Інструктивно-методичні матеріали : Історія Зарубіжної Літератури ХХ століття : B-ko.com : Книги для студентів

Інструктивно-методичні матеріали

Особливе місце у творчому доробку Ф. Кафки посіла новела «Перевтілення». Він написав її в ніч з 6 на 7 грудня 1912 року, хоча працював над нею починаючи з 17 листопада. Разом із новелами «Кочегар» і «Вирок» вона мала скласти своєрідну трилогію під загальною назвою «Сини». Адже герої цих творів були представника­ми покоління, що конфліктувало з батьками. Лише через два роки після створення «Перевтілення» письменник наважився опублікувати твір — він відіслав його в жу­рнал «Нойє рундшау», але, незважаючи на позитивний відгук редактора Р. Музіля, новела була відхилена. Вперше її надрукували у жовтні 1915 року в журналі «Вайсе блеттер».

Тема перевтілення існувала у творчості всіх народів. Вона була однією з основ­них в античній міфології. Римський поет Овідій у своїх «Метаморфозах» описав 250 сюжетів різноманітних перетворень-перевтілень богів, героїв, царів, звичайних людей і комах. Мотив метаморфоз присутній і у російській літературі: Микола Го­голь, Федір Достоєвський, Михайло Булгаков використовували цю метафору як на- йоптимальніший варіант для вираження свого «я».

Оповідання (його іноді називають новелою) «Перевтілення» митець надрукував 1916 року. Кафка — модерніст, його твори алогічні, ірраціональні, песимістичні. «Своїм» його називали екзистенціалісти, близьким він був і до експресіонізму.

Сюжет і композиція твору мали свої особливості. Твір складався з трьох розді­лів, у кожному з яких вміщував певний елемент сюжету. У першому — зав'язка твору (перевтілення Грегора), у другому — його кульмінація (вигнання Грегора ба­тьком, «бомбардування яблуками»), у третьому — розв' язка (смерть Грегора).

Кожен із розділів відображав певний конфлікт Грегора зі світом. У першій час­тині, де зображено зіткнення Грегора з повіреним і батьком, конфліктна ситуація зумовлена прагненням Замзи-комахи довести свою людську гідність та незмінність соціального статусу. У другій, де розгорнулася боротьба героя з матір'ю і сестрою навколо жіночого портрета, який символізував кохання, виявилося бажання героя зберегти свій інтимний, знову ж таки людський, але автономний від соціуму та ро­дини, внутрішній світ. У третій Грегор озвався на звуки скрипки, і це свідчило про його потяг до мистецтва, до найвищих духовних здобутків. І у всіх трьох випадках герой зазнав поразки. У такий спосіб Кафка довів думку про те, що найважливіші духовні цінності виявилися на початку XX століття неспроможними, а нещастя від­чуженості нездоланним.

Природа головного героя твору — Грегора Замзи — аж ніяк не романтична; він звичайна людина: один із численних непримітних комівояжерів однієї із численних фірм. В його долі все випадкове: не поталанило йому з фірмою; не склалося з коха­ною — касиркою одного з магазинів (вона так і не спробувала дізнатися, що стало­ся з її зниклим шанувальником); ні, зрештою, з родиною. За інших обставин все мо­гло б статися інакше.

Він належав до міщанської родини з вульгарними смаками, зацікавленої винят­ково матеріальним життям, у якій, крім нього, ніхто не працював. Герой новели — комівояжер. Своєю працею він утримував: батька, матір і сестру Грету, які не мог­ли та й не хотіли працювати. Грегор більшість часу проводив у відрядженнях, але страшна пригода з ним сталася якраз вдома. У першій частині новели бачимо Гре- гора, перевтіленого у жука, але людські враження поки що змішалися у ньому з но­вими інстинктами комахи (сцена сповзання з ліжка, коли планувала людина, а діяв жук). Про своє тіло Грегор ще думав людськими поняттями. Вважаючи, що його стан — хвороба, яка з часом може пройти, його посадили на звичайну для хворої людини дієту. Йому запропоновано молоко. На жаль, якщо людський розум вживав людську їжу, то шлунок жука відмовив від їжі ссавців. Хоч він і дуже голодний, молоко йому бридке. Ідея комахи поступово заглушила людину у Грегорі.

Реакція родини. Коли стало зрозуміло, що з ним не все гаразд, батьки готові були допомогти йому: сестру й служницю відіслали за лікарем та слюсарем. Певність і рі­шучість, з якою вживано перших заходів, вплинула на нього приємно. Він відчув себе знову в людському оточенні та сподівався на добрі наслідки. Але на цьому будь-які спроби змінити ситуацію закінчилися. Родина не задумувала над причинами незвичай­ного «перевтілення». Усе сприймалося як норма життя, всі мирилися з ним, сподіваю­чись лише на терпіння. Кожен член родини Замза по-різному реагував на подію. Батько брутально заганяв Грегора, який виповз у вітальню, назад до своєї кімнати. Він від са­мого початку прагнув фізично ушкодити свого безпомічного сина. Так, яблуко, кинуте ним, вгрузло у комашине тіло Грегора і почало загниватися.

Але найжорстокішим виявляється не батько, а сестра, яку Грегор лю­бить найбільше і яка всередині новели зрадила. «Я не хочу називати цю потвору братом і кажу лише одне: треба якось здихатись її... Ми мусимо звільнитися від цієї потвори». Зрада Грети фатальна для Грегора. Дівчина не розуміла, що її брат зберіг людське серце, людські почуття пристойності, сорому, гордості. Вона не намага­ється приховати свою відразу до смороду в його кімнаті. Не приховувала своїх по­чуттів і тоді, коли дивилася на нього.

Мати Грегора є матір'ю швидше машинально, з якоюсь механічною любов'я до сина, але й вона готова зректися його.

Якщо Грегор — людська істота в комашиній подобі, то його родина — комахи в людській подобі, і кожен з них міг зайняти місце Грегора. Зі смертю Грегора вони з полегшенням зітхнули і швидко усвідомили, що мають право насолоджуватися життям.

Кафка використав філігранний прийом: прийом трикратного (як у казці) обрам­лення і градаційної (зростання напруги) епіфори (всі частини закінчуються однако­во): Грегора вигнали зі звичного кола спілкування, з кімнати, з цього світу.

Кожна з трьох частин складалася з «появи» Грегора у кімнаті і закінчувала «ви­гнанням». Відрізняли причини появи героя: у першій частині з' явився на вимогу тих, хто знаходився у кімнаті, у другій — намагався допомогти зомлілій матері, у третій — приваблений грою сестри на скрипці. Три спроби (як у казці) мав Грегор Замза, але родина тричі відштовхнула його, він їй непотрібний, тому новела мала нещасливий фінал.

Три стани ставлення до Грегора і в родини. У першій частині — розгубленість. У другій — Грегор для них вже чужий, але родина ще сподівалася, що все налаго­диться і до сина повернеться його звичайний вигляд. У третій частині — родина відверто вороже поставила до Грегора.

Три інтер'єри оточували героя у трьох частинах: спочатку — це досить непогано об лаштована кімната молодого чоловіка, потім — пустеля, а вже згодом — звали­ще непотрібних речей. Якщо у другій частині винесення меблів із кімнати поясню­вало турботою про нього, то у третій частині «багато зайвих речей ... помандрува­ло до Грегорової кімнати, де вже майже не було вільного місця».

Назва трактується досить легко: «Перевтілення» — це те, що відбулося з голо­вним героєм. Але це не єдине трактування, бо таке ж перетворення відбувалося з кімнатою Грегора, зі ставленням родини до нього. Фінал теж не викликав ніяких суперечок: фізична смерть героя як остаточне «вигнання» його: уже не з кімнати, а з життя — це лише закономірний підсумок ставлення родини до нього. Коли стало­ся це нещастя з Грегором, родина не змогла перемогти свою відразу і поставитися до Замзи як до людини. Так нікому і не спало на думку поговорити з ним, втішити його, розрадити. Тільки мати намагалася хоч щось зробити для сина, але далі намі­рів це не пішло. Батько з самого початку ставився до сина вороже. У своєму нещас­ті Грегор залишився сам, без підтримки найближчих людей, яким присвятив своє життя.

Мабуть, на філософію оповідання вплинули особисті стосунки Кафки з власною родиною, особливо з батьком. Та не лише в біографії справа — адже зображення трагічної самотності людини у ворожому їй світі стало концептуальною засадою експресіонізму.

Світобачення Кафки — трагічне. Людина в цьому світі — самотня комаха, якій нічого чекати від когось допомоги. Світ навколо цієї людини — ворожий їй.

Прозаїк майстерно відобразив трагічне безсилля «маленької людини», її прире­ченість в цьому світі. Він показав катастрофічність епохи XX століття. Досліджував процеси, що відбувалися у людській душі, і визначив загальну «хворобу» суспільс­тва — моральне перевтілення, деградацію особистості; поставив питання про при­чини самотності, відчуження, безвиході людини. Хоча він не вирішив цих болючих проблем, але його твір має глибоко гуманістичний пафос, оскільки ще на початку XX століття відобразив драму «маленької людини» нового часу і став на захист людяності.