерріди, Ж. Батея, особливо праці Ж.-Ф.Ліотара. Основним джерелом нових тенденцій в ас­пекті пізнання виявилася «деструкція», визнання прогресу лише у вигляді неспрос­товної ілюзії. Реальним вважалося варіювання та співіснування усіх — і найдавні­ших, і новітніх форм буття.

У постмодерністських творах не було характерної для літератури попередніх діб оригінальної, несхожої на інші, естетичної або ідейної програми, не було поділу на «своїх» і «чужих». Якщо для Ренесансу і класицизму «естетичним донором» була передовсім Античність, для романтизму — Середньовіччя, то для постмодерніз­му — увесь світовий культурний (передовсім літературний) процес.

Роком народження поняття «постмодернізм» слід вважати 1917 рік, коли вперше в книзі Р. Паннвіца «Криза європейської культури» з'явилося це поняття як сигнал того, що культура досягла певної чергової вершини. У 1934 р. цей термін викорис­товується іспанським літературознавцем Ф. де Онізом, який розумів постмодернізм як короткий епізод між двома модернізмами, перший з яких триває з 1896 по 1905, а другий — з 1914 р. до 1932 р. і лише з 1947 р. термін «постмодернізм» вживався в сучасному значенні. У книзі А. Тойнбі «Дослідження історії» постмодерн позначав сучасну фазу західноєвропейської культури.

Постмодернізм — це багатоманітне теоретичне відображення духовного розвит­ку в самосвідомості західної цивілізації.

Постмодерністські твори чимось нагадували палімсест, з-під нового шару якого проступав старий текст, що вже десь, колись кимось писався.

Найголовнішою ознакою літератури постмодернізму була її гіперрецептивність (від грецьк. huper — над, понад + receptio — сприйняття, запозичення) — яскраво виражена схильність до рецепції будь-яких фактів із культурно-історичного диску­рсу всього людства; передовсім і найактивніше — із творів світової літератури, різ­них елементів їхньої форми і/або змісту: сюжетів, мотивів, образів, концепцій, жан­рів, сцен, цитат, міфів — тощо (т. зв. «інтертекстуальність»).

Традиційними творчими засобами, якими послуговувався постмодернізм, була пародія, алюзія, гра, містифікація, карнавалізація тощо. Стильові риси художньої мови реалізувалися у художніх засобах порівняння, метафори, алюзії, ремінесцен- ції, іронії.

Найпродуктивнішою формою реалізації гіперрецептивності літератури постмо­дернізму була інтертекстуальність. її класичне визначення належало французькому філологові й семіологові ХХ ст. Роланові Барту: «Кожен текст є інтертекстом; інші тексти присутні в ньому на різних рівнях у більш або менш упізнаваних формах: тексти попередньої культури та тексти оточуючої культури. Кожен текст становив собою нову тканину, зіткану зі старих цитат. Шматки культурних кодів, формул, ритмічних структур, фрагменти соціальних ідіом і т. д. — усі вони поглиблені текс­том і змішані в ньому, оскільки завжди до або навколо тексту існувала мова. Як не­обхідна попередня умова для будь-якого тексту, інтертекстуальність не могла зво­дитися до проблеми джерел і впливів, вона становило собою загальне поле анонімних формул, походження яких рідко можна виявити, несвідомих або автома­тичних цитат, що подаються без лапок.

Знаковим для постмодернізму стала образ-модель лабіринту, що став компонен­том цікавого символічного трикутника («Лабіринт», — «Всесвіт» — Бібліотека) у творчості видатного аргентинського письменника Хорхе Луїса Борхеса («Дім Асте- ріона»).

Постмодернізм, який ніколи не був головною домінантою культури, виявився сьогодні таким цікавим і провокативним тому, що пов'язаний з теперішніми проце­сами модернізації, які, без сумніву, зреалізувалися, розпочавши новий етап розвит­ку літератури.