Особливості творчого методу Патріка Зюскінда:

1) розвінчування модерністського міфу про можливості митця перетворювати своєю творчістю світ;

2) вибудовування свого ілюзорного світу відповідно до власного уявлення про ідеал;

3) засвідчення двозначної ролі мистецтва у людському житті. Воно животворне, але може набувати руйнівної сили;

4) створення власного міфу про мистецтво, головні ідеї якого такі:

• творчий геній — з самого початку зло, бо перебував не в гармонії зі світом, а виникає всупереч світові як опозиція до нього;

• шлях мистецтва — антигуманний, бо творчий пошук і творчі досягнення не мали нічого спільного з моральністю, яка здавна використовувалися владою, що з її допомогою стримувала руйнівні інстинкти натовпу;

• крах генія у світі спричинений принциповою неможливістю поєднати поза- особистісну досконалість і свою внутрішню недосконалість нездатністю, незважа­ючи на всі хитрощі, самому стати джерелом досконалості, привласнити її собі і змінити світ, наповнивши його гармонією;

• у центрі — митець, який прагнув перетворити недосконалий світ і недоскона­ле «Я», навіть здобувши перемогу й отримавши владу, виявився нездатний дати ра­ду інертному опору світу.

5) герої у П. Зюскінда — герої-маргінали, які перебували «по той бік» етичних обмежень і заборон, тих основоположних принципів, на яких ґрунтувало буття ін­дивіда в суспільстві. В свою чергу, маргінальність як поняття — це специфічна опозиція індивіда до загальноприйнятих норм соціально-культурного життя;

6) події у творах відбувалися не в тій художній реальності, що для свого розу­міння вимагала співвіднесення з реальністю емпіричного, а на певному ілюзорному просторі культури, який отримав статус надреальності.

На сьогодні у науково-методичних посібниках майже відсутній критич­ний аналіз творчості Патріка Зюскінда. Хоча з' явилися деякі зауваження вчених- науковців стосовно творчості митця та його роману «Запахи. Історія одно­го вбивці».

Так, на думку Є. Венгерової, однієї з перекладачів творів письменника, «роман «Парфуми» звучав як пересторога про злочин, який полягав у розриві людини з

природою, у безсоромному та безжальному насиллі над нею... у забутті заповідей......

у самовдоволеному та ненаситному марнославстві володіння......... Воістину, все зло

світу витікало з одного джерела, і це джерело був вакуум людської любові до Бога та ближнього». На її думку, «метафорами такого масштабу, як у Зюскінда, в ні- мецькомовній прозі XX століття могли похвалитися хіба що Т. Манн або Г. Гессе («Гра в бісер»)». Критик слушно відзначила, що у фундамент твору закладено «ме­тафору запаху як універсального, підсвідомого, всеосяжного зв'язку між людьми».

Г. Аполлінер писав: «Оволод