Особливості композиції оповідання : Історія Зарубіжної Літератури ХХ століття : B-ko.com : Книги для студентів

Особливості композиції оповідання

1. Г. Белль дещо незвично побудував сюжет, щоб персонажі мали змогу розкри­тися перед читачами самі, без авторських тлумачень.

2. У Г. Белля «я» приховано за собою різні людські характери і майже ніколи за ним не стояв сам письменник.

3. Дія у творі розгорталася або через діалоги героїв, або через їхні монологи, розповіді про події, свідками яких вони були.

4. Присутність автора завжди відчутна у думках героїв, куди він привів свої спостереження, роздуми.

5. Герой оповідання — лише жертва війни, бо жодних злочинів він не скоїв.

6. Оповідання побудовано у формі монологу, сповідального розкриття душі го­ловного героя, при якому читач завжди чув більшою чи меншою мірою голос само­го автора.

Досить дивний і незрозумілий, на перший погляд, заголовок, від якого віяло ан­тичністю. Ця фраза — початок давньогрецького двовірша-епітафії про битву у Фе- рмопільській ущелині, де, захищаючи батьківщину, загинули спартанські воїни ца­ря Леоніда. Вона звучала так: «Перекажи, подорожній, македонцям, що вкупі мертві ми тут лежимо, вірні їм даним словом». її автором був Сімонід Кеоський. Ці рядки були відомі ще за часів Шиллера, який зробив переклад згаданого вище вірша. Відтоді, як Німеччина стала імперією, вона ототожнювала себе з гармоній­ною античністю. Служіння імперії освячувалося ідеєю справедливості воєн, до яких школа готувала німецьких юнаків, хоча ці війни могли бути тільки грабіжницьки­ми. Вірш про битву під Фермопілами — давня формула подвигу у справедливій війні. Саме в такому дусі виховувалася німецька молодь перед Другою світовою війною та під час її ведення. Ключова фраза не випадково появляється на дошці ні­мецької гімназії, вона відбила суть системи виховання у тогочасній Німеччині, по­будованій на зарозумілості та обмані.

Головна проблема твору — «людина на війні», людина звичайна, проста, рядо­ва. Белль ніби навмисне не дав своєму героєві імені, позбавив його виразних інди­відуальних ознак, підкресливши індивідуальний характер образу.

Герой, потрапивши у свою рідну гімназію, спочатку не впізнав її. Цей процес відбувається ніби в кілька етапів — від впізнання очима до впізнання серцем.

Перший етап. Пораненого героя занесли до гімназії, де тепер розташований пункт медичної допомоги, пронесли через перший поверх, сходовий майданчик, другий поверх, де були зали для малювання. Герой нічого не відчував. Він двічі запитав, в якому тепер вони місці і став свідком того, як мертвих солдатів відді­ляли від живих, розміщували десь у підвалах школи. Через деякий час він спосте­рігав, як тих, які потрапили до живих, невдовзі спускали вниз — тобто до мерт­вих. Підвал школи перетворився на трупарню. Отже, школа — дім дитинства, радощів, сміху і школа — «мертвий дім», трупарня. Це жахливе перетворення не- випадкове. Школа, яка готувала учнів до смерті всією системою виховання, мала стати трупарнею.

Другий етап. «Серце в мені не озивалося» — констатував герой оповідання на­віть тоді, коли побачив дуже важливу прикмету: над дверима зали для малювання висів колись хрест, тоді ще гімназія звалася школою святого Хоми. І скільки його не замальовували, слід все одно залишився.

Третій етап. Солдата поклали на операційний стіл. І раптом за плечима лікаря на дошці герой побачив щось таке, від чого вперше, відколи він перебував у цьому «мертвому домі», його серце озвалося. На дошці був напис, зроблений його рукою. Ця кульмінація оповідання, кульмінація впізнання, вона мала місце у фіналі твору і зосереджена у вислові, «який нам звеліли тоді написати, в тім безнадійному житті, яке скінчилося всього три місяці тому...». Момент впізнання в оповіданні співпав з моментом усвідомлення героєм того, що з ним сталося: у нього не було обох рук і правої ноги. Ось чим закінчилася система виховання, яку встановили «вони» в гімназії святого Хоми (християнській гімназії, один із постулатів якої на­певно був як у біблійній заповіді: «Не вбий!»).

Німецький письменник фактично не змальовав фашизму як явища. Його герої — солдати, єфрейтори, фельдфебелі, обер-лейтенанти — прості служаки, виконавці чужої волі, що не знайшли в собі сили протистояти фашизмові, а тому самі певною мірою страждали від своєї причетності до його злочинів. Ні, Белль не виправдову­вав їх — він співчував їм як людям.

Маленьке оповідання Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» пронизане величезним антивоєнним пафосом. У ньому йшлося про заперечення не лише фа­шизму, а й будь-якої війни.

Сюжет оповідання побудовано як поступове впізнання головним героєм, моло­дим скаліченим солдатом, гімназії, в якій навчався протягом восьми років і яку за­лишив всього три місяці тому, коли був відправлений прямо від шкільної парти на фронт.

Детально змальовуючи реквізит гімназії тогочасної фашистської Німеччини, Белль підказав читачеві, що подібний реквізит відповідав певній системі виховання і в даному випадку — виховання расизму, національної винятковості, войовничості.

Ковзаючи поглядом по всіх картинах і скульптурах, герой залишився байдужим, тут все для нього «чуже». І лише потрапивши на операційній стіл, що знаходився у залі для малювання, він впізнав на дошці напис, зроблений його рукою: «Подорож­ній, коли ти прийдеш у Спа... У цю ж мить усвідомив і свій стан. Ось чим закінчи­лася система виховання, яку встановили «вони» (фашисти) в гімназії святого Хоми. Школа, яка вчила вбивати, сама перетворилася на трупарню (в підвалах складали мертвих солдатів).

Не випадково вчитель примушував писати на дошці саме давньогрецький двовірш Симоніда Кеоського про битву 300 мужніх спартанських воїнів під Фе­рмопілами проти персів-завойовників. Вірш про цю битву — давня формула по­двигу у справедливій війні. Спартанці загинули всі до одного, захищаючи бать­ківщину.

Фашисти по-фарисейськи прагнули «ототожнити» себе зі спартанцями. Вбива­ючи в голови молоді ідею про справедливі війни, готуючи їх до героїчної смерті, фашистські ідеологи, насправді, готували для Гітлера «гарматне м'ясо», таке необ­хідне йому для звершення його антилюдських намірів.

Проте світ визнав героїзм відважних воїнів Спарти, і він же засудив гітлеризм, повставши проти нього і знищивши спільними зусиллями.

СИМВОЛІКА ТВОРУ

Хрест

Число 7

Молоко

Школа

Чорний колір

Проблема злочину, покарання, гріха і по­каяння; віри в духов­не начало, очищува­льну силу віри; про­блема вибору

Число кінця вимірю­вань; символ певної межі, за якою відбу­ваються серйозні пси­хологічні зміни, пе­реоцінка цінностей

Символ повер­нення героя у щасливе минуле; дає рятівне коро­тке забуття

Символ смерті, без­надії

Символ болю, смерті, страж­дання

Основна думка твору

Автор переконав, що війна не повинна повторитися, людина народилася для життя, а не для смерті; вона покликана будувати, творити прекрасне, а не руйнува­ти світ, у якому живе, бо, руйнуючи довкілля, вона передусім знищувала саму себе, адже людина відповідальна за долю світу.

ЗАНЯТТЯ № 5