Інструктивно-методичні матеріали

А. Чехов назвав норвезького письменника Кнута Гамсуна «натхненним співцем кохання», який показав чарівність і драматизм бурхливих пристрастей. Кнута Гам- суна завжди цікавили процеси, що відбувалися у людській душі, тому своїм най­кращим романом «Пан» (1894) він започаткував психологічну прозу в норвезькій літературі. Цей роман став зразком прози раннього модернізму, що поєднав у собі риси імпресіонізму, символізму та неоромантизму. Заглибившись у світ людських переживань, письменник показав кохання на тлі прекрасної природи, яка повинна б стати прикладом гармонії, однак люди, на його думку, не прислуховуються до го­лосу природи та розуму й руйнують почуття і стосунки між собою. К. Гамсун кон­центрував увагу на психологічному боці кохання, на його трагічності, коли звину­вачення й образи зробили неможливим союз двох сердець. Роман написаний у той час, коли письменник, перебуваючи в еміграції, опинився у Парижі. Автор довго думав, як назвати роман. Спершу дав йому назву «Едварда», за ім'ям головної ге­роїні. Але коли книга була вже готова до друку, Гамсун вирішив, що назва «Едвар- да» не відповідала змісту твору і тому повідомив видавцеві нову назву — «Пан».

У ХХ ст. і на початку ХХІ століття спостерігався підвищений інтерес до міфу з боку письменників, філософів, психологів, соціологів. Я. Поліщук зазначив, що міф — «універсальний, культурний феномен, значення якого виходить поза конк­ретні часові виміри (проте у кожну епоху інсталюється в духовних координатах ча­су) як первісний код символів, смислів, світоглядних уявлень чи, за узвичаєним у науці терміном, архітипів». Міфологічний фактор у літературі обумовлений перш за все процесами свідомої авторської міфотворчості. Філософсько-міфологічний аспект роману «Пан» відчутний вже в назві твору, і це дало змогу авторові синкре- зувати культуру і міфологізувати картини світу.

У класичній міфології Пан — син Гермеса, бог лісів, отар, пастухів, який пересліду­вав німф у пориві закоханості. Пан, хоч і був одним з найдавніших богів Греції, не до­сить вагома персона. Поступово він втратив свій первісний характер і став богом — покровителем усієї природи. Коли народився великий Пан, то його мати, німфа Дріопа, глянувши на сина, з переляку кинулася тікати, бо той мав цапині ноги та роги і довгу бороду. Але його батько, Гермес, зрадів народженню дитини, узяв його на руки і підніс на світлий Олімп, де всі боги гучно вітали Пана і сміялися, дивлячись на нього.

Пан не залишився жити на Олімпі, а пішов у тінисті ліси й гори, граючи на дзвінкій сопілці. Як тільки почули німфи її чудові звуки, одразу юрбами поспішали до нього, і незабаром веселий танок рухався зеленою відлюдною долиною під звуки музики Пана, який і сам любив танцювати з німфами. Коли він розвеселявся, неабиякий галас зчиня­вся у лісах, по схилах гір: весело грали німфи і сатири разом із шумливим цапоногим Паном. Опівдні він ішов в гущавину лісу, щоб відпочити. Саме тоді небезпечно його турбувати: Пан запальний і міг в гніві наслати тяжкий гнітючий сон чи панічний страх. Траплялося, що бог усьому війську вселяв такий страх і примушував чимдуж тікати. А коли Пан не гнівався, то він милостивий і добродушний.

Пан — втілення стихійного життєвого начала, що живе у кожному з героїв ро­ману: в Глані, Едварді, Єві. Схожість Глана з Паном виявився в тому, що він мав майже безмежну владу над жінками, їхніми серцями.. Важкий «звіриний» погляд приваблював до нього жінок. На міфічного Пана герой схожий тим, що обидв